Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

Але ситуації змінюються й ми разом з ними. Після трьох тижнів нечитання накинувся на газети й журнали. Надибав декілька гумористичних місць, а особливо ліспе розважив уривок з нового роману Ігоря Кравченка "Вічний мир". Молодий прозаїк натхненно працює в галузі військово-патріотичної теми і читачам України, та й не тільки її цікаво буде ознайомитись із цим твором. У доробку молодого письменника з'явилася ще одна непересічна сторінка. Шкода, що ти не передплачуєш "Літ.Укр.", сама переконалася б, як збагатилася скарбниця вітчизняної літератури. Зате відпочив душею, читаючи роман "Нічний черговий" у "Всесвіті" № 3. Розкішна річ. А ще більше — "Особливий хист" Памели Джонсон з "Ин. л-ры" № 1-2.Скільки справжності, життя у взаєминах молодого чоловіка з дівчиною, котра його кохає, другою, котра удає, що кохає, матір'ю, друзялиі. Обов'язково почитай. Роман багато чого мені нагадує. Я просто зачарований вишуканістю, інтелектуальністю прози. Можливо, то — ейфорія після тюремного посту, проте відчуття співрозуміння, причетності до зображуваного чомусь не полишало мене при читанні того " Особливого хисту". Ти зверни увагу на взаємини матері й сина. Так війнуло на мене домівкою, тобою. Не думай тільки, що я себе з головним персонажем ототожнюю. Йдеться про загальну атмосферу: вагання, сумніви, пошуки та очікування кращого, людські слабості — все, як у житті, й тому щиро симпатично, привабливо. Що ще ? У травні місяці (закреслено більш як рядок). Ми з ним колись домовлялися, мені тепер незручно не виконати — надішли йому цукерок. Якщо це з тих або тих причин зробити не зможеш, нехай надішле Алочка. Я прошу! А щоб він був у курсі попередньо сповістіть поштівкою. Я поступово оклигую! від своїх внутрішніх болячок, тиску. Лікують ескулапи більш-менш справно та ще, коли є що їсти, воно й дається взнаки. Цілими днями сплю, що скидається на засуджений історією спосіб життя феодала. Цілую міцно. Син.

19/111-79

Не хвилюйся. Мені справді покращало.

Добридень, мамо! І знову в твого сина перестановки, пертурбації, і знову хвороба посіла та, здається, ще гірша — хай їй грець. Прошу я так мало, аби не чіпали, якщо не лікують, та все марно. Перевезли на зону 36, ти звернися, будь ласка, до сусідок, чиїх чоловік вже поетапували в героїчний Сибір, як там ? Київського повітря мені ще довго не вдихати, то мушу тамтешнім, побутом цікавитись. Я збираюся прохати у прокурора СРСР, як уже казав, про полегшення переїзду, скидається з тим глухо, як у танку. Але ж заповідали вожді: нам нема чого втрачати, окрім власних ланцюгів, щоб здобути значно більше. Твої, тітчині, інших листи по passaran, втішає тільки, що не в мене одного. Ефективно чи пак без перешкод я з тобою, друзями набалакаюсь, певно, аж на засланні. Зрештою, я домігся, аби лікували — поклали нещодавно в медчастину, прослухали, дали пеніцилін, а боки болять чимдалі, схоже плеврит розпочався. Надішли мені сюди бандеролю з цукерками, як ти, мабуть, вже зробила. Знову я зайві клопоти завдаю тобі, потятко, але це з останніх. Посміхнися: обіцяли-балакали. Ліки, які ти надсилала на шпиталь з Пермі, там отримали, але вони поки що недосяжні. Із Всесвятська зараз вимагай не вимагай, хоча... не можна все розглядати в чорному світлі. Повезли б оце мене літачком на заслання, усьо міркую, було б не погано. Ну нічо, ще по 20 день чотири рази і — на вольній, бачиться, бо й сам вже вольний. Як, усе перервавши, з-під пера в мене матримоніальна думка шугнула. Болячки, лікування, стільки років у таборі, а туди ж. О-о, твій син ще курс loving* годен піднести багатьом песимістам. М-да, шутю!

