Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська
Коли клацнула хвіртка, автоматично відчиняючись, і Ліна підійшла ближче до непривітної незнайомки, то роздивилась, що була вона зовсім юною, років п’ятнадцять-шістнадцять.
Її світле волосся золотавилося на сонці трохи жовтогарячим кольором, а нахабні блакитні очі із викликом оцінювали Ліну. Коротка чорна шкіряна сукня, масивні високі черевики. І це в ту пору, коли спека нагріла землю, мов жаровню.
Вона насупила свої руді брови. Милому обличчю, покритому ластовинням та акуратними татуюваннями на скронях, дуже не личила злість та бундючність. Маленьке сонечко розкинуло свої хвилясті промені на боковій частині черепа. Хто дозволяє робити підлітку татуювання? Ще й на обличчі. Та юнка, певно, була з характером і сама собі ґаздиня.
- Прийшла все ж таки! – привітно зустрічають гостей, що ж тут скажеш. – Наробила нам клопоту й припхалася.
- Яро! – почулося грізно зсередини будинку. – Не смій звинувачувати Ліну! Запроси її!
- Можна? – спитала Ліна, ступаючи на поріг.
- Та можна вже, - відступила вбік набундючена Яра.
Ліна жодного разу у Дмитренків не була. Однак дім їхній вразив мінімалізмом та гарним смаком. Але ж у просторій вітальні був такий безлад, що страх.
Декілька низьких журнальних столів були зсунуті докупи й наставлено було там сила-силенна наїдків та напоїв. Літерою «П» оточили ті столи три широких дивани. Першим Ліна побачила чолов’ягу, який розсівся поважно по центру та смакував пляшкою пива, обклавшись горою пивних закусок. Він, до речі, також мав руде волосся, щоправда, коротке. «Родичі вони усі, напевно», - подумала Ліна.
Але невимовно здивувало її цілковито витатуюване обличчя цього чоловіка. Навіщо набивати собі звіриний рисунок на лице? Це вже якесь знущання з себе. Трохи навіть моторошно стало від його вигляду. Ніби кіт чи рись у людській подобі.
- Це Рой. Він не говіркий, але надійний та відповідальний, - представив Самір дивака.
Володар Ліниних дум сидів напівлежачи трохи збоку в розкладеному кріслі. Тож відразу й не помітила його, а коли подивилася, то стиснулося її серце у співчутливому жалю.
Адже його могутній торс був увесь обмотаний бинтами. Самір повільно підійнявся та підійшов. З кожним його кроком тьохкало те стражденне Лінине серденько. Не знала що й сказати. Розуміла одне, що хвилюється дуже за нього. Певно, на якомусь адреналіні дістався до будинку, а яку першу допомогу це юне дівча надало, хто його знає.
Та й він був у збентеженні, бо відхилив пасма її темного волосся убік і роздивлявся уважно рану на голові. Там неглибокий поріз був, заклеїв лікар пластирною пов’язкою, проте величезна ґуля наповзла трохи на скроню. Погладив ніжно пальцями, аж знову те серце жіноче скажено закалатало. Давно не було в неї таких американських гірок. То жар, то холод. То вбити ладна цього артиста оригінального жанру, то линути хочеться до нього в обійми. І ніжність та тривожність розтікається по венах одночасно.
- Як ти почуваєшся? Я так хвилювався, коли ти знепритомніла, - і не забирав руку від її обличчя, погладжував щоку.
- Ага, так хвилювався, що аж дременув, - шпигонула колючим слівцем, бо ж від тих дотиків не лише серце сказилося, а й тіло її. Щоб йому пусто було! І сама боялася своїх почуттів до нього.
- Він дременув, бо я його попередила, - поряд на диван з усього розмаху плюхнулася Яра. – Корпорація відправила агентів на перевірку території. Вони засікли виплески магії. Там з хвилини на хвилину мав бути янгольський патруль. Він і так дуже сильно ризикував з кожною секундою.
Яра із поважним виглядом, ніби сказала щось дуже розумне, схопила пляшечку темного нефільтрованого й смачно зробила пару ковтків. Ліна зиркнула на Саміра з недовірою. Ну що вона таке верзе?
- Я тобі нічого не розповідатиму, - багатонадійно так промовив Самір. – Востаннє, коли я розповідав тобі все правдиво, ти погрожувала викликати поліцію. Тож тепер я мовчатиму.
І сам вмостився у крісло знову, киваючи Ліні, щоб сіла йому на коліна. Ліна скромно присіла на бильце. На коліна – це вже було б занадто інтимно.
- Хе, поліцією. Краще б погрожувала йому Корпорацією. Янголи хоча б мають на нас дієвий вплив, - Яра усміхалася йому, закидуючи до рота горішки.
Дивні такі розмови велися. Чи при своєму розумі це дівча? Але ж все одно чомусь Ліні було спокійно та затишно в цьому майже незнайомому товаристві. Навіть головний біль послабився.
Принаймні страху точно не відчувала.
Ліна начебто знову потрапила у невимушену й дружню атмосферу студентського гуртожитку. Мовчазний Рой перемикав канали на плазмі й налягав також на темне нефільтроване.
Яра залізла на диван з ногами, не знімаючи своє масивне взуття.
А поранений Самір часу не гаяв, однією рукою обійняв, другою погладжував по-власницькому її стегна, ніби вона була його дівчиною, і вони десь відпочивають на дружніх посиденьках.
Але ж близькість Саміра ой як хвилювала бідолашну Ліну. Їй немовби знову стало вісімнадцять і згадалося, як вона зі своїм Фелліні обіймалися у закутках сцени. І ці перші тремтливі торкання рук, обійми, від яких перехоплює подих. І зараз від дотиків чоловіка медова млість заполонила її тіло.
