Чорна пантера і білий ведмідь - Винниченко Володимир
Не можна ж так...
К о р н і й. Ні, мамо, я нікуди не піду. Я Сніжинку... Ну, що ж, я нічого не маю проти Сніжинки. Нічого...
Г а н н а С е м е н і в н а. Так я скажу їй... (Голосно кашляє, іде до веранди й одчиняє двері).
Входить С н і ж и н к а і говорить Ганні Семенівні:
— Я трохи не замерзла. Добрий вечір. Білий Медведю! (Підходить до нього).
К о р н і й. Добрий вечір... Ви були на веранді?
С н і ж и н к а. Вечір такий гарний, я собі гуляла там...
К о р н і й (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мама.. А, не треба... Можна було прямо прийти...
С н і ж и н к а. Я прямо й прийшла.
К о р н і й. Ну, все одно.. Тільки... негарно.
Сніжинка робить знак Ганні Семенівні, щоб та вийшла. Ганна Семенівна виходить.
С н і ж и н к а. Що з вами. Білий Медведю?
К о р н і й (просто). Хіба ви нічого не знаєте? Знаєте ж, навіщо... ці комедії? Мати думає, що ми вже побожеволіли... Сідайте, Сніжинко.
С н і ж и н к а. Сядьте й ви... Тут... на канапу...
Корній мовчки і важко сідає. Здалека чується гра на скрипці.
К о р н і й (тихо). Знов грає...
С н і ж и н к а. Це той італьянець... Він тільки вночі може грати...
К о р н і й. Так, вночі. Вночі — тихо...
С н і ж и н к а. Дуже тяжко. Медведю?
К о р н і й. Я стомлений... і порожній...
С н і ж и н к а. Порожній?
К о р н і й. Порожній, як... труп. Так мені здається. (По паузі). Я — чужий собі... Так мені здається... От так мені здається, і вже...
С н і ж и н к а. Нічого, знову будете повним... Все буде добре. Медведю... В кожному поганому єсть часточка доброго.. Ви зате можете бути тепер вільним... Як хочете, розуміється...
К о р н і й. Не знаю... Нічого, Сніжинко, не знаю...
С н і ж и н к а. Будете! В вас е сила, велика сила, вона своє візьме. Це тільки тепер... Ви стомлені, прибиті, вражені.. Потім сила проб'ється вгору... І навіть добре, що так сталось!.. Така моя думка. Медведю.
К о р н і й. Не треба. Сніжинко, не треба... Я нічого не знаю. І не треба... Потім. Все потім...
С н і ж и н к а. А я думаю, що не потім, а зараз... тепер же! Ви — не хлопчик і мусите у всяких обставинах давати собі відчит... Що за легкодухість? Люди в більших нещастях не падають духом, а вам, може, й не нещастя це, а щастя.
К о р н і й. Не говоріть так. Сніжинка.. Не треба... Негарно.
С н і ж и н к а. Через що?
К о р н і й. Я не знаю.. Негарно, і все... Так мені здається... І не в тому річ... Зовсім не в тому. Ну, помер Лесик... Ну, й помер. І вже. І горе, і жалко. Ну, і вже. Кінець, не оживе. Друге... А, друге єсть, друге.
С н і ж и н к а. Що ж друге? Рита?
Корній мовчить.
С н і ж и н к а. Рита, Медведю?
К о р н і й. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити, треба знати... Треба все знати, Сніжинко. А що ми знаємо? Що я знаю? А, от то і єсть... Я знаю, що так не можна, а як?
С н і ж и н к а. Що "так"?
К о р н і й. Так, як було... А як інакше? Хто скаже? Я? Чи Рита? О, Рита... Вона інакше не скаже.О вона не скаже... Ні-ні, вона не може сказати інакше... Ви думаєте, вона мені простить Лесика? (Чудно посміхається). О, Чорна Пантера за дітей не прощає нікому. А то вже ні... І вона права. Вона права... А я теж правий.. Хто ж винен. Сніжинко? Хто? А, от то і єсть, що хто!
С н і ж и н к а. Ви розійдетесь тепер?
К о р н і й (здивовано). Хто?
С н і ж и н к а. Ви і Рита.
К о р н і й. Як розійдемось?
С н і ж и н к а. Ну, "як"? Як звичайно розходяться.
