Чорна пантера і білий ведмідь - Винниченко Володимир
занадто напружена, мій бідний,Медведю! Святість легше всього рветься... Ха-ха-ха! О, бідний, покинутий муж сидить, сумує, колихає дитинку й гіркі сльози ллє. Бідний, бідний! Ні, я певна, що ви повісилися б, якби Лесик помер. Правда?
К о р н і й. Тут, Сніжинко, мало смішного. Тут, бачите... Не вмію я вам сказати... тут...
С н і ж и н к а (гаряче-злісно). Тут тільки смішної Ви хто: артист, творець краси чи фабрикант дітей? Хто?
К о р н і й. Е, все можна говорити. Тут, Сніжинко, не те. Тут...
С н і ж и н к а. Ні, тут тільки те! Артист є жрець, артист — весь краса повинен бути, весь! Пелюшки, горщечки, колиски — це не його. справа! Двом богам не служать! Хто хоче бути великим артистом, той не повинен бруднити себе. Ну що з того, що помре ваш Лесик? Будемо говорити, нарешті, прямо. Що з того? Ну, не стане на світі шматочка м'яса, яке кричить, робить неестетичні штуки і... і в'яже людей. А замість того ви стаєте вільним, легким, ви всі сили дасте тому, що вічно, що вище м'яса! Так-так, Медведю, гарний і бідний! Краса вічна. Ну, подумайте самі об'єктивно, холодно: не правду я кажу?
К о р н і й. А, маєш. Подумайте. Та хіба тільки треба додумать, щоб усе добре було? А тут (б'є себе в груди) подумаєш? Єсть тут щось, і ніякі думання нічого не поможуть... Маєш... І ті також говорять: Подумай. Ну, і думаю, ну, і що? От і єеть. А те, що тут ніяких дум, не розуміє. От і вже. Подумай... А Боже, Боже! (Сильно зачісує руками волосся назад).
С н і ж и н к а (якийсь мент мовчить. З усмішкою). Так... Значить, ви — не артист. Я помилилась. Я думала, що в вас велика сила і ви дасте щось надзвичайне. А що ви дали досі? Нічого. Декілька малюнків, які зараз же й продали, бо у Лесика пелюшок не було, бо Лесику було холодно і треба було дров купить, бо Рита заслабла, і треба було касторки купувати, ба.. А! Феї Артист з голови до ніг, од мозку до серця мусить бути красою, коли хоче не малюнки дати, а красу, велику й вічнуї От що, мій Медведю! Сім'я — це дикі, темні інстинкти, це звіряче, а краса — в чисто людському. Чуєте, Медведю?
К о р н і й. А-а, все можна сказати, все... Та що з того? Може, й так. Тільки ви все-таки... не так. Що таке краса? Що таке людське? А... все можна сказати. Все, Сніжинко, можна сказати... Так-так. А що я не дав нічого, то правда, е-е, правда... Але дам. Сніжинко, дам!
С н і ж и н к а. Не дасте.
К о р н і й (стукає кулаком по столі). Дам!
С н і ж и н к а. Не дасте.
Підскакує гарсон:
— Месьє?
К о р н і й (здивовано). Я... нічого. А проте... Дайте мені... пляшку коньяку і дві чарки. Найміцнішого.
С н і ж и н к а. Може, не треба. Медведю?
К о р н і й. Не треба? Ні, давайте... Треба. (Гарсон біжить до стойки і зараз же приносить). Дам, Сніжинко! Мушу дати, бо розірве мене те, що от тут... (Показує на груди). Мушу. От і єсть. Хочу не хочу, а мушу.
С н і ж и н к а. О-ля! Так вам і дозволять!
К о р н і й. Na, маєш! Хто мені не дозволить?
С н і ж и н к а." Священний очаг сім' ї ", пелюшки, Медведю!
К о р н і й. Ні, цього не буде... Це мусить якось інакше. От хай все це якось... той... І вже інакше... Так неможливо. А, ні, так уже далі неможливо! Або хай вона теж заробля, або десь Лесика дати... Я не знаю, а. Боже, я нічого не знаю ще, як там, але так неможливо далі. От і вже. (З мукою). Сніжинко, вірите, мене душить отут (показує на груди), я не можу! От не можу, та й усе. Я мушу щось дати... Я вже мушу! Я не можу дрібничок… От це полотно, я хотів дати щось таке, що мусить... що віки життя мусить пронизати одною ниткою. Розумієте, Сніжинко, провести нитку через усе життя, як бублики нанизати на неї те, що у всіх віках було й буде. От так його понизати, та й уже. Ну, і от... Дрібниця — триста-чотириста франків, і все к чорту. І вже маєш... Нема нічого... І от єсть тобі... А, Боже!
