Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

Милуюся, дивуюся. Тут мені нарадили рецепт антинефритичний, то надішли в пакунку сельдерей, кукурузяне волосся, книжку Попова "Лікарські рослини", пустирник.

Добридень, тітонько!

Надіюсь усе таки, що незабаром одержуватиму від вас листи не з Київа. Отже, писатиму зараз не багато і без багатослів'я. Мабуть, уникаючи галасу, вони тебе випустять і заживеш собі спокійненько. Ну, про тебе довідатися сподіваюся з твоїх листів, адже нам, родичам, не чинитимуть перепон у листуванні. А хто мені писав і скільки до табору з-за кордону, я не уявляю, бо жоден лист так і не одержав. Згадуючи про всемогутність цензури, я завжди цитую Глібова "така, бач, є у неї сила". Всі мамині пакунки та бандеролі вихователі мені не дали, тільки от і того, що встромили перед самим етапом бандерольку з тютюном з Голландії. Дивно аж, де в зовсім незнайомих людей береться стільки співчуття, турботи. Ну, я зараз сам матиму змогу подякувати кожному зокрема. Тимчасом подякуй за святого Валентина та інші релігійні і просто стерео-видівки, які стали мені дуже в пригоді. Щоправда, пай хлопчиком я так і не став, але це надавало змогу для морального та фізичного вдосконалення. Лю Сінь, китайський письменник, сказав: "лише скуштувавши голод, поневіряння, нестатки, людина може перевірити себе на своє покликання". Ще, дивись, тут японським дзен буддизмом зацікавлюсь.

А поки ти мені надішли цінним листом або бандеролею 20 закордонних авіа-конвертів та сповіщень. Можна би і новин трохи, адже я не уявляю, що з вами діється. Цілую персонально, а також дідика й Андрійка.

Валерій.

Потрібно мені 2 книжечки "Страшних оповідок", 5 книжок "Мерців" *.

Добридень, мамо! У мене все добре. Тут уже похолоднішало, й ми почали наніч гріти грубу. Досить "марудна робота", тим більше, коли до того нема ніякісінької охоти. Але пристосовуєшся. Як бачиш, ще не перейшли до нового приміщення. Казахстанські темпи, казахські прожекти. Очевидно, треба поміркувати про зимовий одяг. Необхідна мені тепла білизна й вовняні шкарпетки — по 2 пари, теплі рукавиці (шкіряні маю з табору), кожух. Теплих черевиків не надсилай з огляду на те, що маю утеплені

* Валерієві переклади з азербайджанської.

німецькі чоботи. Більше, здається, нічого. Принаймні, уявляючи себе серед степу широкого, не бачу більше чогось надто потрібного. Надісланої куртки я ще не вдягав, але зеленого светра доводиться носити. Взагалі, нуднувато. Ти передплати собі "Літературну Україну", "Вітчизну", "Всесвіт". Може, там трапиться щось цікаве, а я не знатиму. Тут бачу бозна-як з доставкою, через те не зважуюсь ще передплатити. Та чекаю відповіді на скаргу про передплату з міністерства зв'язку. Привітала мене голландочка й пише, що надішле в подарунок на день народження словник та якесь щось. Я в першому листі до неї мимохідь обмовився, що не маю, то оце така реакція. У деяких жінок є інтуїтивний материнський синдром, як я це називаю. Читати за написаним невимовлене. Ту здатність я зустрічаю втретє: у тебе, п. Анни-Галі й ось цієї дівчини. Вона раз по раз питає про мої бажання, просто розчулюючи своєю турботою. Я можу порівнювати і розрізняю: дружні наміри та піклування. Бо ось з Гьоттінгену отримав листи так само теплі, зичливі, але в неї увага жагуча чи що. Ти, потятко, мене не витлумач у бік матримоніальний, не до того я веду. Просто зворушили мене і п. Анна-Галя Біблією (це теж реакція на мій лист з табору, я згадав), і ось Джеккі Бакс. Написав мені один табірний приятель, двадцятип'ятирічник Степан Сорока, що влітку 1978 року заходив до нас додому, а потім ще раз й усе не заставав. А він просто бажав зайти по-людськи побалакати. Я ж тобі розповідав, які в нас у таборі були взаємини між приятелями — найщиріші. Отже, коли він збереться знову, а це може статись аж навесні, так ти ото пам'ятай, як священник у Віктора Гюго віддав каторжникові милостиню останні 20 су.

