Сатира - Олександр Олесь
Вже щебече соловейко,
Ти ж сидиш, як в печінках,
У Парижі, наш Панейко!
Вже з березових гілок
Опустились вниз сережки,
Вже плете віденський блок
Самостійницькі мережки.
На чужинців вже ідуть
І Чернігів, і Полтава,
Дзвони бубнами гудуть,
І лунає знову: «Слава!»
Вже у Києві большак
Вибирає шлях додому,
Вже з сльозами на очах
Ждуть жидівського погрому.
Вже лунає на полях:
«До останку, до загину!
Хай поляжемо в боях,
А збудуєм Україну.
Душу, тіло віддамо
За соборну, незалежну,
Морем скрізь розіллємо
Волю справжню, необмежну!»
Вже красуються квітки,
Вже щебече соловейко,
Ти ж попав у печінки
І сидиш у них, Панейко.
1919
МОЯ ОРІЄНТАЦІЯ
Орієнтуймося! Спасибі!
Але на кого? - докажіть!
Чи легко це зробити рибі,
Коли на березі лежить?
Орієнтація шість років
Була у мене на царя,
Страшний для мене був Набоків,
Вже не кажу про Носаря.
Пізніш папашу Мілюкова
Я, наче батька, полюбив,
Хоча до нього від Гучкова
Я колосальний крок зробив.
Аж - революція! Керенський
І чорт, й диявол-більшовик,
І все, чого язик рутенський
Казати голосно не звик.
А далі, знаєте,- Антанта...
І німці... врешті хто кого?!
Назвіть ви лицаря-гіганта...
Тепер би й я назвав його.
Від німців... став в Париж писати
І до Денікіна пішов.
Поніс йому кріси, гармати,
Віддав народу честь і кров.
Тепер Денікіна немає,
Юденич впав, Колчак в петлі,-
Орієнтація зникає
І берег рідної землі.
Сиджу то тут, то в Бухаресті,
Виношу тисячі негод...
Орієнтуюся, нарешті,
Востаннє вже, на свій народ!
1919
«Скільки політиків різних пород!..»
Скільки політиків різних пород!
Скільки політиків! Бідний народ.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Кожний отаман або кандидат!
Чуха потилицю добрий наш сват…
Ось де недоленька, ось де біда,
Преться в політики миша руда!
Тільки «аз-буки» хто-небудь утне,
Духом Жореса від його вже тхне!
Каже: «Спасу, доведу тільки я…»
Глянеш - нікчемне, дурне, як теля.
А на Вкраїні гарячі часи,
Треба і сили, і рук до коси,
Треба в’язати убогі снопи,
Треба орати гулящі степи…
Місто порожнє. Умерло життя,
Всюди на вулицях повно сміття.
От би вагонів хоч п’ять із біди
Наших «лойд-джорджів» послати туди.
Кожному дати мітлу чи косу...
Ти ж говорив: Україну спасу...
Маєш нагоду... мети і коси,
Край свій мітлою й косою спаси
«Колись тобі сорочку вишивали…»
Колись тобі сорочку вишивали
Боями вславлені борці,
Тепер цивільні перебрали
Тобі ще вишити й штанці.
Ах, скільки фарб цвіте, співає!
Червоні, чорні, голубі...
І тільки жовтої немає.
Додай! Пораджу я тобі!
«Республіканство, монархізм…»
Республіканство, монархізм,
Капіталізм чи комунізм?
Звичайно, вовкові - м’ясце,
Вівці - сінце.
Але питання виникає,
Коли вовка й вівці немає,
Що краще буде для свині?!
Скажіть мені.
«Чи не мати для нас і для всіх УНР?..»
Чи не мати для нас і для всіх УНР?
Монархіст ти чи лівий есер,
Друг чи ворог ти - міра одна...
І стоїть УНР, як корова дурна.
«Пішла в письменники блоха…»
Пішла в письменники блоха,
Щотижня плигає, кусає,
Така уїдлива, лиха,
Що й рідну матір не минає.
Чому ж, скажіть мені, скажіть,
Дехто назустріч їй біжить,
Здалека шапочку здіймає
І про здоров’ячко питає?
«Це ти, свинопасе Панасе…»
Це ти, свинопасе Панасе,
З Шекспіром сидиш на Парнасі?!
Дивіться, їй-богу, Панас
Попав на Парнас!
Куди ти заліз, емігранте?!
Там Шіллер, там Гете і Данте.
Чи сором ти втратив уже?!
Тікай! Беранже!
А він, як глухий, і не чує,
З Шекспіром, з Байроном жартує
І кожного кличе на ти -
Мов куми-свати…
А збоку, де паслися коні,
Кричала свиня на припоні,
Її і давило, й пекло
На спині сідло.
Шевченко питає Панаса:
Так ти, дорогий, без Пегаса?!
Так ти, дорогий, на свині?!
Їй-богу! Та ні!..
Сміялися всі до знесили,
Крик, галас, гармидер зчинили.
Почув і прийшов поліцай:
Зирк! «Фендрик» 5 Г...
«С... С! Сичиш ти, а не пишеш…»
С... С! Сичиш ти, а не пишеш.
Сичиш... але ти не змія:
Таке писати свинство може
Хіба лише свиня.
«Я ніколи не був шантажистом…»
Я ніколи не був шантажистом,
Паразитом, хвальком, брехуном,
Ні старим, ні малим журналістом,
Що роздовбує смітник пером.
Я з потворами тільки змагався
І лишився самотнім в борні,
І за плац, де я кров’ю вмивався,
Доведеться платити мені.
