Імперія обіцянок та гріхів - Кері Блек

- Я був би радий почати з довіри, - підняв він брови, чекаючи пояснень.

Я ретельно добирала слова. Чи варто йому довіряти? Можливо він вороже налаштований проти імперії та мене зараз чекає вирішальна битва? Було б легше, якби він сам здогадався. 

- «Що скажеш, Аурін? Говорити йому правду?»

Змія мовчала.

Я нервово потерла свої руки та зненацька Тео взяв мене за праву руку та вдивлявся на неї наче вперше побачив.

Я також поглянула на руку, звичайна рука, бежевого кольору з обручкою. Невже його здивувало, що я заручена?

- Твоє прокляття, - мовив нарешті він, переводячи погляд з моєї руки на мене. - Лісо! Твоє прокляття зникло! Але як? Як ти це зробила? Де ти знайшла Сльозу золотої змії?

- Я не знаю, - чесно відповіла та Тео стиснув мою руку. - Калістеон, я справді не знаю!

Його очі бігали туди сюди в роздумах. Він навіть декілька разів обдивлявся руку, наче намагався, хоча б натяк на прокляття побачити.

Тео здивовано сіпнувся, коли погляд його зупинився знову на моїй руці. Аурін вивільнила голову. 

Тео вдивлявся в неї, наче шукаючи відповідь, і зрештою його очі розширились від усвідомлення.

- Це… вона? - його голос ледь чутно зірвався, і він не зміг приховати здивування. - Ти… ти й справді знайшла Сльозу золотої змії?!

Я відчула, як змія заворушилася від його слів. Аурін була тією самою змією, яку Тео так довго шукав і яку я випадково приручила, не знаючи її призначення.

- «Аурін? Це правда? Та коли ти це зробила? І як я могла не помітити?» - подумки звʼязалась я зі своєю змійкою та засипала питаннями. 

- «Коли зцілювала тебе та ти була надто зайнята своїм коханцем» - Аурін засміялась. Вона тільки й очікувала коли я це зрозумію. 

- Він мені не коханець, - фиркнула я.

Калістеон все ще тримаючи мою руку усміхнувся. 

- Хоча б в чомусь ми з твоєю зміючкою погоджуємось, - зрозумів він про кого ми говоримо.

- «Нехай добирає слова, я ще потрібна йому. А то раптом надумав би, що в нього є вибір» - загрозливо мовила Аурін та добавила. - «Хоча, якщо хоче втратити свою цінну союзницю, нехай продовжує». 

- Ти ж підеш зі мною, Лісо? - знову стиснув Тео мою руку, не чуючи Аурін.

- Схоже в мене є інший план, - вирвалась з його захвату.

Я витягнула зі своєї сумки ключ. 

- Ти навіщо його взяла? Лісо, зовсім здуріла? - дивився він на проклятий ключ.

Проігнорувавши його, я передала Аурін свій повний план та вона погодилась. Змія засвітилась блакитним світлом та спрямувала магію на ключ.

- «Готово» - мовила змія в моїй голові, поки Тео ретельно спостерігав за Аурін. 

- Коли я торкнусь ключа, Калістеоне, я перенесусь в інше королівство, - почала свою розповідь та Тео різко перебив.

- Не смій цього робити!

- Дослухай! - я грізно викрикнула та трохи навіть злякалась свого голосу. - Я передам тобі змію. Аурін погодилась на це.

- «Я буду сумувати за тобою, але ризикувати тобою не можу, сама розумієш», - мовила подумки до змії. 

Аурін насмішливо блиснула очима, перед тим як змінити господаря. Її голос став м’яким, але з легкою іронією:

- «Що ж, Алісіє Лоран… Хто ж міг подумати, що так скоро покину імператрицю. Але, зрештою, змії теж люблять різноманіття. Не хвилюйся, я певна ми ще зустрінемось». 

І з цими словами, вона перемістилась до руки Тео, залишаючи за собою лише легкий слід своєї жартівливої присутності. 

Тео сіпнувся, але врешті прийняв змію. Він посміхнувся та здається саме зараз вони телепатично розмовляють одне з одним, адже очі Тео на мить зблиснули веселими вогниками. 

- Не смійте мене обговорювати! - жартівливо відповіла на хихикання короля Аварітії.

Буду сумувати за цією саркастичною зміючкою і її не менш цікавим, новим господарем. 

Я важко видихнула та хотіла торкнутись ключа. 

- Зачекай, - зупинив мою руку Калістеон та нагадав. - Ти так і не сказала хто ти!

Перш ніж відповісти, я зняла свою накидку, яка була брудна, порвана та заляпана кровʼю. Все ж в наступному королівстві можу налякати когось таким аксесуаром. 

- Алісія Лоран, - підмигнула йому та торкнулась ключа, який огорнув мене магією, щоб перенести до нового випробування.

Шкода, що не побачила реакцію Тео та мені вже було не до цього. 

Цей портал не такі, як інші. Мене кинуло у невизначеність, наче в нескінченну прірву. Тіло починало втрачати вагу, а перед очима все розмивалося в тумані.