Вигнання з раю - Загребельний Павло
Гуска, за повір'ями наших пращурів, утворилася з великого вовка, якого сотворив Луципер, тобто головний чорт. Чорт тесав того вовка, і з трісок робилися менші звірі, птахи, комахи і різна дрібнота. З білої тріски утворилася гуска, що полетіла за вітром, ґелґочучи. Десь вона нанесла яєць — і пішло...
Добрі ті гуси, що вивелися в травні. "Маївки" — найкращі",— кажуть госиодині з-над Дніпра, Бугу і Дністра, до ріні всі вкриті гусипими зграями. Зрозуміло, що курчата найкращі ті, що в березні впвелися,— "мартівки".
Гуску-маївку в серпні треба "скубатп". А взагалі-то гуску скубають двічі па рік, а втретє, коли мають різати. Тоді для гуски роблять клітку, аби вона не згулювала смалець. Запихають її до клітки і починають годувати галушками. Гуска не хоче їсти будьїкі галушки, а тільки полтавські. І варять для псї полтавські. V коли по хоче і варених, тоді силою годують — "начиняють". £оли нема галушок, то кукурудзою. Пхають їжу пальцем аж у горло, щоб швидше поправлялася.
Коли гуска несеться, то боропь боже її скубати, бо несеться гуска в холодні місяці (лютий, березень). Добра гуска несе по 15—20 яєць, а пуста — 8 або 10. Гусп-лебеді кращі несучки, ніж звичайні сірі гуси. Ці "аристократки" дбають про збільшення своего племені.
[ Сідає гуска на яйця десь у березні. А бзгває, що і в лютому. Сидить цілий місяць, вигріває яйця, аж тюки почнуть вилуплюватися гусенята. Тоді вже гуска має клопотів та клопотів. Треба ж дітей і годувати, і навчати. Гусенята люблять кропивку і молоденьку тра-ричку. Колись їх пасла дітлашня, про що писав паш безсмертний ікласик Іван Фрапко в оповіданні "Грпцева шкільна наука". Тепер пускають самопаш па догляд гусячих родичів. Гуска і гусак тоді агресивні, як ніколи. А як сиплять!
В серпні гуска починає губити пір'я. Господиня тоді ловить її, [зв'язує мотузком лапи, перевертає на спину, голівку ховає собі під пахву, аби, боронь боже, ио джогнула в око дзьобом, і починає скубати гуску. Починається ця робота від яшвота. Спочатку ску-бається більше пір'я, а пух залишається. Перо треба тягнути до себе й ніби вгору, щоб висмикувалося воно під кутом, аби гусці не боліло. Кидають пір'я в решето.
Довге пір'я па крилах залишають, і обов'язково залишається пір'я під крилами, бо інакше окалічіє гуска — буде волочити крила по землі, пораниться, окривавиться. З такої господині все село буде сміятися.
Голі гуси кричать па вигонах. Але скоро поростуть пір'ям, заспокояться.
А ось гусаків мояша скубати і чотири рази на рік. Вопи ж яєць не несуть, і господппі знають, чим цей недолік компенсувати. А ще яйця від гусей пе варто давати чужому, бо тоді гуси пе ведуться. Не вилупиться з яйця — і все. "Така рука забрала",— кажуть. Зведуться гуси.
Коли гуска не сідає па яйця, тоді мамою робиться курка-квоч-ка. Інколи квочка ліпша мати, ніж гуска. Ось тільки гірко їй, коли гусенята біжать від неї до водп.
Восени господині деруть пір'я. Раніше жіпки сходилися па вечорниці дерти пір'я. Дерли по черзі. Сьогодні в одної господині, завтра — в другої. Пилипівка була найкраща пора для пліток, колядок і цієї роботи.
Коли вже готовий пух, тоді шиють подушки, перини, ясики.