* Закоханого (англ.)

Розшукай обов'язково у № 2 ц.р. журналу " Театр" комедію В. Розова "Гніздо глухаря". Ето што-нібудь особєнного. Я давно так не реготав. Там про дійсність. Закінчується п'єса словами головного героя, до котрого завітали в гості два іноземці: "живем мы хорошо (и заплакал)". А ще почув у виконанні Марилі Радович "Кольорові ярмарки". А ще слухав нову пісню тріо Мареничів. Прегарно! Мамо, ти не думай, що я аж зараз зібрався тобі написати. Це в мене вже друга спроба, перший-бо лист, послугуючись експресивною лексикою Тарапуньки, гавкнувся ще того місяця. Дарма, най си побавлять, наостанку. Тут мені випадково трапився на очі підручник болгарської мови, за яким навчався в університеті. А ще з тих часів я вподобав там один дуже цікавий вірш. Тільки тоді я поезії не перекладав, все відкладав на потім, доки в табір не сів. А тут суцільна проза, от і понесло, закрутило. Біографічно поет з погляду рад.літературознавства бездоганний — антифашист, робітник, ще й, здається, в бога не вірив. Розстріляний гітлерівцями за участь у русі Опору. Отже: Никола Вапцаров. Передсмертне.

Що ж, боротьба — безжальна і жорстока. І боротьба, як кажуть, є епічна. Я згину. Інший встане... та й по всьому Тут-бо не важить чиясь окремішність! Розстріл, а за ним — слимак. Усе це зовсім просто і логічно. Та в бурю люту знов з тобою будем ми, Народе мій! Тебе кохають вічно! 1942р.

Ага, ваші додатки до конфіскованих листів (марки, сповіщення, листівочки — усе) повіддавали. За що красненько дякую. Тільки календариків, о женщини! не кладіть більше, незабаром уже середина року. Так і не знаю, чи отримала мого дописа з Пермі. Там тобі було вкладено вітальний адрес з нагоди —річчя (цілую!). Надійшла мені збірочка Миколи Вінграновського. Пам'ятаєш, був такий поет. Зветься вона "На срібному березі". Вийшов черговий том Тлумачного словника укр.мови. Не забудь викупити. Подивись також, чи нема у книгарнях "Іліади" в перекладі Бориса Тена. Хотів би згодом почитати. Ну, здається, все, через що можна конфіскувати листа, я написав. Цілую міцно. Син.

9/ЇУ-79

Учреждение ВС-389 Гр.Смужаница Н.М.

9.04.1979 г. № 44/3-С-18 г.Киев УССР

п.Половинка ул.Щербакова д.72/2 кв. 130

На Ваше письмо в МВД СССР от 17 марта 1979 г., поступившее в наш адрес для рассмотрения, сообщаем, что по отбытии основной меры наказания гр.Марченко В.В. будет этапирован в ссылку, согласно исправительно-трудовому законодательству, на общих основаниях.

Согласно медицинскому заключению здоровье гр.Марченко В.В. удовлетворительное, вопроса об этапировании его к месту ссылки самолетом и в сопровождении со стороны родственников не возникает.

Начальник учреждения (подпись) Н.В.Хорьков.