К о р н і й. Не знаю... Я цього, власне, й не знаю... Я тепер нічого не знаю... Ох, як стомився ж я! І все таки нічого не знаю. Усе-таки. Ну, все одно. Все одно, Сніжинко... Чуєте, як грає? А тихо як... Бідна Рита! Ох, яка вона бідна! Ну, все одно... Щось буде. Побачимо...
С н і ж и н к а. Ви з нею говорили?
К о р и і й. Ні, ми нічого не говорили... Ми тільки чуємо. Розумієте, Сніжинко, як можна не говорити, а всі думки чути? Розумієте? От і ми чуємо! І я чую, і вона чує... Ну що ж. Побачимо... а що побачимо? Хто скаже? Ну, як треба. Сніжинко? Як?
С н і ж и н к а. За Риту я нічого не можу сказати. Я її не розумію... А вам скажу: ви хочете бути артистом? То мусите бути вільним. Артист не повинен мати сім'ї. Він — жрець. От і все!
К о р н і й (мовчки, не згоджуючись, хитає головою). Ні... Ні, Сніжинко...
С н і ж и н к а. Ні, так!
К о р и і й. Ні, він буде... не цілий... Не цілий... Так я чую. От чую, і вже...
С н і ж и н к а. А так цілий, коли дає себе сім'ї і має те, що хоч і ви зараз? Так цілий?
К о р н і й. Ні, і так не цілий...
С н і ж и н к а. А як же?
К о р н і й. Ага... От то і єсть, що як! Як? Я знаю? Ми перенесли це, а нового не маємо.. Форми нові треба... Це — вічне. Сніжинка.. Вічне. Тут уже... годі.. А форми не ті... От і єсть. От і душать, от і стискують... А як інакше? (Ніби до себе). Ну як, от так просто: як? Чи Рита ж зможе якось інакше? Чи схоче? Ні... А Рита й не схоче, і не зможе. От і єсть... І вже...
С н і ж и н к а. Та чого ж неодмінно Рита? Хіба ви з нею навіки зв'язані? Є другі женщини, які схочуть і зможуть. Чого ж тільки Рита?
К о р н і й. Чого Рита? Того, що... (Довго мовчить). Не знаю...
С н і ж и н к а. Ех, Білий Медведю, не Рити вам треба! Рита — для самця, а не для творця. Творець переріс самця. Ось в чому суть людини. Так-так! Людина має красу, а звір її не знає. От і все. Ви мусите звіра в собі вбити. Тоді ви дасте красу, яка в вас є. Є, мій Білий Медведю, є!.. Послухайте Сніжинки, яка найбільше чула й чує в вас цю красу. Встаньте зараз, сильний, твердий, напишіть листа Риті, й ходім зо мною. Творець мусить бути жорстоким, не всяку жалість треба допускати до себе. Ходім, Медведю! Я не говорю, щоб ви мене любили, щоб до мене йшли. Я хочу бачити вас вільним і гарним. Чуєте? Хочете, ми ніколи не будемо бачитись. Я не для себе. Хоча... хоча. Медведю, я думаю, що якби ви пішли до мене, я б дала вам все те, що вам треба, те нове, що ви хочете й не знаєте. Медведю, дорогий. Білий. (Стає на коліна перед ним). Послухайтесь Сніжинки. Вона вам хоче тільки краси, тільки краси. Медведю, ходім? Га?
К о р н і й. Сніжинко, Сніжинко, не треба, не зараз... Не треба.
С н і ж и н к а (рішуче). Скажіть, ви любите Риту? Любите?
К о р н і й. Я не знаю. Сніжинко, не знаю...
С н і ж и н к а. Ну, скажіть, ви, очевидно, чуєте таку зв'язь з нею, що не можете порвати? Так?
К о р н і й. Не знаю ж. Сніжинко! Я чую тільки, що... що... порвалось щось. А що? Не знаю... Може, вона знає?
С н і ж и н к а. А вона це чує? Чує?
К о р н і й. І вона чує... А може, й не чує... Може, й я нічого не чую... Не знаю. Сніжинко. Не треба, не зараз... Потім. Все потім... Там ще Лесик.
С н і ж и н к а. Лесика вже немає. Зв'язь порвано.
К о р н і й. Не знаю... Може, й порвано. Може, це й єсть...
С н і ж и н к а (благаючи). Бідний Медведю, ходім зо мною! Ходім, Медведю... Ходім зараз, я боюсь за вас... Я боюсь. Пантера дужа... Вона не пустить вас...
