Сатира - Олександр Олесь
І брав тепер поличники,
Та наші залізничники...»
і т. д.
«Чарівна, як сонце, і легка, як хмарка…»
Чарівна, як сонце, і легка, як хмарка,
З пасом дипломата їде куховарка…
Мабуть, менше неї я зробив для краю,
Бо я пішки лісом за кордон тікаю.
У салон-вагоні їде куховарка,
Візаві посол наш «Ковбаса та чарка».
Глянеш на обох їх: чом тобі не пара?!
Чим тобі посол наш гірше куховара?!
«Ну й меткий же він у нас…»
Ну й меткий же він у нас,
Все він баче, все він знає,
Ні у кого не питає,
Все вирішує ураз.
Так і крає, так і ріже,
Ловкий, гострий, як коса.
Мабуть, вчився у Парижі,
У самого Клеманса.
Вже радіють галичане,
Львів, говорять, буде наш,
А посол на їх як гляне
Та як крикне: «Непартаж!» 4
Непартажно, суверенно
Все вирішує умить,
І в думках, у снах щоденно
Він на цілий світ гримить.
Всі народи, слава Богу,
Віддають йому уклін
І дають йому дорогу,
Коли в авто їде він.
Щоб в політику мішатись
У такий непевний час
І без гелера остатись,-
Чи не дурень він у нас.
Знає Бог та Божа Мати,
Що в майбутньому нас жде,
Треба мовчки й тихо ждати,
Доки грім не загуде!
Загуде, дощем запахне,
Львів і Київ буде наш,
Ну, тоді й посол наш бахне:
Я ж казав вам: «Непартаж!»
«Я дипломат... уже два роки…»
Я дипломат... уже два роки
Сиджу я тихо, не кричу...
Нехай собаки і сороки
На мене брешуть... я мовчу.
Народних грошей і майна
Не витрачав я на прийняття,
Про смак французького вина
Не маю жодного поняття.
На оселедцях я сидів,
Пив двічі на день чай вприкуску
І тільки часом серед снів
Я бачив качку або гуску.
Англійці, німці і жиди
Мене прохали на розмови,
А я у відповідь: «Куди?
Шампани, квіти та промови?!»
Ані копійки без пуття!
Не марнотрат я, не пияка,
Зате навік своє життя
Я забезпечив, Богу дяка.
І я все жду, коли мине
Комуністична хуртовина,
Тоді не вдерже тут мене
Ніяка ваша Україна.
«На місце міністра фінансів колись…»
На місце міністра фінансів колись
Осла-дивака посадили,
Корови ногами за боки взялись,
Сміялись бики до знесили.
А в нас, подивіться, цілком навпаки:
Пожовкла, зелена діброва,
Голосять телята, сумують бики,
І диха на ладан корова.
«Хоч мав він голову не хитру…»
Хоч мав він голову не хитру,
А умудрився якось сам
В дитинстві впасти на макітру,
Страшний дістати шрам
І стати лицарем у дам!
«Колишній мій каліка-сват…»
Колишній мій каліка-сват
Попав при гетьмані в сенат,
І в той же мент він встав на ноги,
І в його виріс хвіст і роги.
Зробивсь він лютий, наче вовк,
Ногами посуд перетовк,
Траву хвостом він потолочив
І, сам з рогами, в гречку вскочив.
«Весь вік прожив ти в «Петрограді»…»
Весь вік прожив ти в «Петрограді»,
Коли ж додому ти вернувсь,
Були ми дуже, дуже раді,
А ти в міністра обернувсь.
Ти вірний, чесний по натурі,
І я це щиро говорю!
Служив ти правдою царю,
Був вірним гетьману, Петлюрі,
І будеш вірним взагалі
Усім владикам на землі.
«Колись блискучий ад’ютант…»
Колись блискучий ад’ютант,
Далекий від журби і суму,
Тепер - голодний емігрант,
Сидів в кафе і думав думу:
Минуло все і все мине,
Живий, не знайдеш порятунку,
Але у мертвого мене
Робак опиниться у шлунку.
«Вчора кат зарізав маму…»
Вчора кат зарізав маму
І повісив двох братів...
Я сховавсь в помийну яму
І до ночі там сидів.
А вночі я зирк в віконце:
Тато (з катом) за столом
Підраховують червонці,
П’ють і б’ють йому чолом.
«Ти купив собі віллу без крику…»
Ти купив собі віллу без крику,
(Той не дурень, хто добре мовчить),
Але чуєш навколо музику:
Навіть мертве каміння кричить.
« Весь вік він торгував…»
Весь вік він торгував (я не кажу, що честю),
А заробив як слід лише в Берестю.
«Ніхто не знав, ніхто не чув…»
«Я приїхав інкогніто і нікого
не буду приймати...»
З промови міністрів
до журналістів
Ніхто не знав, ніхто не чув,
І нагло в місті дзвін загув,
Міністр інкогніто прибув.
«Біжіть, стрівайте на двірці»,-
Защебетали горобці,
Зашелестіли папірці.
Всі поспішають на парад,
І фрак узяти напрокат
Біжить щодуху дипломат.
І слава хвилею пішла,
Лилась, гриміла і гула,
І нагло Відень залила.
Як струсь у полі серед трав,
Міністр серед юрби стояв
І нагло голову сховав.
Три дні народ на площі був,
Три дні кричав:
