Чорна пантера і білий ведмідь - Винниченко Володимир
Рито, Рито...
Р и т а. А що? Ні? Всякій проститутці сім'я гидка... Ну, добре!.. (Біжить до стіни, здіймає пальто, капелюх, одягається). Тебе душить сім'я? Тобі дорогше полотно і Сніжинка? Так? Ти думаєш, що я буду твій "очаг" берегти? На, маєш, я тобі тепер покажу! Слухай, от тобі заявляю: ти не хочеш піддержувати сім'ї, і я не хочу. Ти живеш для себе, і я буду. Хай Лесик помирає, мені все одно. Я не можу сидіти над ним і дивитись на те, як він гине. Я буду теж жить. Поки ти не згодишся продати картини, ти мене не побачиш в сім'ї. Чуєш?
Г а н н а С е м е н і в н а (тривожно). Рито, що ви таке задумали?
Р и т а. Мамо! Я говорю серйозно. Хочете — бережіть Лесика, хочете — ні, я тепер пальцем не вдарю, хоч би зі мною... (Люто зціплює зуби. До Корпія). Ти продаєш картину? Говори!
К о р н і й (уперто). Рито, не безумствуй.
Р и т а. Ні?! Я тебе питаю: ні?
К о р н і й (на злість уперто). Ні!
Р и т а. Ну, так прощай!! (Вибігає).
Г а н н а С е м е н і в н а. Рито!! Господи, що ж це діється? Сину, ради Бога, що ти робиш?! (Дитина починає плакати).
К о р н і й (стає на коліна й починає потішати її, цмокаючи і примовляючи). Цить, моє хороше, цить, дитинко, цить, хлопчик мій білесенький. Мама твоя — дика, безумна, але вона вернеться.
Г а н н а С е м е н і в н а. Сину! Скажи ж, що ти собі думаєш?
К о р н і й (холодно, уперто). Нічого, мамо... Лесик видужає... Вона завтра прийде... Цить, моє покинуте бідне медвежатко... Цить, моє життя, цить! (Дитина плаче. Підводиться, хапає себе за гриву й поводить з мукою головою). Ах, свинство ж яке. Боже мій...
З а в і с а
ДІЯ ДРУГА
Артистичне кабаре, поділене надвоє колонами. В другій, задній половиш видно стойку з пляшками, закусками і т. п. За столиками публіка. Глухий гомін балачок, музики і сміху. В першій половині ряд столиків. Передні порожні. За задніми сидять дві групи. В першій позаду: М і г у е л е с, Б л е к, дівчина з білим боа, тихо балакають.
В другій попереду: К а р д и н а л — поважний суб'єкт, з довгим волоссям, немолодий, одягнений з претензією на оригінальність; Л е м о в ь е —— гарний юнак з похмурим лицем: М і м і — гарненька "модель"; С а ф о — жвава, непосидлива. Побіля крутяться гарсони.
С а ф о. Гарсон! Гарсон! Прошу жовтого лікеру на рахунок цього пана. (Показує на Кардинала).
К а р д и н а л (поважно). Дитино! Не вводь в блуд одного з малих цих! А ти, сину мій, не подавай, бо рискуєш своєю кишенею одповідати перед хазяїном. Істинно говорю тобі, Сафо: лукаву й жадну душу маєш...
С а ф о. Ха-ха-ха! Ти сьогодні, мій старенький, в чудовому настрою. Я беру з собою сьогодні на ніч Мімі, бо мій Кардинал удушить мене проповіддю до ранку. (Жалібно). Старе-ень-кий, я питки хочу, фі, соромся, скупердяго!
К а р д и н а л. Дитино, сказано: аз прийду, і нап'єтеся. Чекай, прийде Еміль... і...
Хутко входить Ш т і ф, худенький, вузьколиций, худий, сіруватий.
Ш т і ф. Bonjour, messieurs — dames! [12] A! Servus! [13] Два Аякси!.. Ся маєте? Servus, Кардинал! (Тоненьким голоском до Мімі). Мі-мі! (З Софо ручкається сильно, бурно. Ляскає по спині Лемоньє, що хмуро удсувається). Гарсон! Вос! Раз-два! (Вішає пальто на вішалку). Мої панове! Я весь горю! О, не коханням, не цим святим і... і чудоввм вогнем. (Позирає на Лемоньє).
К а р д и н а л. А грішним і низьким голодом.
