Сатира - Олександр Олесь

зі славою.

Ми станемо державою,

Нам вклониться мужик,

Як взує черевик.

 

Не будьте ж ви воронами,

Вертайтеся з патронами,

Купіть гармат, крісів,

Щоб кум на дно не сів».

 

Ворони подивилися

І в ноги поклонилися...

І сіло у салон

Півдюжини ворон.

 

Приїхали, умилися,

На стелю подивилися,

Полуботки стягли

І виспатись лягли.

 

Шість місяців не рухались,

Все м’ялися, все чухались,

Нарешті на базар

Летять, темніші хмар.

 

На яворах розсілися,

Погризлися, побилися,

Кра-кра, гар-гар, гир-гир,

Кипить базар, як вир.

 

Кипить базар поляками,

Хорватами, словаками,

Гуде, як влітку рій,

Народу, Боже мій!

 

Кругом колеса мажуться,

Майном вози вантажаться,

В кишені продавці

Ховають папірці.

 

Надворі вже смеркається

І смутно торг кінчається,

Злітає тихий сон

На голови ворон.

 

Злітає, колихаючи,

На тихій скрипці граючи…

Знов місяців із п’ять

Ворони наші сплять.

 

Нарешті прокидаються,

Навколо роздивляються,

Навколо - ні душі,

Хоч голову чеши.

 

Були кріси - минулися,

Купили і незчулися,

Було, кажу, майно,

Та продано давно.

 

Лише стара лишилася,

Рядниною накрилася,

Із кухлика щось п’є

І фіги продає.

 

А голос над воронами:

«Вертайтеся з патронами.

Бо в нас журба і сум -

На дно сідає кум.

 

Час крилами замаяти,

Доволі часу гаяти,

Бо вискубе закон

Все пір’я із ворон».

 

Два тижні торгувалися,

Все чухались, все м’ялися,

Не думала стара,

Що верне до двора.

 

Нарешті прицінилися...

В повітрі покрутилися

І фіги понесли...

Та й тих не донесли.

 

ПОЗА ЗБІРКАМИ

 

 

СУЧАСНА БАЙКА

 

 

По вулиці слона водили,

Коли це з-під воріт

Вилазить Меншиков на світ,

Савенко й інші «темні сили».

І галас враз такий зчинили -

Хоч вуха затикай

Або тікай.

 

Один кричить: «Стріляти! Бити!»

Другий лящить: «Заборонити!»

Гризня, лайня, гарчання, свист…

- Слон злодій! Слон сепаратист!

Усе їх кодло нам вороже?

— Відкіль вам в голову взялось?

Я справжній «тоже малорос!»

- О Боже!

Чому б не взяти камертон.

Щоб хоч лящати в унісон?

 

— Скажи, ти, слоне, наш чи їх?

Чи ти мазепинець, чи руський?

Чи не судивсь за марки прусські?

Про що співав в піснях своїх?

Ми хто тобі! Брати, слов’яни?

Ти нас ніколи не цурався?

Усяк кричав і надривався,

А поступові росіяни

Дивились важно із-за хмари,

І з уст... ні пари?..

 

І слон нарешті обізвався:

— Всіх взагалі людей я не цурався.

Але з С... Савенками не знався.

 

«У крилатого орла…»

 

 

У крилатого орла

Вилупились кури...

Чудасія! У орла!

Вилупились кури.

 

Він направив в небо льот,

А вони на смітник...

Чудасія! В небо він,

А вони... на смітник.

 

Що ж, скажіть, йому робить?

Чи летіть, чи пастись?!

Чудасія! Що робить:

Чи летіть, чи пастись?

 

Ах, на смітник він пішов,

Щоб шукати зерно.

Чудасія! Він пішов,

Щоб шукати зерно.

 

Час минає, і курча

Кличе півнем батька…

Чудасія! Ей, курча!

А пригляньсь до батька!

 

6.05.1911

 

«Коли, бувало, навмання…»

 

 

Коли, бувало, навмання

На нас забреше цуценя,

Ми так радіємо случаю,

Що я... не знаю!

 

«Ви чули, друже, новину?»

«Про цуценя ви? Не збагну,

За що воно вам догодило...»

«Та, мабуть, три дні, як не їло».

 

Тепер на нас гарчать собаки,

Щодня гарчать шпики-писаки

Навік Савенко і Іуда

Вже одвернулись від талмуда.

 

«Ви чули, друже, новину

Про «австро-руськую війну?!»

«А я дивуюсь, їй же Богу,

Чом всі дають мені дорогу».

 

ВАЛЕНТИНУ САД[ОВСЬКОМ]У

 

 

Дарма, дарма сумуєш ти,

А я твоїм проймаюсь горем...

Ми партію таку утворим,

Що в пеклі сказяться чорти.

Есер, есдек і мартовик,

Довідавшись про гасла наші,

Примкнуть, прикусять свій язик

І манної попросять каші.

На наших, голубе, стягах

Напишем ми девіз короткий:

«Хай в киселевих берегах

Тече негайно мед солодкий!»

І демократія уся,

Наївшись хліба П’ятакова,

За нами піде, як вівця,

І стане сита, як корова.

 

«Ідуть знов новозеландці…»

 

 

Ідуть знов новозеландці,

А за ними сенегальці,

Ескімоси, африканці...

І прибудуть завтра вранці.

 

Знову зустрічі, банкети,

І гірлянди, і букети,

Знову вилізуть кадети:

«Поверніть, мовляв, мушкети».

 

Але всюди сніг біліє,

Український вітер віє...

І непевний дощик сіє...

Сонце в хатах - і не гріє.

 

Розкидаймо швидше квіти,

Бо не встигнемо зустріти...

Бо морозець припече,

Африканець утече.

 

«Знов чути про кабінет…»

 

 

Знов чути про кабінет...

У «іспанця» вищі сфери…

Третій день не спить кадет,

Вигляда есер з печери,

 

«Самостійник» напрокат

Взяв уже з крамниці фрака,

Хлібороб, наш друг і брат,

Метушиться швидше рака.

 

Кожний зліз на «самопер»,

Кожний ходе з телефоном...

Де не підеш, скрізь «прем’єр»,

Кожний держиться з фасоном.

 

Звідки