С н і ж и н к а (наспівує):
Si voulez de 1'amour,
Depechez vous toujours.
Hi, Медведю, нічого ви не дасте. Малюйте пелюшки, єдине вам зосталось; товстенькі буржуазии будутщ купувати й вішати над колисками своїх товстеньких бебе!.. Ха-ха-ха! Закиньте вічне, воно не має ніякого відношення до буржуазок. Зате матимете батистові пелюшки для Лесика. Ну, наливайте, вип'ємо за батистові пелюшки! Ха-ха-ха!
К о р н і й. Ні, за вічне... Сніжинко. (Наливне).
С н і ж и н к а. Ну, а признайтеся, болить серце за кігтями Пантери? Га? Признайтеся.
К о р н і й. Пийте, Сніжинко. І не смійтеся з мене... Ви дуже гарна, а коли смієтесь з цього, то не гарно. Вибачте... але правда.
С н і ж и н к а. О? Я гарна? Ви думаєте?
К о р н і й. Дуже гарна. В вас пірнути можна...
С н і ж и н к а. Чом же ви не пірнаєте?
К о р н і й. Е, Сніжинко... Ну, за вічне! (П'є).
С н і ж и н к а. Ні, відповідайте. Я хочу знати.
К о р н і й. Пийте краще. Не все треба знати...
С н і ж и н к а. Пелюшки не пускають?
К о р н і й. Не треба сміятись... Не треба. Сніжинко. В пелюшках теж краса. Ах, краса, краса і в них... Е, наливаймо ще! Все одно, як той казав... Тільки не смійтесь.
С н і ж и н к а.А я хочу з вас сміятись! Хочу сміятись до.. сліз. Медведю! Чуєте, до сліз! І знаєте через що? Сказати? Га? Сказати? (Хвилюється). Ну що ж, і скажу! Через те. Медведю, що... що люблю вас. Чуєте, люблю... О, ви червонієте?.. Так-так, люблю. Але не так, як... Ні, я не буду про неї говорити. Чуєте? Я не буду про "аеї" говорити. Я люблю вас так, що ви дасте дійсну красу. Я красою оточу, нашу любов, такою красою, що з-під ваших рук може вилитись тільки краса. Чуєте, мій великий Білий Медведю? Але для моєї любові треба бути вільним, моя любов не в'яже і не знає зв'язаних, моя любов — тільки любов. Чуете, Медведю? Хочете випити за мою любов? Хочете? (Хвилюється).
К о р н і й. Сніжинко. А, Боже! От єсть... Сніжинко, лучче мовчіть, бо вийде не краса, а... Це все не так. І не те...
С н і ж и н к а. Чому не говорити про це?
К о р н і й. Не треба... Не зараз... Я нічого не знаю... Де... вона?! (Стукає кулаком по столі).
С н і ж и н к а (глухо). Вона з Муленом.
К о р в і й. А, з Муленом!.. Вона з Муленом. Розуміється, вона з Муленом.
С н і ж и и к а. Ви її любите?
К о р н і й.А я знаю, чи я люблю її, чи ненавиджу? Я знаю? Вона здушила мене, от що я знаю! От це я знаю...
Коло другого столу часто чуються викрики захоплення,
тихе читання поетеси.
С н і ж и н к а. Хто сильний, той все з себе може скинути.
К о р н і й. О, не все... А, вибачайте, не все. Віків з себе не скинеш... Ха! А Лесик і Пантера — віки. Розумієте, Сніжинко? Ні? А, бо ви — Сніжинка. Ха-ха-ха! Ну, вип'ємо за віки, коли так, і за... Сніжинку, і за красу, і за... за... Пийте, Сніжинко. За Пантеру не хочете? Ха-ха, о, вона — справжня Пантера! Ну та нічого. А, нічого... (П'є, наливає, знов п'є).
С н і ж и н к а (раптом ненатурально регоче). Ха-ха-ха! А ви й повірили, що я вас люблю? Невже повірили? Правда?
К о р н і й (просто). Повірив.