Ш т і ф. О, ні! Сьогодні я снідав. Ні, щось інше з'їдає мою душу. Уявіть собі, кого я тільки що бачив?
С а ф о. Жовту Гарбієль!
Ш т і ф (зневажливо кривить губи). Пфе! Я про неї й забув думати. Мулена з Чорною Пантерою.
С а ф о. 0-ля! Де? Коли?
К а р д и н а л. Дитинко, не хвилюйся, все можливо на цім вередливім світі.
Ш т і ф. Знаєте, де вони були ці дні, як вона так трагічно кинула свого Медведя?
М і г у е л е с (встає й підходить. Гаряче). Ви бачили сеньйору Каневич?
Ш т і ф. Так, сеньйоре, я бачив сеньйору Каневич з сеньйором Муленом.
С а ф о. Значить, вона вже тепер його amie [14]? О, бідний Білий Медвідь! Він такий симпатичний!
Ш т і ф. 0-ля! Це ще невідомо, хто бідний! В тому-то й трагедія нашого бідного Мулена! Уявіть собі: вона вже третій день живе на його гроші, найняв їй на Grands Boulevards [15] квартиру, їздить на автомобілях і... (піднімає палець догори) і... ще ні одного поцілунку! Ха-ха-ха.
С а ф о (з щирим жалем). О, бідний!.. та як же вона так сміє!
К а р д и н а л. Дитинко, не хвилюйся, все можливо. Ну?
Ш т і ф. Ну, і що вам більше! Хіба це не трагедія? Мулен — і такі видатки! От влопався... Ха-ха-ха! Якби ви його бачили! От запалила! Очі горять, сам аж схуд... Двісті франків за два дні... Сам казав...
Л е м о н ь є. Мерзота! І тут підрахував.
Ш т і ф. О, Мулен скрізь, mon vieux [16], підраховує! Двісті франків! Na, це Мулен тепер мусить чимсь одплатити.
М і г у е л е с. А ви звідки знаєте, що ні одного поцілунку? Хіба вони не разом живуть?
Ш т і ф. О, ні! Він казав, що вона чогось жде. Взагалі, я вам скажу, мої панове, це надзвичайно пікантна історія. Як розказував мені Мулен, це щось екстравагантне. Це любов якоїсь дикунки. Вона то обіцяє йому неземні блага, то сміється з його; то рветься, то сидить як камінь. Потім схоплюється, велить везти себе в шантани, регочеться, робить скандали. Але це... о, в цьому і е трагедія нашого Мулена, це його найбільш притягає до неї! Ха-ха-ха! Ох, натягне вона великого носа старому Мулену. Але ж я буду радий. Ото!
Мігуелес стріпується й одходить до свого столика.
Л е м о н ь є. Через що ж Мулен вам все це розказував?
Ш т і ф. О, ми з ним близькі приятелі! Мій добрий Мулен... О! Ще як він був простим репортером, ми з ним зналися.
С а ф о. Ах, я хотіла б ще раз побачити цю дикунку! Вона дуже гарна! Правда, старенький! Ти б у неї закохався!
К а р д и н а л. Досить з мене і цивілізованої. Я вже... (Змовкає).
Входить К о р и і й, похмурий. Озирається, ніби кого шукає, киває всім головою, роздягається й сідає окремо за передвій столик.
К о р н і й (голосно до Мігуелеса). Мігуелес, Сніжинки ще не було тут? Не бачили?
М і г у е л е с. Ні, не було. Вона має зараз прийти.
К о р н і й. Ага... Дякую... (Задумливо тарабанить пальцями по столику).
Ш т і ф (до Мігуелеса). Eh bien, mon ami [17], як же там з Салоном? Приймуть вас?
М і г у е л е с. Я з Салоном нічого спільного не маю! Хапуги й чиновники! Їм би виставку свинячих окороків робити, а не мистецтва. Товстопузі буржуа!
Ш т і ф. Ха-ха-ха!
К а р д и н а л. А вашу. Блек, роботу візьмуть?
Б л е к. Сподіваюсь.
К а р д и н а л. Чудесні люди. Знавці мистецтва.
Штіф і Сафо сміються.
М і г у е л е с. А ти не підмазував Сербена? Ні?
Б л е к (безрухомо-спокійно). Підмазував.
М і г у е л е с (палко). Ну? І вони — чудесні люди?
Б л е к. На цей раз для мене чудесні.
Мімі ввесь час обережно, але неодступно, ніжно кокетуючи, зачіпала Лемоньє,
часом щось шепочучи.
