Старосвітські батюшки та матушки - Нечуй-Левицький
- На, краще, прочитай мені оцю "Волшебницю Рагі-Муїну й принца Ібрагіма", - сказала Олеся, тикаючи Балабусі в руки давній роман в шкуратяних палятурках.
- Дай вже, дай, - я тобі прочитаю й твою "Волшебницю".
Балабуха почав читати, як волшебниця повела Ібрагіма в глибоку печеру, викликала якогось страшного духа й почала високим стилем верзти нісенітницю. Він читав, читав та й плюнув.
- Одчепись, Олесю, з своїми волшебницями!
Балабуха знов взяв в руки товстий "Феатрон, или Позор исторический". В цього "спудея" старої Києво-Могилянської академії було багато книжок, більше, ніж в деяких теперішніх наших сільських батюшок на Україні: він був ліпший чоловік не тільки для свого часу, хоч і не падкував коло хазяйства. Олеся видерла з його рук книжку й закинула на шафу.
- Потривай же, я ось швиргону туди й твою Рагі-Муїну з царевичем Ібрагімом!
І він справді швиргонув книжку на грубу, аж листки на повітрі зашелестіли й палятурки захурчали.
- От так! Що ж ми тепер робитимемо, коли книжки позакидали? - сказала Олеся.
- Танцюй, а я буду дивитись, - сказав Балабуха.
- Якби ж ти пак грав! - сказала Олеся, надувши губи.
- Знаєш що, Олесю? Піди в пекарню й розпорядись, щоб Килина зварила чого або спекла на вечерю, бо я вже їсти хочу.
- Піди краще ти, бо я ненавиджу ту пекарню.
- Піди-бо! Ти ж в мене господиня, чи що.
- Не піду. Я до того не звикла в батька. Коли б нам знайти доброго кухаря: я ненавиджу те смажіння, та печіння, та топління, та варіння, та ще й що божого дня! Я не маю до цього потягу.
- Еге! На кухаря треба багато грошей. Піди-бо, піди!
Олеся одчинила двері в сіни, гукнула на Килину, звеліла їй взяти в жида м'яса й спекти на вечерю печеню, - одначе в пекарню все-таки не пішла.
Настав довгий вечір. Олеся не втерпіла, достала з груби свою "Волшебницю" й почала голосно читати. Балабуха не слухав і позіхав.
Килина поставила на стіл печеню й солоні огірки. Олеся покуштувала м'яса: м'ясо було засушене, як сухар.
- Пхе, яке паскудство! Можна зуби поламати, - сказала Олеся, одсовуючи тарілку, - це якась жорства, а не печеня. - Вона одрізала огірка; огірок був несолоний, дуже кислий, без усякого смаку.
- Пхе, який паскудний огірок! Я зроду таких поганих огірків не їла.
- Як не їла, то тепер мусиш їсти; яких насолила, такі й споживай! Ти не хазяйновита й нестатковита людина, - сказав Балабуха, перетираючи в зубах суху печеню, що аж тріщала, неначе він жував у роті пісок та жорству.
- Господи, яка нудьга. Й гость тобі ніякий не приїде. Коли б хоч який жид прийшов з містечка, все б таки було з ким побалакати.
Олеся пішла ходити по світлиці. Балабуха курив люльку з довгим цибуком і мовчав; викурив одну, закурив другу, потім третю. Дим ворушив Олесині нерви, фантазія грала… Для неї тісно стало в світлиці, в цілому домі; її думки кудись рвались, як птиці, хотіли летіти, крутились під небом, під хмарами, та не знали, де сісти, де спинитись. Балабуха дивився з кімнати, як вона задерла голову, закочувала під лоб очі, неначе на стелі якусь книжку читала.
- Знаєш що, панотче! В мене нема доброї сукні; треба мені справити шовкову сукню на виїзди в гості. В нас у Богуславі є порядне товариство, - треба йому показати, що я госпожа благочинна.
- То й справ: біжи в крамниці та набери собі шовку чи там чого хочеш, - говорив Балабуха, смакуючи люльку з довгим цибуком.
На другий день після раннього обіду Балабуха поїхав оглядати свою благочинію й передніше за все завернув в Вільшаницю до Моссаковського: може, на його зробили приємне враження вільшаницькі горшки. Балабуха під'їхав під ганок. Моссаковський виглянув у вікно й вибіг надвір зустрічати благочинного; панотці привітались привітно й поцілувались. Балабуха був звичайний, але держав себе холодненько й дуже поважно й більше розпитував за церкву, за парафію, ніж про давні свої стосунки з Моссаковським. Моссаковський був ласкавим, кланявся, але не дуже щиро, а більше підлесливо, як кланяється нижчий вищому. В кімнаті за дверима притаїлась Онися як мертва. Вона прислухалась до розмови, і її взяла велика хіть подивитись на Балабуху. Вийти до його вона нізащо в світі не думала. Як ласочка, вона стала на стілець і заглянула в світлицю через дірку над дверима, де на одвірку стояв рядок проскур. Вона зирнула цікавими очима й побачила, що Балабуха був з короткою густою чорною бородою, з короткими чорними кучерями кругом голови. Чорні вуса та борода заслонили його негарні губи, й він став тепер багато кращий.
Моссаковський взяв ключі з кілочка й повів благочинного до церкви. Балабуха оглядів церкву й ризницю й похвалив і обмальовку церкви, й нові образи, й ризницю. Отець Харитін скоса поглядав на страшний суд, на купи чортів, але Балабуха на чортів навіть не глянув.
Тим часом Онися наготувала на столі полудень і поставила пляшки. Батюшки, вертаючись з церкви, зайшли подивитись на нове господарство. Оселя була добре опоряджена. Громада обгородила город і двір, повшивала заново повітки й загороду, клуню й комору, поставила кругом загороди загату з острішками; скрізь було просто, по-господарській.
- Отже ваша громада вас любить, і знать, що дбає на вас, як на саму себе, - сказав Балабуха, - а наші богуславці про мене, здається, й вухом не ведуть. В мене не тільки все стоїть не повшиване, обідране, - в мене навіть воріт не поставили, так і стоять поламані.
Моссаковський з задоволеною міною осміхнувся одним боком рота й попросив Балабуху в покої на полудень.
Сівши за полудень, Балабуха згадав свою Олесю; його потягло додому; він неначе бачив її веселий вид за столом поруч з собою й чув її голос. В кімнаті ледве почувся задержаний голос Онисії Степанівни. Балабуха притих і ніби замер… Той голос був такий знайомий. Йому дуже заманулось хоч глянути на Онисю, подивитись на її гострі тонкі брови та на блискучі очі. Він не втерпів і спитав Моссаковського:
- Чи здорова Онисія Степанівна?
- Спасибі вам! Трохи нездужає чогось, - десь, мабуть, застудилась, та вже таки давненько кашля, - одказав Моссаковський.
- Шкода! - тихо промовив Балабуха, а його думка знов полетіла додому; знов він ніби углядів перед собою свіжий Олесин вид.
Балабуха швиденько закусив і звелів подавати