К о р н і й. Ні, я не боюсь... нікого, а тільки... себе. От іменно себе.
С н і ж и н к а. Медведю, Білий прекрасний...
Розчиняються двері в коридор, і хутко входить Рита. Забачивши
Сніжинку, яка раптово підвелася, зупиняється і якийсь мент не може
нічого сказати. Нарешті важко, трудно дихаючи, тихо і хрипло говорить:
— Я так і знала... (Помалу йде до них. До Корпія). Так, значить, для цього виманили з дому?
К о р н і й (спокійно, тихо). Я нічого. Рито, не знаю...
Р и т а (до Сніжинки. Ледве чутно). Що вам треба тут?
С н і ж и н к а (гордо). Я прийшла не до вас!
Р и т а. Ви знаєте, що там? (Показує на свою хату).
С н і ж и н к а. Знаю. Там лежить мертвим те, що в'язало вас обох.
Р и т а. А-а... А ви прийшли нову зв'язь зробити?
С н і ж и н к а. Я прийшла од всяких зв'язів увільнити Білого Медведя!
Р и т а. Та-ак? (Чудно посміхаючись). Але Білий Медвідь зв'язаний з Чорною Пантерою, ви це знаєте?
К о р н і й. А, лишіть це?.. Іди, Рито, до себе...
Р и т а. Я в себе. Може, комусь іншому треба йти до себе.
С н і ж и н к а. Я піду зараз, не бійтеся. Білий Медведю, ви хотіли трохи прогулятися? Ходім разом.
Р и т а. Білий Медвідь, добродійко, нікуди не піде!
К о р н і й. А, Рито, ну навіщо так? Схочу й піду... У мене голова болить, я трохи пройдуся.
Р и т а (сильно). Ні, ти не підеш! Чуєш?
К о р н і й. Я піду, і вже... От і єсть... (Хоче йти одягатись).
Р и т а (якийсь мент мовчить, раптом кидається до нього, хапає за руку і благаючим голосом говорить). Нію, останься... Завтра підеш, куди схочеш... Куди схочеш і з ким схочеш... Сьогодні зостанься, прошу... Нію!
К о р н і й. Я на півгодини... У мене голова болить.
Р и т а. Завтра... Сьогодні зостанься... Останній вечір. Я розумію все... Чуєш? Зроби те, що останній раз прохаю...
К о р н і й (вагається). Я на десять хвилин...
Р и т а. Завтра, завтра.
С н і ж и н к а. Ви йдете. Медведю?
К о р н і й. Ні, Сніжинко, я, мабуть, зостанусь.
Р и т а (люто до неї). Добродійко!..
С н і ж и н к а (виходячи). До завтра Медведю.
Р и т а (спалахуючи). Так от чого вони виманили мене! А-а!
К о р н і й. Ах, Рито, ти знов! Я стомився, мені голова болить... Я не можу цих криків... Пусти мене трохи пройтись, я сам піду... Я не можу... Я мушу вийти.
Р и т а. Ні, ти не підеш... Ти не підеш... Чуєш? (Бачачи, що Карній хоче йти до пальта, вона знов хапає його за руку). Ні! Не ходи...
К о р н і й (рішуче). Пусти! Я не можу так... Це насильство...
Р и т а. Ну, я прошу тебе, благаю!
К о р н і й (рішуче). Ні. Я хочу піти й піду... От і вже. Пусти.
Р и т а. До Сніжинки?
К о р н і й. То моє діло. От і єсть. Іду, куди хочу. Веліть мені ніхто не може. І вже. Пусти.
Р и т а (придушено). Я благаю тебе, не велю, а молю, благаю.
К о р н і й. Це все одно... Я хочу піти пройтись...
Р и т а (чудно зазираючи йому в лице). Ти інакше вже став говорити... Інакше.
К о р н і й. Я говорю, як говорю... Пусти ж...
Р и т а. А як писав мене і Лесика, так не говорив. Ой, так ти не говорив... (Стріпнувшись). Корнію, не ходи! Не ходи, чуєш? Я все для тебе зроблю... Слухай, хочеш писати мене з Лесиком? Хочеш? Я візьму його, й ти будеш писати. Тепер добре буде, в мене, напевно, є ще більше "рисочок" Ні-ні, я не сміюсь, я серйозно. Ось подивись в моє лице... Ну, подивись же... Правда, є?
К о р н і й. А, Рито, лиши... Не хочу я... Пізно! Рита.