С н і ж и н к а. Ха-ха-ха! Одначе, самовпевнений же ви! Як легко повірили. Та за що ж би я вас любила? Га? Ха-ха-ха! Ах ви, простодушний Медведю! Чистий Мед-відь — так і повірив... Ха-ха-ха! О, голубе, щоб Сніжинка полюбила, треба щось для того мати, треба щось Сніжинці за те дати. Бачите Янсона? Ану, спитайте його, що йому дала Сніжинка за те, що він дає? Ану! О, Янсон розуміє красу, навіть красу страждання... Ха-ха-ха! А він так одразу й повірив... І навіть просить не говорити про це. Думкою боїться зрадити. Ха-ха-ха!
К о р н і й. Значить, помилився... Ви досить щиро говорили. Ну, помилився...
В цей мент чується дзвінкий жіночий голос за колонами й хутко входить
Рита, багато одягнена, в модному капелюсі, з блискучими очима,
різкими, піднятими рухами. До М у л е н а, що йде за нею:
Р и т а. Ну, швидше! Я замерзла... Вина і всього... О, тут вже... А! І Білий Медвідь єсть із білою Сніжинкою? Яка поезія! Месьє Мулен, ви не соромтесь, тут всі свої. Ми сядемо тут? Чудесно... Швидше вина. Гарсон! Вина!
К о р н і й (зразу напружившись, побачивши Риту, сідає так щоб видно було Риту. Голосно до Сніжинки). Ну, так за вічне, Сніжинко! (П'є).
Р и т а. Xa-xa-xal Мулен! А ми за мент! Правда?
М у л е н (розглядаючись, теж піднято). О, чого? І ми за вічне можемо випити! (Ввічливо вклоняється Сніжинці й Корнієві, ті недбало хитають йому головою).
Р и т а. Ні, хочу за мент! Тільки за мент. Правда, Білий Медведю? Чи ти мене вже й не пізнаєш? Давно не бачились, може, й забув уже? Добрий вечір! Це ж я — жінка твоя.
К о р и і й. Добрий вечір!
Р и т а. Як же там твоє велике полотно?
К о р н і й. Чудесно... Моє полотно чудесно стоїть.
Р и т а (з натиском). Стоїть?
К о р н і й. Стоїть.
Р и т а. Ага! А ти собі тут?
К о р н і й.А я собі тут.
Р и т а. Xa-xa-xal Ну, значить, все в незмінному стані... Чудесної Ми, значить, сучасні супруги! Xa-xa-xal От це я розумію. (Видно, тяжко питати, з зусиллям). Ну, а як він називається? Ах, Лесик, ну, так, Лесик? Як же там наш Лесик? Га? (Дуже швидко, до гарсона). А, вино... Це яке? Фі, я цього не хочу, я не люблю... Не звикла... А це? Ага, це добре. Ну, Медведю, як же син наш, га?
К о р н і й. Піди подивись...
Р и т а. Ніколи, голубчику... Сьогодні ще маю в "Chat noir" [22] їхати, а завтра теж цілий день зайнятий. (До Мулена). Правда, милий? Може, ви. Сніжинко, знаєте? Хоч вас і не цікавлять такі дрібниці, але ви тепер, мабуть, ближче стоїте до них і знаєте?
Сніжинка. О, розуміється, знаю. Я тільки що од Лесика... Він себе чудово почуває... Зараз так сміялася з ним... Ніяк не хотів пускати мене...
Р и т а (хрипло). Хіба?.. (Прожогом наливає шклянку вина й випиває). О, значить, усе добре... Ну, і чудесно! Xa-xa-xa! І нам чудесно. (До Мулена). Що ти, мій старенький, так сидиш, наче в гостях? Пий! Пий же, говорю! Плачу за все!
М у л е н. Рито, і тут буде те саме, що вчора?.. Ха-ха-ха!
Р и т а. А що вчора? А хіба вчора погано було? Ха! Я вчора одному цікавому добродію, такому, як, наприклад, от цей (повертається до Штіфа, що цікаво підійшов), пляшкою голову погладила... (До Штіфа). Може, хочете спробувати? Чудесно виходить!
Ш т і ф. О, дякую, я не цікавий до таких експериментів.
Р и т а (до Сніжинки). Так, кажете, наша дитина... ха-ха-ха... гарно себе почуває?
С н і ж и н к а. Пречудово! Такий веселий, свіжий, я його давно таким не знаю.
