Магія без пам'яті - Мiла Морес

Підготовка до нового навчального року зайняла лише кілька днів. Я купила кілька речей на розпродажу, обрала потрібні дрібниці для занять. Намагалася знайти спосіб зробити все це за допомогою магії, але Алі застеріг, що створені предмети довго не проживуть, тож від магічного конспекту може не залишитися сліду вже наступного дня. Інша річ, якщо купити зошит і накласти на нього заклинання, щоб все мовлення викладача автоматично записувалося до неї. Ось це зручна річ. Скористаюся.

Дні до початку навчання тяглися нудно. Мене завантажили роботою вдома, втім, як завжди. Мама змусила переробити все, що тільки можна, поки я не маю відмовок. У результаті будинок моїми силами доведено до блиску, у всіх кімнатах порядок. Щоправда, лише доти, доки близнюки туди не прийдуть зі своїми іграшками.

Іноді я бавлюся з рідними, змушуючи їх забувати, що вони мені говорили. На півгодини виходить уникнути домашніх справ, але після кожного стирання пам'яті мама озвучує для мене список завдань повторно. Тож я лише відтягую неминуче. Все одно доведеться виконувати поставлені завдання, навіть якщо я дотягну до пізньої ночі.

Нарешті настав перший навчальний день в академії. Напевно, я одна з небагатьох, хто радіє, що літо скінчилося. Вранці зібрала до школи сестер, нагодувала всіх, приготувала бутерброди з собою, близнючок насилу одягла, щоб мама відвезла їх до дитячого садка. Дві години ранкових зборів вичавили з мене половину сил. Перекусила на ходу і буквально в останню хвилину влетіла у двері академії. Тут такий самий порядок, як і в школі (я розпитала про все братів та Стефі), переміститися до кабінету не можна, треба пройти через головний вхід.

Перша проблема. Де та сама сто дванадцята аудиторія? У якому напрямку йти? Сигнал про початок заняття дзвонить уже не вперше, коридори на очах порожніють. Я вже запізнилася на першу пару, тож бути мені в списку антигероїв і в академії теж. Але я в найкращі учні і не набиваюся, мені б відсидітися тут, відпочити від важкого літа, а там як піде.

Шляхом спостережень зрозуміла, що потрібна аудиторія знаходиться на другому поверсі, якщо рахувати від парадного входу, а який це поверх у вежі – бог знає. Знову легка пробіжка коридором. Сто п'ять, сто сім, сто дев'ять… Ще трішки і потрібна цифра… Стоп. Тут лише непарні. Де сто дванадцята?

Знайшлася в іншому кінці коридору. Фух.

Постараюся щиро вибачитися за запізнення. Сподіваюся, не виженуть одразу ж. Здається, я вже на п'ять хвилин спізнилася. Або на десять.

У широкому коридорі біля вікна стоїть чоловік, розмовляє телефоном. Одна рука в кишені штанів, друга біля вуха. Обличчя я не бачу, він відвернувся до вікна, щось коротко відповідає у слухавку. Мабуть, це викладач із моєї аудиторії. Пощастило. Прослизну непомітно.

Я увійшла у відчинені двері і зловила на собі погляди групи.

- О, руда! А ти що тут робиш? - З останньої парти крикнув Роксі, старий недоброзичливий товариш. - Вирішила все-таки за розум взятися?

Його запитання я розумію. Сама всім сказала, що в академії не вчитимуся, але не роз'яснювала, чому. А тут зібрався якраз увесь мій клас. Ніби нічого не змінилося, хіба що назва закладу та наш статус. Тепер ми – студенти магічної академії.

До речі, так, я намагалася змусити однокласників забути про те, що я руда. Вийшло, але рівно до наступного погляду на мене. Закономірно. Так що я змусила Роксі забути про те, що з дівчат можна знущатися. З того часу жити в школі стало простіше. Він навіть подобрішав. А його друг Ріен, який завжди мені подобався, навіть пару компліментів мені зробив. Ну як зробив… Сказав, що руді такі ж дівчата, як і темненькі.

А що? Вважаю, що це комплімент.

Зараз я навіть у піднесеному настрої, бо одягла нові дрібнички. Нехай вони дешеві, з розпродажу, але це мої речі. Не мамині, не від Стефі у подарунок, а особисто обрані та ніким раніше не ношені. Красива зелена сукня прихована для особливих випадків.

Вибрала собі місце у крайній точці аудиторії. Виявляється, в академії немає окремих парт, як у школі. Тут щось на зразок спільних довгих столів, розташованих півколом, і кожен наступний ряд вищий, ніж попередній. Сховатися не вийде, але я таки сіла подалі. Навіть не прилаштовувалась ні до кого з дівчаток, сіла осторонь. Трохи таки почуваюся тут шахрайкою. Здається, що ось-ось увійде викладач і скаже: «Катаріс! Ти що тут робиш? На вихід!". Але поки що мене не женуть.

Однокласники (тепер одногрупники) базікають між собою на весь голос, хлопці жартують, дівчата сміються. Захотілося і мені стати частиною такої компанії. Не знаю, може згодом вийде. Треба вчитися спілкуватися з ровесниками, а то я надто відсторонилася від них. Навіть на шкільний випускний не пішла. Адже я думала, що не навчатимуся в академії, не хотіла почуватися білою вороною під час обговорення планів на майбутнє.

Я витягла на стіл свої зошити, підготувала все з таким виглядом, ніби збираюся щось записувати і взагалі відповідально вчитися. Я взагалі вважаю, що мені нічого робити на навчанні. Усьому, що я маю знати, мене вже навчив Алі. Що може дати академія? Я тут лише для відпочинку.

Гул в аудиторії різко затих, точніше його приглушив феєрверк, що прогуркотів над партами. Я на мить злякалася, навіть підняла руку над головою, щоб відкинути все, що падатиме на голову, але до мене нічого не долетіло, як і до інших студентів. Сяючі зірочки зникли, так і не впавши на наші голови. Натомість феєрверк справив потрібний ефект. Всі закрили роти і, здається, затамували подих.