Л е м о н ь є (раптом підводячись, до неї хмуро). Ходім.
М і м і (охоче, хутко встаючи, до всіх). Adieu!
С а ф о. Ти куди?
М і м і (скромно). Ми підем прогулятись.
Лемоньє, оглядаючись, ні ва кого не дивиться.
К а р д и н а л (до нього). О, хмурий юначе, куди веде тебе твоя понура душа? Чому покидаєш нас в самоті?
Л е м о н ь є (беручи під руку Мімі). Adieu! (Виходять).
С а ф о. Ну й Мімі! Ах, каналія, як вона вміє це робити! О ви, мужчини! От уже й утішився... Na!
К а р д и н а л. Дитинко! Він артист. Всяка краса йому близька й утішна.
Ш т і ф. Ха-ха-ха. О, ця потішить!
Входять С н і ж и н к а і Я в с о н.
С н і ж и н к а (злегка в такт похитуючись, на ходу наспівує):
Si voulez de 1'amour,
Depechez vous to uj ours.
0-la-la la-la la-la-la [18].
А, святійший Кардинале! Ви вже на своєму місці з прекрасною Сафо? Servusl Сеньйор і сер також? (Кидає погляд на Корпія). А де ж Каміль, Доден, Варсавія? Де ж поет наш? (Здоровкається).
За нею Явсон з люлькою в зубах.
К а р д и н а л. Сьогодні наша братська обитель буде пустувати. Наші орли полетіли на бал "незалежних новаторів". Helas [19]!
С н і ж и н к а. Ах, бал "незалежних новаторів", це — виставка неестетичної естетики й огидної краси? Фі, я їм руки не подам. (Гарсону). Мені на той столик (хитає на стіл Корнія) blanche [20]... Янсоне, я думаю, ви не будете нудитись в суспільстві шановних колег моїх? Tres bien [21]! Я маю дещо сказати нашому Білому Медведю.
Янсон мовчки вклоняється й сідає біля Штіфа.
Б л е к (голосно). Панове! Хто хоче чути поему нашої поетеси? (Показує на дівчину в білім боа).
С а ф о. О, я, я! (Схоплюється).
К а р д и н а л. Поему нашої поетеси? О, який сюрприз! Ми слухаємо всіма вухами наших душ! На стіл! На стіл! Стіл для поетеси!
Б л е к. Заспокойтесь. Поетеса сьогодні хоче читати для вибраних. Хто хоче бути вибраним?
К а р д и н а л, С а ф о, Ш т і ф. Я, я, я!
Б л е к. В такому разі приклоніть вуха душ ваших до нашого столика.
К а р д и н а л. О, з великим раюванням! Я зарані переношусь в надземні сфери краси й поезії. (Всі переходять на той стіл, за ними спокійно Янсон. Поетеса
починає тихо читати).
Тим часом Сніжинка підходить до Корнія, кладе йому руку на
плече й тихо говорить:
— Добрий вечір, сумний Медведю!
К о р н і й (виходячи з задуми). А, добрий вечір... Сідайте... Я, знаєте, той... трохи задумався. Ви давно прийшли?
С н і ж и н к а. Ні, зараз оце... (Сідає проти нього). Ну, як ся маєте? Цілий день вас не бачила. Що нового?
К о р н і й. Нічого... Що ж може бути нового.
С н і ж и н к а. Як Лесику?
К о р н і й. Сьогодні лучче... Далеко лучче. Не плаче... Жар менше... Лучче. Що лучче... то лучче, то правда. То правда...
С н і ж и н к а. А про Риту нічого не знаєте?
К о р н і й. Ні, не знаю... Не знаю нічого. Не знаю... Що ж, з Ритою кінець. Це — ясна.. Тільки все-таки їй треба було б якось, той... якось це інакше. Так мені здається... Занадто вона гаряча... дика... самолюбива.
С н і ж и н к а. Ви каєтесь?
К о р н і й. Я не каюсь. Ні... Що ж? Тут дві сили... стукнулись... Так мені здається... Каятись нема чого. Лесику лучче... Тільки все-таки... той... все-таки... якось це не так. Я знаю, вона пішла до Мулена.
С н і ж и н к а. Ви ревнуете? Ха-ха-ха! Ну, розуміється, до Мулена, а ви думали куди? А потім піде до другого. А ви мали її за таку святу? О, такі швидше котяться. Святість — найслабша перепона, вона.
