Чорна пантера і білий ведмідь - Винниченко Володимир

Що за нісенітниця!.. А, маєш... Я не розумію, добродію, навіщо я вам тут? От єсть!

Я н с о н (з спокійною усмішкою). Така моя умова. Я ніяких пояснень не можу вам дати.

Р и т а. Ну, то за таку поміч я можу вам на двері показати, добродію!

Я н с о н. Як знаєте, воля ваша.

Р и т а. Ха-ха-ха! Та хіба я не знаю, чиї це умови? Це не ваші, а он чиї! (Показує на Сніжинку). Ні? Неправда?

Я н с о н. Я сказав, що пояснень дати вам не можу.

Р и т а. Ну, розуміється. Як ви можете їх дати, коли вона звеліла вам не давати. Вона звелить вам стерегти двері, як вона спатиме з любовником, і ви стерегтимете!

Я н с о н (спокійно). Це моя справа, шановна добродійко. Ви приймаєте мої умови?

Р и т а (гнівно). Hi! Таку поміч я вважаю собі за образу! Розумієте? Забирайтесь геть!

Я н с о н (уклоняючись). Я цього ждав. Прошу вибачення. (Повертається і йде).

С н і ж и н к а (з посмішкою, до Корнія). А правда, Янсон може розуміти красу?

Р и т а. Так само, як павіан! Або жалкий раб!

С н і ж и н к а (тихо). Дуже помиляєтесь. У всякому разі своє він любить так, що все дасть за нього. А ви своє так не любите. Ви жертвуєте сином для ревності. Не правда?

Р и т а. Як ви смієте так говорити зо мною?

С н і ж и н к а. Хіба не правда? Хто вам дорогше?

Р и т а. Про те я вам казати не буду, бо ви ні того, ні другого не розумієте. Вам бульварні чуття тільки зрозумілі. Прошу вийти з нашої хати.

С н і ж и н к а. Я на образи не хочу одповідати образами. А до того, що я розумію, ви ще не доросли. Прощайте, Білий Медведю! (Помалу виходить за Янсо-ном).

Р и т а. Ха-ха-ха... О, подумаєш! Не доросли... Але яке нахабство! Який цинізм! Така пропозиція. Це таке... одверте щось, нахабне, брудне. Фу, Господи! Та як вона сміє?!

К о р н і й (що весь час ходив по хаті). А, лиши... Ну, просто Сніжинка дурниці робить. А, що там... Я все одно не можу. От і вже. Не можу.

Р и т а. Ти завтра ж продаси полотно і визволиш мене од таких образ і пропозицій! Чуєш? І як ти міг слухати спокійно цю підлу пропозицію? Як ти міг допустити це?! Вона ж, видно це, прийшла спеціально, щоб нас образити!

К о р н і й. А, Рито. Яка там образа.— Зовсім вона цього не думала. От собі думає, що сім'я не підходить артистові, й хоче нищити її. От і вже... І не в тому річ.

Р и т а. Ти, здається, цілком співчуваєш їй.

К о р н і й. Лиши, Рито... Не можу я співчувати тому, чого нема в мені.

Р и т а. Ні, ти співчуваєш! Бо якби ти був проти цього, ти б не мучив нас так, ти б давно вже зробив для сім'ї те, що всякий мусить зробити.

К о р н і й (раптом роздратовано). А, для сім'ї, для сім'ї! Все для сім'ї! А чому сім'я для мене не робить? Такої сім’ї я не хочу! От єсть! Не хочу, та й уже. Я переріс таку сім'ю. Це минулося... Минулося. Все для сім’ї: і честь для сім'ї, і власність, і талант, і держава... Та що таке? Хай сім'я служить уже чомусь більшому за неї! Годі.

Р и т а. Більшому?