Дорогий мій синочку! За листами у різні інстанції все відкладаю лист до тебе, а це ж, мабуть, найголовніше?! Які можуть бути слова, коли ти хворий... Що тут скажеш... Пишу листи, телеграми, ходжу, ходитиму. Думаю, що меншому начальству не треба бути занадто впевненим у деяких діях, які суперечать наявним фактам. За них теж треба відповідати. А то від жорстокості завертілася обертом голова і за категоричними відповідями не бачать брехні. Хворий же, а "согласно медицинскому заключению здоровье гр.Марченко В.В. удовлетворительное", тому, мовляв, все буде згідно исправительно-трудовому законодательству. Але ж у нашому законодавстві є інше, проте про нього я написала прокурору. Не хочу знати, що кому тут не сподобається, але мій син мусить жити, інших кроків у мене не буде. Ти пишеш, синку, що завдаєш мені клопотів, —про що говориш ? Ти у біді, і інших думок у мене немає. Якщо трапляється хоч найменша нагода якусь зовсім мізерію зробити для тебе, і мені вже від того легше на душі. Ось вчора відправила "Ракові шийки" і вже, думаю, щось попаде йому, проте за листами, за візитами і пр. забула знову вкласти зубну щітку, а поклала ж її на видне місце. Ну, твоя мама ніколи зібраністю не відзначалася, а тепер склероз переважає. Господи, поможи моєму синові! Нехай міцною буде наша надія! Винеси, синку, витримай, видужи! Інших бажань не існує. Лист твій, як завжди, прекрасний. Шкода, що так довго доводиться їх чекати. Вже всім підрахункам і припущенням уривався терпець. Аж раптом — вчора отримую. Водночас і відповідь на мої листи до Міністра і Управлінь, підписана нач. управління Хорьковым. Я тебе, мій синку, на відстані чую, бачу, знаю, що хочеш спитати. На все відповідь одна, така, як ти хочеш. Ти — мій син, а це і Земля, і Всесвіт, і повітря, і вода, і війна, і зброя, і добро, і зло. Ти — Планета, мій світ, і взагалі — суть. Писати листи мені у тебе треба вчитися і вчитися. Твої листи будь-хто з задоволенням читає, а від моїх можна лише відмахуватися — мама зі своїми нюнями. А проте я все ж покладу тобі в лист дівчаток-моргух, ся побав. За що мій лист тобі не віддали? Та чи хоч один, бо це вже № 65, а там були й більші, ніж оцей. Що тут говорити, коли думки лише одні, а їх не опишеш, бо ними ж так багато цікавиться і, головне, навіть ті, у кого с свої діти, але чомусь кожний думає, що у нього все гаразд, — моє життя найзразковіше, тому маю право і злорадствувати. Мені б оце знову тебе і якнайшвидше побачити, а зараз — то най би вже і через шибку, і по телефону. А хлопці хворі... Захворів Валера — нефритик, був п'яний (?!) Я його не бачила, але дуже про тебе розпитував, вітання передавав. Саша ходить круглий, одутлий, але той від сну і перепою. Дівчатка його обидві школярки. Наші сусіди Василь і Таля переїхали, отримали 3-кімнатну квартиру на Оболоні. Андрійкові завтра 10 місяців. Вже великий, намагається ходити, але надолужує повзанням і страшенно задоволений, коли самотужки відкриває для себе новий світ. Виповз у коридор (бо ще при мамі першу кімнату відгородили легкою перегородкою, щоб був прохід і їй не заважали бути біля балкону), до книг і давай деякі витягувати із шафи. Хазяйнує і задоволений, на обличчі посмішка. Я пригадала, як ти колись такий дуже прудко повз по пляжі до Дніпра аби викупатися, любив воду. Або теж виповз на "тераску" і покотився зі сходів, а там Юрка глухий тебе схопив і заніс до розгубленої 20-річної мами. До речі — молода мама. Оксана народила вчора дівчинку. Всі раді. На Паску і на Проводи підемо на могилу в Гатне до бабусі. Друга Паска без неї. Ох і важко! А є ж бабусі живуть до 90 і більше років. З'їла мою маму нервова система, дуже вже вона віддавалася сімейним, хатнім справам. При її оптимістичній, жартівливій натурі, умінню лагодити, контактувати з людьми, вона волею долі (і трохи своєю) була цього контакту позбавлена.