Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис

Передусім упадає в очі невластива українській мові форма активного дієприкметника – знаюча, а по–друге, її створено від дієслова знати, хоча треба виходити від дієслова знатися, цебто – "тямити на чомусь",

Цю фразу можна було б замінити описовою формою: "Тут треба людини, що (яка, котра) знається (розуміється, тямить)", а можна, скористувавшись близькими за значенням прикметниками, й так висловитися: "Тут треба тямущої (тямучої, тямовитої, тямкої) людини".

Пануючий чи панівний?

До наших нових словників поряд із природним, милозвучним словом панівний проник дієприкметник пануючий: "У Чорному морі спостерігається складна система течій, обумовлена дією різних сил, в основному – пануючими вітрами" ("Колгоспне село"); "Панівним класом у Київській Русі були феодали: князі і бояри" ("Історія української літератури"). Між цими двома словами нема ніякої значеннєвої різниці, слово пануючий суперечить духу нашої мови, тому слід, виходячи з мовних традицій, завжди додержуватись тільки слова панівний: панівна думка, панівна висота, панівні вітри тощо.

Подорожуючий – що (котрий, який) подорожує – подорожній

"В руках у нього була "авоська", неодмінна супутниця всіх подорожуючих", – написав один автор повісті для школярів, не замислюючись над тим, як важко вимовити по–українському це, ніби українське, слово. А тим часом цю фразу він міг би написати й правильно, звернувшись до описової форми: "У руках у нього була сіточка, неодмінна супутниця всіх, що (котрі, які) подорожують", – або скористувавшись прикметником подорожній: "Була сіточка, неодмінна супутниця всіх подорожніх".

Початкуючий – початківець

"На вечорі виступили з читанням своїх творів початкуючі письменники", – надруковано в газетній замітці, автор якої не знає, що відповідно до російського вислову начинающий писатель (художник, композитор тощо) в сучасній українській літературній мові вживається слово початківець: початківець–письменник, початківець–художник, початківець–композитор і т. ін. "Опублікування першої книги початківця – свято не тільки для читача, для літератури, для молодого автора, але й для старшого письменника". – Ю. Смолич).

Працюючий – що (котрий, який) працює – трудящий, трудівник, трудар, трудовик, працівник

Слово працюючий трапляється в значеннях активного дієприкметника ("Працюючий на новому верстаті робітник не був добре обізнаний із його властивостями"), прикметника ("Велика увага приділяється навчанню працюючої молоді") та іменника ("Літо – найкраща пора для відпочинку працюючих"). Але ні в першому, ні в другому, ні в третьому значеннях воно не дається до використання. Ми бачили вже, що цей дієприкметник можна, нітрохи не порушуючи загального змісту, замінити дієприслівником: "Працюючи на новому верстаті, робітник не був добре обізнаний із його властивостями"; можна висловити цю фразу й описовою конструкцією: "Робітник, що (котрий, який) працював на новому верстаті, не був добре обізнаний із його властивостями". Замість слова працюючий у значенні прикметника можна скористуватись відомим, прикметником трудящий (або трудовий): "Трудяща ластівка край берега літала" (Л. Глібов); отож у другому реченні треба написати: "Велика увага приділяється навчанню трудящої (трудової) молоді". Слово трудящий можна ставити й у значенні іменника: "Літо – найкраща пора для відпочинку трудящих".

Не слід забувати й інших іменників, що цілком можуть замінити форму працюючий: трудівник ("Це, напевне спросоння обізвався дятел, невтомний трудівник". – М. Стельмах; "Моя хвала трудівникам незнаним…" – П. Грабовський; "Налагоджуємо культурний зв'язок свідомості мільйонів трудівників". – В. Еллан); трудар("Ми в комсомольській бригаді вийшли в степ на зорі – юні, веселі і раді вільних полів трударі". – П. Воронько), трудяка ("… я сів у тритонку до шофера Н….Це був справжній трудяка". – О. Довженко); працівник ("Працівники заповідника мали що показати нашій вибагливій екскурсії". – І. Ле).

Іменник працівник буває й відповідником російського работник ("Величезну кількість працівників преси можна було тут бачити тільки в перші дні процесу". – Я. Галан). Іноді помилково замість слова працівник уживають іменник робітник: "Серед робітників цього науково–дослідного інституту є кілька кандидатів і докторів наук". Слово робітник позначає трудівника тільки фізичної праці, а працівник – і фізичної, й розумової. Є ще іменник співробітник, який відповідає російському сотрудник є близьким за значенням до українського працівник – "трудівник розумової праці". Отож, у помилковій фразі слід було сказати: "Серед працівників (або – співробітників) цього науково–дослідного інституту…".

Утопаючий, потопаючий, що (котрий, який) утопає (потопає), утопальник (потопальник), потопельник

"Ви стрибатимете, а я… поблизу їздитиму, рятуватиму втопаючих", – читаємо в одному сучасному оповіданні. У цій фразі дієприкметник утопаючий виконує функцію іменника; але це слово часто трапляється й з функцією дієприкметника: "Утопаючий Іван хапався посеред річки за будь–що". У цьому випадку активний дієприкметник утопаючий звучить неприродно. Цю фразу можна перебудувати, зберігаючи її зміст, удавшись до описової конструкції з підрядним реченням: "Іван, що втопав (котрий, який утопав…)", – або послугуючись дієприслівником: "Утопаючи, Іван…".

