Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис

Досвітній); "Що ти розташувався тут, як на базарі?" (з живих уст). В інших випадках треба вдаватись до дієслів розміщати, розмістити ("Він розстебнув портфель і вийняв кілька записних книжок, блокнотів і довгих аркушів паперу. Це все він розмістив на своїх колінах". – О. Іваненко), розміщатися, розміститися ("Комсомольський клуб розмістився в колишньому будинку пана пристава". – А. Шиян), отаборитися ("От цар і отаборився над морем". – Казка), стояти ("Село Келеберда стоїть на лівому березі Дніпра". – Ю. Яновський), лежати ("Перед ним лежав на десятки кілометрів рівний степ". – П. Панч).

Звичайно, у перших двох фразах треба було написати: "Завод стоїть недалеко від залізниці"; "Місто Одеса лежить (чи розкинулось) на березі…".

Співпадати й збігатися, сходитись, зійтись

"Моя точка зору не співпадає з думкою моїх колег", – читаємо в одній дисертації, де науковий працівник забув або не знав, що дієслова співпадати нема в українській мові, це – калька з російського совпадать. Натомість у нашій мові є слова, що цілком відповідають значенням цього російського слова: збігатися ("Найближчий розгляд показує, що погляди багатьох вчених різних країн на найважливіші проблеми, що хвилюють зараз людство, цілком збігаються". – З газет), сходитись ("Дивувались трохи, що слова проповіді і вчинки батющині не зовсім сходяться якось". – М. Коцюбинський), зійтися ("От бачиш, се випадок нещасливий, – він мовив навмання, не знав, що вигад зійдеться з правдою". – Леся Українка).

Цих слів і слід додержуватись, замість того щоб творити без усякої потреби нові недоладні слова на кшталт "співпадати".

Терпіти (потерпіти), страждати (постраждати), зазнавати (зазнати)

Дієслову терпіти (потерпіти) надають іноді більшого функціонального значення, ніж те випливає з мовної традиції: "Україна дуже потерпіла під час німецько–фашистської навали". А тим часом це дієслово означає лиш "виявити терпіння протягом певного часу": "Поживемо ще, потерпимо ще за гріхи наші на сім світі" (Г. Квітка–Основ'яненко); "Потерпіть, мамо, ще трохи" (Панас Мирний). Як відповідники до російського дієслова потерпеть у значенні "зазнати болю, страждання, муки" є такі слова в українській мові: страждати (постраждати) ("Мій дорогий, коли б ти знав, як тяжко мені, що ти за мене постраждав". – Леся Українка), зазнавати (зазнати) ("Наші діди зазнали біди, наші внуки зазнають муки". – М. Номис; "Багато горя зазнала моя Саша, а тут іще я роблю їй боляче". – А. Шиян). Цих дієслів і треба додержуватись залежно від тексту: "Україна дуже постраждала під час німецько–фашистської навали".

Тиснути, муляти, мулити, трудити, душити, давити

"Тиснуть гостроносі чоботи останньої моди", – читаємо в одному сучасному художньому творі. Але і, українська класика й народне мовлення засвідчують у дієслові тиснути інше значення: "А сам же тисну ніж у жмені, – аж пальці заклякли" (М. Коцюбинський); "Троянці сильно наступали і тиснули своїх врагів" (І. Котляревський); "Свій своєму лиха не мислить: як побачить на сухому, то в болото тисне" (М. Номис). Коли дошкуляє взуття, одяг тощо, тоді наша класика й народне мовлення вживають дієслова мулити (іноді муляти), трудити, душити, давити: "І червоні чоботи мулять" (М. Номис); "Щось муляє під коліном"(Ганна Барвінок); "Старий дедалі все старів, горбатів; частіше жалівся: то те болить, то те трудить" (Панас Мирний); "Комір душить (давить) шию" (Словник за редакцією А. Кримського). Отож, у фразі з сучасного художнього твору треба було написати: "Мулять (муляють) гостроносі чоботи…"

Трапитися, статися, скоїтися, зчинитися, учинитися

У сучасній художній літературі, а звідси в публіцистиці й діловій мові дієслово трапитись має тенденцію поширюватися, переходячи за свої значеннєві межі й поглинаючи інші дієслова. Кажуть і пишуть, наприклад: "Учора з моїм братом трапилася біда – попав на вулиці під автомашину", – хоч тут куди більше підходять: сталась, скоїлась, зчинилась, учинилась біда.

У нашій класичній літературі й живому народному мовленні дієслова траплятися, трапитися стоять звичайно тоді, коли хочуть висловити дію, неозначену в часі, коли щось відбувалося чи відбулось у дуже віддаленому часі: "Наталці траплялись женихи" (І. Котляревський); "Трапляється, часом тихенько заплаче" (Т. Шевченко); "На віку, як на довгій ниві, всього трапляється: і кукіль, і пшениця" (прислів'я).

Там, де якась подія, а надто якесь лихо відбулись не так давно, де вони мають виразніший щодо часу характер, – треба шукати інших підхожих слів: статися ("Жінка занедужала. Не знаємо, що з нею й сталося". – Панас Мирний; "Не так сталось, як гадалось". – Приповідка), скоїтися ("Що там скоїлося вчора межи вами, що Олександра прибігла до нас, мов несамовита?" – М. Коцюбинський), зчинитися ("Тут гримнув залп, зчинилося таке, мов буря всіх крилом своїм торкнула". – П. Тичина), учинитися ("Скажіть мені, будь ласка, що тут учинилося?" – Панас Мирний).