Без гусячого пуху у Веселоярську й яшття не життя, бо жодна дівчина не вийде заміж, коли в неї но буде щонайменше дев'ять подушок. На магазинних паші женихи спати не будуть пі за які гроші — хай па них сплять працівники місцевої промисловості. Тому гусей у нас скубали і скубати будуть!
Для писания досить було й одного дня, з чого Гриша зробив висновок, що всі оті балачки про неймовірну трудність і складність письменницької праці вигадані, мабуть, самими ж письменниками, щоб відлякувати невтаємничених. Коли з'явився до комісії (комісія саме обідала, а на обід, як легко здогадатися, був славетний Наталчин борщ з пампушками) і повідомив, що вже написав, Таїса Микитівна, ясна річ, почервоніла, а голий чоловік обурився:
— Ви ж просили три дні!
— Закінчив достроково.
— Даремно поспішали. Я такий, що посидів би тут хоч із тиждень. Мені тут подобається.
Сподобалося б тобі, подумав Гриша, коли б ми тебе не Натал-чиними борщами пригощали, а Дашуньчиним шкварчанням на голій сковороді! Але вголос не сказав нічого, бо всяка комісія вимагає поштивості.
Ознайомившись з Грпшиною писаниною, Таїса Микитівна, як і годиться, добряче почервоніла і тихо промовила:
— Мене особисто це задовольняє. Коли трохи доповнити та дещо переробити, то можна б навіть надрукувати в обласній газеті.
Тут Гриша нарешті збагнув, яка непроста штука письменницька праця. Писав, аж очі вилазили, а тепер: доповнюй та переробляй!
— Я на друкування не претендую,— мерщій заявив він.— Це ж тільки для комісії. Так би мовити, пояснення і роз'яснення.
— Коли мені довіряєте, то я сама погляну і поклопочуся,— ще дужче червоніючи, сказала Таїса Микитівна.
Вродиться ж отаке делікатне на світі!
І таки дотримала слова: надрукувала Гришину писанину під рубрикою: "Цікаве й корисне".
Наслідки були непередбачені. Отут уже справді і сколихнулося, і обурилося!
Не треба думати, що сполошилися українські письменники і, побачивши в особі Гриші Левенця небезпечного конкурента, напустили на нього сільськогосподарських критиків Підчеревного й Слимаченка. Автор може засвідчити: українським письменникам зовсім не властиві такі низькі почуття.
І веселоярівці, здається, навіть не звернули уваги на Гришині нотатки, бо в газетах вони читають тільки про міжнародну обстановку, та й то — самі заголовки, і вже коли бути точним, то й заголовків не читають, а тільки перепитують один одного: "А що, Іване, отой рехверент і досі телесується?"—"Та казав Микола, ніби трохи йому заціпило, так тепер оте друге'шкабарчйть..."
Ну, а газети передплачують справно і складають їх акуратно, бо тепер ні оселедців не треба загортати, ні стоянців накривати: все в холодильниках, в синтетиці, в пластиках, у модерні.
Вчені теж доволі спокійно поставилися до вторгнення Гриші Левенця в сфери біологічної науки, бо й що їм якесь там скубання гусей! Наука сьогодні пішла так далеко, що спроможна змоделювати гусака завбільшки з страуса, і вже на ньому й не пух та пір'я, а готові подушки в червоних напірниках і в попшвках на замов-пения. Хіба ж не розповідають, що в науково-дослідному інституті Проекткоровомолокофермодоїння вже спроектовано ферму майбутнього, а для неї заодно'й корову майбутнього, яка їстиме тільки концентровані корми і даватиме тільки концентровану продукцію, тобто замість молока густі вершки, які можна буде споживати в їхньому природному вигляді.