Але візьмімо ще таку фразу: "Утопаючий хапається за соломинку". Можна, звісно, й тут скористуватись описовою конструкцією: "Той, що втопає (котрий, який утопає), хапається…", – або й дієприслівником: "Утопаючи, хапається…", – але це трохи змінює зміст фрази, бо тут слово утопаючий виступає в ролі іменника, а не дієприкметника. Чому б у такому випадку не вжити українського іменника від дієслова утопати – утопальник, як це вже робили, творячи від дієслова відпочивати іменник відпочивальник? Далебі, непогано виходить: "Утопальник хапається за соломинку".

Усе це можна сказати й про слово–синонім потопаючий: "Щури перші тікають із корабля, що (котрий, який) потопає", – замість "із потопаючого корабля"; "Дівчина, потопаючи, кілька разів ще виринала на поверхню води", – замість "потопаюча дівчина". Від дієслова потопати можна також утворити іменник потопальник: "Потопальник щиро дякував за порятунок". До речі, є іменник потопельник – відповідник російського утопленник, що бачимо й у нашій класичній літературі: "…закинуте, глухе містечко лежало, як потопельник, у чорному баговинні" (О. Слісаренко); "Худа печаль і довга туга, мов потопельник, попливла" (М. Бажан).

Хвилюючий – що (котрий, який) хвилює, зворушливий, бентежний, збудний (збудливий), животрепетний

У нашому поточному мовленні слово хвилюючий рідко трапляється в ролі активного дієприкметника, як у цій фразі: "Колись хвилюючі багатьох слова нині втратили свою первинну силу", – де треба правильно висловитись так: "Слова, що (котрі, які) колись хвилювали багатьох…" Це слово виступає раз у раз у значенні прикметника, що, хоч і створено його від дієслова хвилювати, втратив характер дії: "Художник майстерно показав у своїй картині хвилюючий прояв материнської любові"; "Третя частина книжки – це хвилююча розповідь про подвиг"; "Хвилююча краса тут сприймається серцем будівника".

Не тільки з стилістичних міркувань, а й щоб не набридати читачеві або слухачеві й не пантеличити їх цим незграбним словом, яке рябіє на сторінках журналів, газет, а іноді й художніх творів, слід звертатись до природних прикметників: зворушливий ("В оповіданні про ясні дні дитинства було щось зворушливе". – Переклад із М. Горького), бентежний ("Якийсь теплий, бентежний сум стискав її серце". – В. Козаченко), збудний (збудливий) ("Збудний запах гарячого кулешу приємно лоскотав у ніздрях". – Я. Качура), животрепетний ("Дуже цікава животрепетна новина". – Словник за редакцією А. Кримського).

Хіба не досить цих зразків, щоб уникати або й зовсім відмовитись від цього штучного невдалого витвору, якого не знайдемо ні в нашій класиці, ані почуємо в народному мовленні, і хіба не краще зазвучали б наведені на початку фрази в такому вигляді: "Художник показав у своїй картині зворушливий прояв материнської любові"; "Третя частина книжки – це бентежна розповідь про подвиг"; "Зворушлива краса тут сприймається серцем будівника"? Безперечно, краще!

ДІЄПРИСЛІВНИКИ

Українська мова, будучи біднішою на дієприкметникові форми проти російської, має далеко більше від неї дієприслівників. Наша класична література й живе народне мовлення, пісні, казки, прислів'я, приказки й приповідки рясніють дієприслівниками. Наведемо кілька прикладів: "Чого сидіти отакеньки, руки, склавши, не мавши ні діла, ні розваги?" (Марко Вовчок); "І зваривши обід, і подавши на стіл, Маруся заливалася слізоньками, відгадувавши певно, що востаннє бачить свого Василечка" (Г. Квітка–Основ'яненко); "Не кайся, рано вставши, молодим оженившись" (М. Номис); "Доброго здоров'я пивши!" (з живих уст).

Цікаві випадки бувають у зразках народного мовлення, де дієприслівник інколи пов'язується не з підметом, як у попередніх прикладах, а з додатком: "Прошу тебе, не зморозь мене, не так же мене, як мужа мого, з походу йдучи, коня ведучи, коня ведучи й зброю несучи" ("Материалы и исследования" П. Чубинського); "Благословіть же мене, у шлюб уступаючи" (Г. Квітка–Основ'яненко). Дієприслівники йдучи, ведучи, несучи, уступаючи походять від давньослов’янських активних дієприкметників, які зникли в сучасній українській мові, але збереглися в російській, де ці речення звучали б у перекладі так: "Прошу тебя, не заморозь меня, да не так меня, как мужа моего, из похода идущего, коня ведущего, коня ведущего и оружие несущего", "Благословите же меня, в брак вступающего". Такі явища інколи трапляються й у російській мові, якось у байці І. Крилова: "Увидя то, на мысли волку спало", – але рідше, ніж в українській.

У попередньому розділі про дієприкметники ми вже бачили ті випадки, коли замість невластивого українській мові активного дієприкметника стоїть дієприслівник, приміром, у цій фразі: "Жовтіли, спіючи, ниви" – замість: "Жовтіли спіючі ниви", – як написав сучасний поет. Ще частіше користується українська мова дієприслівниками, заміняючи ними віддієслівні іменники з прийменниками по, при, після.