Улаштувати, залагодити, заладнати, поладнати, полагодити

Таку саму тенденцію поширюватись і поглинати інші слова виявляє дієслово влаштувати, надто коли воно буває пов'язане в реченні з іменником справа: "Коли влаштую всі справи, тоді й прийду додому". Дієслово влаштувати відповідає російському устроить: "Стефан Потоцький часто влаштовував урочисті бенкети й полювання" (З. Тулуб); "Заремба влаштував її з допомогою Ковіньки в конторі депо" (О. Донченко). А коли йдеться про справи, то краще користуватись дієсловами: залагодити ("Мені байдуже, як він залагодить справу". – М. Коцюбинський), заладнати ("Це треба заладнати, бо доки ви будете дурниці витівати, а я дивитися!" – Переклад М. Рильського), поладнати ("Ну, звісно, щодо грошових справ, то ми з Вами якось поладнаємо, коли я буду в Чернігові". – М. Коцюбинський), полагодити ("Справу свою завтра полагодите, а тепер їдьте зі мною на весілля". – О. Маковей).

Уявляти, являти, бути, уява, уявлення

"А що уявляє собою це явище – випадок чи закономірність?" – іноді кажуть помилково, замість правильного: "А що це за явище?", "А що являє собою (або становить) це явище?".

Уявляти собі щось може тільки людина внаслідок діяльності її мозку, яку ми називаємо уявою; а продуктом уяви є уявлення про щось чи про когось: "Чудно, всі гострі хвилини в моїй уяві зв'язано з ніччю й дощем" (Ю. Яновський); "Димарі в моїй уяві встають, як привиди ласкаві…" (В. Сосюра); "Не мав Бородавка жодного уявлення про тактику і стратегію" (З. Тулуб). Тому й кажемо: "Наша уява не може ще охопити сьогодні всієї величі майбутніх міжпланетних польотів", але: "Мій дід не мав ніякого уявлення не то що про космічний корабель, а навіть про звичайний літак". Сказати "Дід не мав уяви" не можна, бо уява в нього була, тільки вона не створила уявлення про літак.

Ходить, мова мовиться, мовитись, річ у тім, ітися (ідеться), у тім сила

За польською мовою, подекуди, надто в південно–західних говорах України, кажуть: "Тут ходить не о (про) волю, а о (про) мус". Нема потреби запозичати з інших мов слова, коли є свої, українські: мова мовиться ("Батько промовив ті слова так спокійно, наче мова мовилася про когось іншого, а не про нього", – І. Нечуй–Левицький), мовитись ("Тут, бачите, мовиться ось про що". – З живих уст), річ у тім ("Не в тім річ, що в хаті піч, то біда, як нема". – М. Номис), ідеться ("Тут ідеться, чи додому вернеться". – З живих уст), у тім сила ("Не в тім сила, що кобила сива, а в тім, що не везе". – Приказка).

Чекати, дожидати, ждати, сподіватися

Дієслова чекати й дожидати, ждати є абсолютні синоніми, між ними нема ніякої значеннєвої різниці, тільки й того, що перше вживається переважно в говорах Правобережжя України, а Друге й третє – здебільшого в говорах Лівобережжя, але в літературній мові їх однаково широко вживають: "Олександра давно вже зварила вечерю і чекала чоловіка" (М. Коцюбинський); "А мати спати не лягала, дочку вечерять дожидала" (Т. Шевченко); "Не на тебе ждать я буду" (Леся Українка). Надарма не в міру ретельні працівники редакцій часом виправляють дієслово дожидати на чекати: в цьому нема ніякої потреби. А от між дієсловами чекати, дожидати, ждати й дієсловом сподіватися є деяка семантична різниця. Якщо візьмемо дві фрази: "Я чекала на тебе" і "Я сподівалася, що ти прийдеш", – то враз відчуємо певну відмінність у змісті. Якщо в першій мовиться лише про дожидання, то в другій, крім дожидання, вчувається ще й надія на прихід. У фразі "Я не сподівалась нікого до себе в гості" (Леся Українка) мовиться про те, що не покладалось надії на прихід гостей, а в фразі "Я не чекала нікого до себе в гості" відчувається, що прихід гостей, може, й був сподіваний, але до цього не готувались.

Пам'ятаючи про перевагу, яку надає українська мова дієслову й дієприслівникові над віддієслівним іменником, про що мовилось вище, слід уникати таких висловів із віддієслівними іменниками, як у чеканні, в сподіванні: "Він простояв перед дверима в чеканні дві години"; "Я залишилася в сподіванні, що він таки повернеться". Такі фрази краще й природніше побудувати, користуючись дієприслівником: "Він простояв перед дверима, чекаючи дві години"; "Я залишилася, сподіваючись на те, що він таки повернеться".

ДІЄПРИКМЕТНИКИ

Активні дієприкметники, віддієслівні прикметники й пасивні дієприкметники

Візьмімо такий уривок із художнього твору одного з відомих стилістів сучасної української прози М. Стельмаха:

"І тепер, проживши піввіку, я згадую далеке вечірнє стависько, потемнілі в жалобі трави, що завтра стануть сіном, велетенські шоломи копиць, останній срібний дзвін коси і перший скрип деркача, і соняшник вогника під косарським таганком, і пофоркування невидимих коней, що зайшли в туман, тонкий посвист дрібних чирят, що струшують зі своїх крилець воду, і дитячий схлип річечки, в яку на все літо повходили м'ята, павині вічка, та й не журяться, а цвітуть собі.

І над усім цим світом, де пахощі сіна злегка притрушує туман і дух молодого, ще не затужавілого зерна, сяють найкращі зорі мого дитинства. Навіть далекий вогник на хуторі біля містка теж здається мені зорею, що стала в чиємусь вікні, щоб радісніше жилося добрим людям…

І здається мені, що, минувши потемнілі вітряки, я входжу в синє крайнебо, беру з нього свою зірку та й навпростець полями поспішаю в село.