Від В. С. * вітання.

7/Х-79

Валерій

Надішли марок за б коп. ще.

Тітонько, добридень! У моєму засланницькому житті особливих зрушень нема. Працюю, не перенапружуючись, щоб не попсувати техніки, бо потім відповідай за неї. Поглинаю всю мамину смакоту, аки кит Йону. Одержав пакунок із цукерками, поб.папером, бинтом, чорнилом, трошки протікало, але в церату. Знимки з ательє також надійшли — усьо о'кей. Печиво, яке вона

* Валентина Серафимівна Пайлодзе

надсилала на день народження не зіпсувалося, а покришилося. Сушених яблук мені поки що не треба, бо не зварили надісланих раніше. П'ю молоко, каву, чай, було чимало кавунів, динь. Я писав, що Нійола Садунайте надіслала пакунок. А це знову та ще гроші. Ну, гроші я Симчиченкам переслав, а ласощі та супові пакети, звісно, їмо удвох з особливо небезпечною жінкою із православних. Нам те на руку ковінька, бо довго возитися з готуванням їжі не треба. На пакуночках та пакетиках повно всіляких порад рекомендацій по-німецькому, а я в тому ні бум-бум. Виручає батько-інстинкт і розвинене в таборі відчуття голоду. Читаю: dosierung, ага — доза, тобто, грамулічка; Бег/иоМег, (це — не написано, я к приміру) — знатьця, не жери одразу багато. І т.д. і т.п. Пише мені Іван, Ірина Калинець, Глузман, Зенко, данка з Голландії, якої не бачив, але почеревиною відчуваю —симпатична, інші. Читаю з приємністю, бо кожен якусь цікаву подробичку повідомляє. Від п. Анни-Галі поки що одержав поштівочку, але вони усі пишуть неправильну адресу. Я вже писав, проте щось не звертають уваги. Тітонько, у кума твого погані справи. Туберкульоз пішов по всьому організму: і легені, і хребет, і урологію. Його зараз збираються викидати з лікарні, позаяк завершується 9-й місяць, а це значило б 2 групу інвалідності. Товариші не дрімають і женуть симулянта, майже за Гашеком, виробляти матеріальні цінності. Сама розумієш, стільки часу не працюючи, з грошима в нього на нулі. Через це моє прохання залишається в силі, надішли йому мою синю вовняну безрукавку. Було б добре, якби ти від щедрот своїх гахнула йому 50 крб. А потім подивися, що мама мені збирає, і на кшталт того всілякої сушні йому надішли: петрушки, укропу, шипшини, родзинок, яблук. Рятуючись від сухот, він пігулками зовсім надсадив печінку. Оце буде справжнєє кумівство та й у мене за нього менше серце болітиме. Одержав 43 крб. зарплатні. Я вже, здасться, про це писав ? Чому не надсилаєш мені чаю ? Я чекаю, чекаю, а його, як Карася, "все нема та й нема". На нове місце ще не перейшли. А погода знову тепла. Так що ходжу в костюмі. Якось у гурті тутешніх учителів стоя пояснював, що В. С. із Тбілісі, регентка хору, особа духовного звання. А один брат-казах, видать, математик стояв, слухав, відтак питає: "А вона на духових інструментах грає?" Щойно приніс їй води, вона подякувала: "Вай-мєй! Какая холодная прыятная вада!" Я підійшов до її ліжка і ляскаючи в долоні, став примовляти: "Пэй до дна, пэй до дна!", а потім наче Кіса Вороб'янінов на великій грузинській дорозі, зробив кілька стрімких па із лезгінки. Небіж, онук, брат.