К о р н і й. А щоб тв знала, що більшому. Творчості! Мистецтву, от чому. Na! Завели собі сім'ю, і все їй давай, — священна. Поцілував другу женщину, честь опозорив. Во сім' ї те шкодить. А к чорту не хочеш? Na, маєш! Колись вона була головна, а тепер чоловік виріс. Виріс, і вже. Годі. Сім'я мусить нову форму придбати. От. Годі од сім'ї до всього підходити... Так-так! Що це, справді, таке? Того не можна, того не можна, те їй давай, це їй давай. Та що? Хіба я якийсь крамар, що має лавку для сім'ї? Мавші Хіба я живу для того, щоб сім'ю содержувати? Сім'я мені головне? Та з якої речі? От єсть тобі! Це колись було. А тепер сім'я хай служить. От і вже. Я й досі нічого не можу зробити, нічого більшого не можу написати. Я все продаю, все спішу. Та до якої ж пори? Маєш! Одну річ хотів зробити і от тобі — давай її сім'ї. Але вибачайте, я її не дам. А, того не буде! Хочеш сім'ю рятувати, то рятуй сама! А хочеш бути мені дійсним товаришем, то мусиш все віддати для мистецтва. От і вже. Треба, нарешті, ясно це поставити, до якої це пори буде!

Р и т а. Що ж я тобі ще не дала? Що ти не взяв ще у мене? Говори, я дам.

К о р н і й. А, що! Чого ради я повинен для сім'ї давати своє... все найдорогше, чому сім'я мені не дасть свого найдорогшого... " святого "? А, маєш...

Р и т а. Говори ж, що? Говори, що сім'я тобі ще не дала, твоєму мистецтву, що?

К о р н і й. Нічого не дала, а ще взяла. Мені треба грошей на Салон, на роботу, на фарби. Де я візьму? Де? А, маєш... Де я можу зараз дістати, коли я скінчив роботу? Продать цю, а потім знов почати, не скінчить, продати і знов? І так все життя? Та що таке? За якої речі?

Р и т а (тихо). Чого ж тв хочеш? Щоб ми пішли од тебе? Ти хочеш, щоб я взяла гроші у Янсона і поїхала? Так?

К о р н і й. Ні, я цього не хочу...

Р и т а. Ага, ти мусиш кінчати роботу. Ну, так чого ж тобі треба?

К о р н і й. Мені треба грошей. От і вже.

Р и т а. І мені треба. Ну?

К о р н і й (зупиняючись, чудно дивиться на неї). "Ну"? Ну, так от що я тобі скажу. Ти говориш, що ти і все можеш зробить, що ти товариш мій?

Р и т а. Говорю. Ну?

К о р н і й. Ну, так от: ти мусиш піти до Мулена, продатись йому і взяти для сім'ї й для мене грошей. І вже.

Р и т а (пронизана жахом). Корнію, що ти говориш?!!

К о р н і й. Я говорю те, що говорю. Дай свою честь для сім'ї, для мистецтва, для мене.

Р и т а. Корнію! Господи! Ти свідомо це говориш? Ти розумієш, що ти говориш?

К о р н і й. Я говорю те, що я говорю. От і вже.

Р и т а. О Боже! Мені сниться чи... Господи!.. Ти на це йдеш? На це?

К о р н і й. Я мушу мати гроші. Я давав їх за твою честь, сім'ю, дай мені за мою честь. Я не можу так далі!

Р и т а. Ти безчестям сім'ї хочеш купити собі артизм свій?

К о р н і й. Безчестя нема ніякого... Ніякого... Безчестя тоді, коли сім'я вище цього. Тоді женщина не сміє нарушати її наказів, бо сім'я руйнується. От. А коли сім'я средство, тоді безчестя нема.

Р и т а. О Боже!.. Щоб я своє тіло продавала для твого полотна? Для твого мертвого — свої живі муки, сором?

К о р н і й. Так! Щоб ти тіло продала... Я продавав для вас свій мозок, свої нерви, тіло й душу, а ти продай тільки тіло. От і вже. От і вже. А ти тіло продай. А полотна я не продам. Іди до Мулена.

Р и т а. Та ти ж сам дві години тому назад своє полотно давав за моє тіло!?

К о р н і й. Тоді я давав, а тепер ти дай. Я рятував сім'ю, ти рятуй мистецтво. А не вирятуєш, все погибне. Я більше не можу. От і вже. Я мушу писати або... кінець всьому. Ідеш?

Р и т а. Куди?

К о р н і й. До Мулена!

Р и т а. Ти справді?!

К о р н і й. Справді.

Р и т а (якийсь мент пильно дибиться на нього, вся дрижить). Щоб я пішла... для того полотна?!

К о р н і й. Для того полотна.

Р и т а (раптом стрибаючи до столу, хапає ніж і біжить до картини). О, коли так, то...

К о р н і й (несамовито кричить). Рито! Куди?! Рито?! Зупинись!

