Мартін Іден - Джек Лондон

- Це як на Юма,- відповів Нортон.- А в Юма розум такий самий, як і у вас, з тією тільки різницею, що в нього вистачило глузду визнати незаперечність аргументів Берклі.

Нортон був вразливий і запальний, але ніколи не втрачав самовладання, тим часом як Крейс та Гамільтон, мов дикуни, вишукували найчутливіші місця в супротивника, щоб дошкульніше шпигнути. Суперечка затяглася допізна, і Нортон, роздратований нескінченними обвинуваченнями у метафізиці, вчепився руками в стілець, щоб не зірватися на ноги, і з суворим упевненим виразом на дівочому своєму обличчі, виблискуючи сірими очима, вчинив рішучий напад на ворожі позиції.

- Гаразд, ви, геккеліанці! - гукнув він.- Хай я мислю, як знахар, а ви ж як? Ви ж не маєте під ногами ніякого грунту, ви, ненаукові догматики, що пнетеся із своєю позитивною наукою куди не слід. Ще задовго до зародження школи матеріалістичного монізму його підвалини були такі зрушені, що на них нічого вже не можна було будувати. Локк 52 - ось хто зробив це, Джон Локк. Двісті років тому, навіть більше, у своєму «Досліді над людським розумом» він довів, що ніяких вроджених ідей не буває. А ви знов твердите те саме і цілий вечір спростовуєте існування вроджених ідей. А що це означає? Це означає, що найвищої реальності людині не збагнути. Коли ви народжуєтесь, ваш мозок порожній. Явища, тобто феномени,- оце й усе, що ви сприймаєте своїми п’ятьма почуттями. Тим-то номени, яких у вас не було при народженні, не можуть з’явитися...

- Я заперечую...- перепинив його Крейс.

- Дайте мені договорити! - крикнув Нортон.- Ви можете пізнати лише ті дії та взаємодії сили й матерії, які так чи інакше впливають на ваші почуття. Бачите, я готовий припустити існування матерії, побити вас вашим власним аргументом. Іншого виходу у мене немає, бо ви обоє з природи не здатні збагнути філософські абстракції. А тепер скажіть, що ви знаєте про матерію, згідно з вашою позитивною наукою? Ви знаєте тільки те, що сприймаєте, тобто знов-таки тільки явища, феномени. Вам доступні лише зміни матерії, вірніше - ті зміни в ній, що спричинюють зміни у вашій свідомості. Позитивна наука має справу лише з феноменами, а ви настільки нерозважливі, що пнетеся в онтологію, 53 аби оперувати номенами. Але ж із самого визначення позитивної науки ясно, що вона розглядає лише явища. Недарма хтось сказав, що наука про явища не може вийти за межі явищ.

Навіть знищивши Канта, ви не спроможні спростувати Берклі, хоч і закидаєте йому хибність, коли твердите, що наука заперечує існування бога, тобто, власне, доводить існування матерії... Кажу-бо, я визнав зараз існування матерії тільки для того, щоб ви мене зрозуміли. Будьте собі позитивісти, коли вам так хочеться, але облиште онтологію, бо серед позитивних наук їй немає місця. Спенсер має рацію у своєму агностицизмі, але якби Спенсер...

Незабаром, однак, мав відійти останній катер на Окленд, тож Брісенден з Мартіном тихенько вислизнули з кімнати, тим часом як Нортон і далі громив супротивників, а Крейс та Гамільтон тільки чекали, поки він скінчить, готові накинутися на нього, як розлючені пси.

- Ви показали мені чарівну країну,- сказав Мартін Брісенденові, коли вони вже були на катері.- Поговоривши з такими людьми, відчуваєш, що варто жити на світі. В мене просто голова йде обертом. Досі я не міг оцінити, що таке ідеалізм. Власне, й тепер я не можу з ним погодитися. Я відчуваю, що назавжди лишуся реалістом. Певно, такий уже зроду. Але я хотів би посперечатися з Крейсом і Гамільтоном, та й для Нортона у мене знайшлося б кілька слів. А Спенсера вони нічим не спростували. Я зараз збуджений, як дитина, що її вперше повели до цирку. Бачу, що мені ще багато чого треба читати. Хочу почати з Салібі. Я певен, що Спенсер непереможний. Наступного разу я теж візьму участь у суперечці.

Але Брісенден, втулившись підборіддям у теплий шарф, дрімав, важко дихаючи, і його худе тіло, загорнуте в довгий плащ, похитувалося в такт дрижанню моторного порома.

Другого ранку, всупереч порадам і попередженню Брісендена, Мартін запакував «Ганьбу сонця» і послав її до редакції «Акрополю». Він сподівався таки знайти журнал, що візьметься надрукувати цю статтю, і був певний, що тоді вже її продасться і якомусь видавництву. «Ефемериду» він теж послав до одного журналу. Дарма що Брісенденова ненависть до журналів доходила мало не до манії, Мартін вирішив, що поема повинна вийти в світ. Проте друкувати її без дозволу автора він не збирався. Він хотів тільки заручитися згодою якого-небудь першорядного журналу, а тоді вже, маючи в руках певну зброю, подолати й Брісендена.

Того ранку Мартін почав писати давно задуману повість, яка вже від кількох тижнів, коли він накидав її план, не давала йому спокою, вимагаючи втілення. Це мала бути блискуча морська повість, зразок романтики XX століття, що змальовувала реальних людей, реальний світ і реальні обставини. Однак під захопливим сюжетом мав критися потаємний зміст, який хоч і не доходив би до поверхового читача, але й не зменшував би йому зацікавлення. І саме це глибше тло, а не перипетії сюжету, спонукало Мартіна до писання. Він завжди переймався перше основною ідеєю, а сюжет уже насновувався на неї. Знайшовши таку ідею, він починав думати над дійовими особами, над місцем та часом дії, що найкраще відповідали б основному мотивові. Повість він вирішив назвати «Запізнілий» і не розтягувати її більше, як на шістдесят тисяч слів, що при надзвичайній плодючості Мартіна було дрібницею. Узявшись за перо, він першого ж дня відчув глибоку насолоду справжнього майстра.

Він уже не боявся, що безпорадність літературної форми збіднить його думку. Довгі місяці впертої, напруженої роботи й студій не минули даремно. Тепер його рука була тверда, і він міг спокійно вирізьблювати основне в творі; працюючи година за годиною, він відчував дедалі глибше, що життя і справи життєві схоплює з неомильною і мало не космічною певністю. У «Запізнілому» він хотів правдиво розповісти як про реальних людей, так і про реальні події. Але поза тим у повісті мав бути великий прихований зміст, життєвість, однаково справедлива для всіх часів, усіх морів і