І5/Х-79

Добридень, мамусю!

Ну, от прийшов до Казахстану багряний жовтень. Передусім, Валентина Серафимівна передає палке вітання, каже, що ти їй дуже сподобалась. Як поїхала в Київ, вона тебе постійно згадує. Без балди, тобто, чесно, як кажуть кримінальники. Вона напосідається на місцеве начальство, вимагаючи дозволу про звільнення, власне, довідки. Я проводив звідси уже всіх осінніх птахів, а от з нею розпрощатись не дають. Вона має, якщо пам'ятаєш, купу всяких заліків — за етапи та ще там, а в районі це не рахують. От і виходить, що кінець терміну не дзвонив їй, хоч уже й пора. Радять звертатися вище, а поки з Актюбінська її справу для відповіді передали в суд. Ото таке.

Про побут. Мешкаю на старому місці. Палили декілька разів грубу, і В. С., яка спершу дзьобала мене в тім'ячко, що холодно, стала вимагати, щоб спали при відчиненій кватирці, бо жарко. Піч справді була гаряченна від півтора-двох відер вугілля. У ці дні я вже остаточно перейшов до неї в кімнату. Занесли стіл, який зараз заставлений всілякими припасами, на ньому ж їм. Поштою надійшла електроплитка (6 крб.), і я все варю на ній. Посуд тепер не маститься сажею, як було на керогазі. А це купив ще електронагрівач, і, взагалі, краса. Гріє, як оглашений. Зараз роблю експеримент: ввімкнув нагрівач і напалив грубу. З німецькими зупами для мене перестала існувати проблема обіду. В киплячу воду вкидаю вмістиме пакету й за 6, 12, 24 хвилини маю запашну і смачну страву. Вони, справді, добрі, я ще туди зеленини накидаю і — "готово, парус розпустили". Маю кілька пачок какао, якесь вітамінізоване нім. "Какао-експрес" оте "Мокафіно", що не знаю, як уживати, а п'ю глядючи небезпеці у вічі — раптом то неофашистська ідеологічна отрута, уявити боюсь. Носить мені одна женщина м'ясо, також беру в годувальниці часом. Виходить м'ясних два, три рідше, дні на тиждень, молочне ж постійно, але раз на день. Мені б тут було вже й не зле, бо притерся якось. Ага! Виписав був у радгоспі вівцю — купа м'яса. Але це треба по неї їхати у степ до отар. А там, кажуть, вони від корости политі всі якимись ліками. То я й не погнався за дешевинкою (1 крб. 67 коп. за І кг), а почекаю й куплю на руках. Нехай дорожчу, але без ліків та корости. Привезли до крамниці капусти й В. С. наквасила мені 5 л на зиму. Я писав, що маю 18 кг цибулі. Зараз домовився з кількома за картоплю, розраховуючи, що хтось та привезе мішок. Що платять не дуже, так треба сказати, що я ж і не горю, мов Павка Корчагін у Боярці. На світі взагалі, мабуть, не можна було б знайти більш несумісних речей, ніж я і ремонт сільгосптехніки. А сусіди наші Петро і Валера так і не доробили кочегарки. Подолав їх одеколон і під кінець вони вже не знали, що робити далі. Чи то від білої гарячки, чи то був вибух пригаслих творчих сил, на які багата русская земля, тільки стали робити вони стіну під кутом славетної Пізанської вежі, а за довжиною зазіхнули на китайський мур. Всю малинку їм попсував не романтично настроєний завгосп, який довго матюкав їх обома братніми мовами, а потім вигнав геть. Треба відзначити, що крім багатьох негативних якостей у Петра й Валери є воші. Свідомість цього особливо гнітила В. С., коли їх на кілька днів поселили в гуртожиток до сусідньої з нами кімнати.