Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська

Пробудження було дуже різким і неприємним.

Гострий дратівливий запах нашатирного спирту боляче вдарив по усіх її рецепторах. Розплющила очі й відразу спіймала уважний погляд чоловіка в лікарському спецодязі. Повернувши повільно голову вбік, Ліна зрозуміла, що лежить у своїй вітальні на канапі.

М’ятна сукня її була трохи в бордових плямах, на голові пластирна пов’язка. Лікар звернувся до неї, розпитував про самопочуття, поміряв тиск, температуру. Вона щось йому відповідала, але ж поглядом шукала того, хто затулив її від тих гостряків льоду.

Де Самір? Чи надали йому допомогу? Він же, напевно, дуже поранений. І взагалі, що ж це таке відбувалося? Де ті білокосі ілюзіоністи подівалися чи хто вони взагалі такі? Їх встигли спіймати? Купа питань в голові роїлася, мов бджоли у вулику.

Голова вже начебто не гуділа, проте боліла. Лікар повідомив, що, найімовірніше, у Ліни струс мозку, потрібне додаткове обстеження у невролога, але сьогодні обов’язково постільний режим і цілковитий спокій.

Обводячи неспокійним поглядом присутніх у вітальні, Ліна все сподівалася побачити хоча б Антоніну та якось натяками розпитати у неї про свого Саміра. Але натомість зустрілася зі злісним поглядом чоловіка.

Нестор Іванович сидів навпроти у кріслі й, здавалося, ладен був спопелити її на тій канапі разом із лікарем.

- Дякую тобі, дружинонько, за незабутній подарунок. Поліції, пожежників та швидкої одночасно у мене ще ніколи на дні народженні не було, та й окремо також, - хрустів пальцями, сплетеними в замок. Ліна знала, що це свідчить про його роздратування та злість.

Та їй було байдуже. З надлюдськими зусиллями підійнялася й сіла. Побачила Антоніну на кухні, яку допитував поліціянт.

- Так, всі стояли нерухомо…Мені здалося, що це якісь лазерні технології новітні. Розумієте, все було так правдоподібно, ніби вони й направду стріляють тим вогнем і снігом, - трохи непевно пояснювала Антоніна.

Ліна й сама не уявляла, що говоритиме, коли її допитуватимуть. Як пояснити усі ці дивні явища, що відбувалися? Точно вважатимуть божевільною і ніхто не повірить. Але в багатостраждальній голівоньці відразу склався план, як вигородити Саміра. Бо зрозуміло, що цих ілюзіоністів шукатимуть, якщо ще не знайшли.

- Так, я підглядала з вікна. Я не сховалася, як радила мені Ліночка. Я все бачила. Як Ліну ніби щось підняло в повітря. А потім вона розбила голову, напевно, об вуличний ліхтар на стіні будинку. Якимось незрозумілим чином тим ілюзіоністам вдалося поранити й другого артиста. Один із тієї банди на клумбі відразу знайшов статуетку. І вони із тим, який гіпнозував гостей, побігли швидко геть. Усі гості попадали після того, як вони покинули територію саду. Я спершу викликала пожежників, бо ж були займання. І сцена палала. А потім кинулася допомагати Ліночці й тому іншому артисту, - Антоніна наче ото на зло притишилася, а Ліні хотілося ловити кожне слово. – Так, напевно, гіпноз. Але дуже-дуже сильні гіпнотизери… Усі гості, мов статуї… Ніхто не рухався.

- То що, ти мені скажеш, де ти таких шарлатанів надибала? – Нестор голосом тихим говорив, а очима блискавиці метав.

- Я не знаю, звичайна компанія, в інтернеті знайшла. Організація святкувань та оригінальних привітань, - Ліні навіть дивитися на нього не хотілося. Стежила за тим, як збирається лікар.

- Я б рекомендував не напружувати пацієнтку розмовами й допитами. І обов’язково завтра відвезіть дружину на обстеження, - наголосив знову лікар, прощаючись.

Але ж Нестор не послухав, звісно. Щойно ескулап вийшов за двері, як ображений ювіляр із ще більшою пристрасністю став мучити Ліну.

- Ти ні на що не здатна, Ліно! Навіть гідне свято чоловікові організувати. Щоб моїх шанованих гостей ще й допитувала поліція! А Інга зламала руку при падінні. Як можна було натрапити на таких гіпнотизерів, що змогли вплинути на два десятки людей? Через тебе й Сергій Володимирович зазнав приниження. Поліція питала в нього, скільки коштує подарунок. І чому саме ця хрінь зацікавила зловмисників.

- І що, скільки коштує подарунок? – це важливо було знати і їй. Заради якої суми Самір почав підбивати до неї клинці.

- Та дріб’язок. Сто доларів. Він так прикрасив трохи, коли вітав мене. Ніякий це не закритий аукціон був. На сайті антикваріату десь придбав. Безцінь, а гонору то було, - злився знову, але цього разу вже на свого начальника.

Але ж і про Ліну не забув, підсів до неї на диван, сіпнув її грубо за лікоть.

- Ти мені із-під землі дістанеш номери цих ілюзіоністів, зрозуміла?

- Телефон розбився, я не пам’ятаю їх, - відвернулася насурмлена. Таким противним був їй чоловік у ту мить.

- Я через тебе тепер сорому набрався, мов пес кудлатий бліх. Гості роз’їхалися незадоволені. Усі перевіряли, чи нічого не вкрали цінного у них, поки вони були під гіпнозом. Ніхто нічого не пам’ятав після того, як пустився дим.

- І що нічого не вкрали? – не хотілося вірити, що Самір міг би щось вкрасти.

- Ні. У всіх всі речі на місці, та й у нас також. Я перевірив наші сейфи. Але тепер маю їхати до начальника поліції. Вони там сьогодні за містом відпочивають, рибалка в них. Це терміново, щоб не випливло в інтернет нічого, щоб він своїх підлеглих проконтролював і це розслідування. Бо твоя дурна макітра навіть уявити не може, які будуть заголовки. Замовити банду злочинців у подарунок чоловікові! Оце зробила послугу! Я тобі цього ніколи не забуду, - із ненавистю плюнув їй цю обіцянку в обличчя. І Ліна знала, що він її дотримає.