Журналісти теж не згорали від нездорових ^аздрощів, публікуючи Гришине дослідження про скубання гусей; Спитаєте: чому? Та тому, що журналісти — це, може, єдині люди на землі, які взагалі не знають, що таке заздрощі! Вони не відлякують авторів од своїх газет і журналів, не закручують інтриг проти них, не розводять чвар, їм чужа ненависть, вони доброзичливі, привітні, готові не тільки прийти на допомогу сторонньому авторові, а навіть обняти його, як брата, показати, як вони його люблять і цінують: Ще б пак! Поки в номері газети не буде щонайменше шістдесят процентів матеріалів нештатних авторів, жоден редактор не підпише газети до друку! Це мудре правило і досі діє в усіх наших друкованих органах, і саме воно помогло змінити навіть те, що ^тисячоліття цілі вважалося незмінним: людську психологію, людський егоїзм, самолюбство і самовознесіння.
! От коли б деяким категоріям наших працівників зарплатню визначали залежно від того, скільки трудящих вони прийняли за день та за місяць, скільком помогли, скільком дали пораду, скількох зігріли добрим словом!
Гриша. відчув потребу такого всеосяжного експерименту, коли його запросили до редакції обласної газети і витратили на нього доброго півдня, так ніби він був геній.
Його статейку відредагували, і трохи поправили, і трохи доповнили, і трохи прикрасили, і трохи загострили. І все це з найвищою шанобою і увагою. А тоді ще й влаштували з Гришею таку собі летючу прес-конференцію. Хоча й летючу, але дуже змістовну і важливу.
— Ви вірите в те, що гуси могли врятувати Рим? — питали Гришу.
— Був би я гусаком, то я б того Риму не рятував. Загарбник же!
— А як ви ставитеся до щорічного міжнародного ярмарку гусей в Нотінгемі?
— Так, як і ви.
— Чи поділяєте ви думку лінгвістів про те, що немає потреби в поясненні початкового "г" у слові "гусь" факультативною дисиміляцією первісних задньоязикових палатальних у велярні перед інтервокальними свистячими приголосними?
— Я так думаю,— сказав Гриша,— коли гусак оДголоду аж синій, тоді він може бути й політальним, як ото ви кажете, себто літати й перелітати. А відгодуй його по-хазяйськи, набий йому воло галушками або кукурудзою, то й стано волярним, чи як там воно по-вченому.
Одним словом, прес-конференція вдалася на славу — хоч і по Українському телебаченню показуй!
Полагодивши справи в редакції, Гриша подумав, що гріх не скористатися з нагоди, щоб почати здійснювати пораду дядька Зновобрать щодо сільгоспінстптуту і Нодайкаші. Вдома купувати одразу 365 листівок було б не зовсім зручно, а ось тут, в обласному центрі, де тебе ніхто не зпає, якнайдоречніше.
Він покотив своїми червоними "Жигулями" (Дашунька для такого урочистого виїзду примусила його сісти в машину!) до поштамту, в залі вибрав за скляною перегородкою найсимпатичнішу дівчину (якраз до неї й черги, до речі, не було), підійшов, привітався і попросив триста шістдесят п'ять листівок.
— Скільки-скількп? — пе повірила дівчина.
— Триста шістдесят п'ять.
— Та пащо вам стільки?
— А це ВЯЇЄ моя справа.
Дівчина вмить збагнула, що перевищпла свої повноваження, і спробувала виправити становище.
— З якими вам сюжетами? Про природу, щось архітектурне' чи на історичну тематику?
— Однаково. Аби щоб марка, та й годі.
— В мепо стільки й не буде. Я зараз у старшої групи попрошу.
— Просіть, а мені дайте одну, я тим часом напишу, [
Поки дівчина бігала і збпрала у своїх подруг листівки, Гриша
поставив адресу сільгоспінституту і прізвище Недайкаші, вказав свсю адресу, тоді написав: "Товаришу Нсдайкаша, як там моє питання? Левенець". Поки дівчина лічила листівки, тоді давала здачу Гриші, він крутив у руках оту написану, не знаючи, що з нею| зробити.
— То вп вже написали? — спитала дівчппа.— Давайте я відправлю.
— Я хотів спитати, чи правильно я тут заповнив?
— Правильно, правпльно.