Р и т а (біля картини, зупиняючись. Люто). Смерть твоєму полотну!

К о р н і й. Рито! Не смій! Чуєш?! Клянуся, я в ту ж мить своїми руками задушу Лесика, як поріжеш! Одійди!

Р и т а. Лесика? Ти?!

К о р н і й (грізно). Даю тобі слово! Даю тобі клятву, що в ту ж мить задушу. Хай буде, що буде! Одійди от полотна! Я тобі кажу, одійди лучче! (Несамовитий і рішучий).

Рита пильно вдивляється в його. Вірить. Помалу одходить. Сідає коло столу й падає головою на руки.

К о р н і й (оглядається, підходить до неї). Я тебе питаю: підеш? Рито, підеш до Мулена? Одповідай!

Р и т а (схоплюючись, голосно плює йому в лице). От тобі моя одповідь!

К о р н і й (витираючись. Глухо). А-а, так? Ну, хай буде, що буде! (Хутко виходить).

Рита, дрижачи вся, падає знов на стіл і гірко ридає.

З а в і с а

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Там же.

Виходять з коридору Г а н н а С е м е н і в н а, С н і ж и н к а і М і г у е л е с.

Г а н н а С е м е н і в н а (часто витирає сльози, говорить пошепки, весь час прислухаючись до кімнати Рити). Балакайте тихо... Вона може почути...

С н і ж и н к а. Та в чому річ, що сталося?

Г а н н а С е м е н і в н а. Зараз, зараз... (Підходить до дверей зліва і прислухається). Єсть... Він ходить, а вона співає. (Ледве чути колискову пісню). Тихше... Я боюся на хвилинку вийти з хати. Два разе сьогодні вискакувала в коридор, і нікого вдома не було. Стукала, стукала до всіх...

С н і ж и н к а (нетерпляче). Та що ж сталося! Що? Може, з Лесиком що?

Г а н н а С е м е н і в н а (плаче). Помер...

С н і ж и н к а (скрикує). Помер Лесик?!

Г а н н а С е м е н і в н а (злякано). Тихо,ради Бога! Вона як почує... Ох, Боже, що тут діється!..

С н і ж и н к а (тихо). Коли ж помер?

Г а н н а С е м е н і в н а. Ще вчора ввечері, якраз, як вона надумалась взяти гроші у Янсона. Рішилася, і от... Хто б думав...

С н і ж и н к а. Та він же недавно ще був зовсім здоровий?!

Г а н н а С е м е н і в н а. А, де вже там здоровий... В один день розгорівся і згорів. Ввечері (плаче) й не стало... Як свічечка, наприкінці несподівано блимнула й погасла.

С н і ж и н к а. Бідний Лесик! От несподівано... Як же вони?

Г а н н а С е м е н і в н а (озирається). О, тут ще більша біда! Я вже до вас... Поможіть мені якось з ними... Я ж сама, я нічого не можу! Вони сидять всю ніч, весь день і не одходять от трупика. А вона наказала, щоб я нікому не говорила, що він помер... Що вона хоче, я не знаю. Його нікуди од себе не пускає... Він цілий день нічого не їсть, дивиться на трупик, ходить по хаті, щось думає і знов дивиться... А вона от вже співає над ним... Хотіла, щоб обмити ж, поховати... Ну, горе,, нещастя, — та якось же треба порядок дати. Тільце ж хоч сховати, воно ж дух почне давати... А її ніякими словами не вговориш. Вчепиться, як... чиста пантера, і нічого з нею... Ради Бога, поможіть мені якось... Вони ж обоє побожеволіють, як іще одну ніч посидять. Треба їх розлучити. Розвіяти трохи їх... Щось... Ну, я вже не знаю... (Витирає сльозу).

М і г у е л е с. Вибачте, сеньйоро, сеньйор Корній по своїй волі не хоче одходити од тіла сина?

Г а н н а С е м е н і в н а. Не знаю... Ні, вона його не пускає... Якби хтось прийшов, кудись покликав, він би пішов... Тш!.. (Прислухається). Щось голосно балакають. Він навіть хотів вийти, так вона не пустила. Потім, я ще боюсь, щоб вона йому й собі чого не заподіяла... Ви ж знаєте, яка вона. Вона все твердить тепер, що він її кине, що зв'язок порвано, що вони не простять один одному цього.