Домбі і син - Чарльз Діккенс

- Мені її шкода,- озвався містер Домбі.

- Не кажіть так, Домбі,- застережливим тоном мовив майор.

- Чого це раптом? - здивувався той.

Майор тільки пирхнув, як кінь, і знову накинувся на сніданок.

- Вона цікавиться вашими хатніми справами,- зненацька відклав виделку майор,- і від якогось часу вчащає до вас.

- Ага,- вельми статечно підтвердив містер Домбі.- Вперше міс Токс завітала до нас як приятелька моєї сестри, коли померла місіс Домбі. А що особа вона цілком пристойна і прихилилася до всиротілого хлопчика, то їй було дозволено - навіть охоче - й далі навідуватися до нас разом з моєю сестрою, й отак потрохи вона, можна сказати, ввійшла у близькі стосунки з нашою родиною. Я,- сказав містер Домбі тоном людини, що чинить велику ласку:- я поважаю міс Токс. Вона, з доброго серця, зробила для нас чимало усяких послуг,- хай незначних і дрібних, але не поставити їх їй на карб не можна, майоре. Сподіваюся, і я зумів принагідно віддячитися їй своєю увагою й усім, що було мені під силу. До того ж, майоре,- злегка ворухнув рукою містер Домбі,- це їй я завдячую приємністю бути знайомим із вами.

- Домбі,- потеплів майор.- Ні, сер! Ні! Джозеф Бегсток не може не спростувати це твердження. Початок вашому знайомству зі старим Джо, сер, таким, як він є, і знайомству старого Джо з вами, сер, поклав один благородний хлопчик, сер,- видатна особа, сер. Домбі! - сказав, явно поборюючи себе, майор,- удати таке йому було неважко, він усе життя боровся, щоб його грець не побив,- ми познайомилися один з одним через вашого сина.

Ці слова, як, імовірно, і передбачав майор, вочевидь розчулили містера Домбі. Він похнюпився й зітхнув, а майор, люто випроставшись, знов проголосив - у зв’язку з почуттями, які загрожували от-от ним оволодіти,- що все це слабкість, і він їй нізащо не піддасться.

- Наша приятелька має віддалену причетність до цієї події,- сказав майор,- і Дж. Б. охоче визнає усе їй належне, сер. А все ж таки, мадам,- додав майор, відірвавши погляд від тарілки й пославши його по той бік Принцесиного майдану, де у вікні саме з’явилася міс Токс, поливаючи квіти,- ви капосна хвойда, мадам, а ваші гонори - небачене зухвальство. Та якби вони,- майор махнув головою в бік невинної міс Токс, а очі його вилізли так, наче намірялися стрибнути просто на неї,- якби ваші гонори тільки вас виставляли на посміховище, то ви б могли витворяти все, що вам завгодно, мадам, і - запевняю вас - без будь-яких застережень з боку Бегстока.- Тут майор зайшовся жахним реготом, що розтяг йому рот від вуха до вуха і мало не розірвав жили на голові.- Але коли ви компрометуєте інших осіб, мадам,- компрометуєте порядних безневинних людей, на віддяку за їхню поблажливість, то ви зачіпаєте старого Джо за живе.

- Майоре,- містер Домбі аж почервонів,- сподіваюся, ви не натякаєте на таку несусвітню річ, що міс Токс...

- Я ні на що не натякаю, Домбі,- відповів майор.- Але Джой Б. живе між людей, сер, живе між людей, нашорошивши вуха й розплющивши очі. І Джо каже вам, Домбі, що по той бік майдану мешкає збіса хитрюща та гоноровита жінка!

Містер Домбі мимохіть глипнув по той бік майдану, і погляд, посланий ним туди, був недобрий.

- Оце й усе, що може сказати Джозеф Бегсток з даного приводу,- рішуче мовив майор.- Джо не баламут, але бувають хвилини, коли він мусить сказати слово, і він скаже своє слово! Він не дасть вам коверзувати, мадам! - вигукнув майор, знову з великим гнівом адресуючись до своєї милої сусідки.- Він на такі відверті провокації не змовчить!

Всі ці емоції привели майора до цілого нападу кінських пирхань, що тривав досить довго. Очутившись, він додав:

- А тепер, Домбі, коли ви уже запросили старого Джо, відомого тільки тим, що має він круту вдачу та м’яке серце,- коли ви запросили його бути вашим гостем і гідом у Лімінгтоні,- то командуйте ним, як знаєте. Він цілком до ваших послуг. Не знаю, сер,- сказав майор, грайливо погладжуючи своє подвійне підборіддя,- що такого ви всі знаходите в Джо, аж не можете обійтися без нього. Знаю тільки, сер, що якби він так круто і вперто не відмовлявся від усяких запросин тощо, ви всі разом уже б давно його доконали.

Містер Домбі кількома словами пояснив, як він розцінює те, що з-поміж усіх інших членів вибраного товариства - претендентів на право володіти майором Бегстоком - перевагу надано саме йому.

Проте майор обірвав його, даючи зрозуміти, що поступив так у згоді з власними бажаннями, які зібралися воєдино й одноголосно заявили йому: «Джей Б., ти повинен обрати собі містера Домбі за друга».

Майор на ту пору вже дійшов стану цілковитого насичення, бо від гостроти пряного паштету йому сльозилися очі, а смаженина з перцем і нирки геть розпирали краватку. Та й час одходу поїзда на Бірмінгем, яким вони мали їхати, наближався. Отож тубілець з величезними труднощами убгав майора в пальто, а коли застібнув його на всі гудзики, то обличчя майорове визирало з-над цього убрання, наче з барила. Тоді тубілець по черзі, звичайно, витримуючи належні інтервали, подав йому замшеві рукавички, грубезний ціпок і капелюх. Останній убір майор носив по-гультяйському, набакир, аби пом’якшити враження від своєї грубої пики. Ще раніше тубілець порозпихав по всіх можливих і неможливих кутках карети містера Домбі, що чекала внизу, неймовірну кількість валізок та портпледів, не менш апоплектичних на вигляд, ніж сам майор, а власні кишені понабивав пляшками із сельтерською водою та ост-індським хересом, сендвічами, хустками, підзорними трубами, картами та газетами,- будь-що (чи й усе) з цього ручного багажу майор міг зажадати першої-ліпшої хвилини,- й оголосив, що все готово. А на довершення цієї екіпіровки, коли безталанний чужинець, що в себе вдома був за царка, примостився на задку поруч із Тавлінсоном, у нього полетіли майорові плащі та пальта, що їх власник будинку вергав з хідника, як титан, закидавши нещасного з головою,- він так і поїхав на станцію, похований живцем.

Та перш ніж карета рушила з місця - саме тоді, як тубілець відбував поховальний обряд,- у вікні з’явилася міс Токс і стала