Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис

Отак російські вислови показывать вид, не показывать вида перекладають: "Він показував вигляд, наче все розуміє"; "Вона й вигляду не подала, що образилася". Проте є давні українські вислови з цим значенням: давати взнаки (Словник Б. Грінченка); навзнаки не давати (Словник за редакцією А. Кримського). Отже, треба казати: "Він дає взнаки, наче все розуміє"; "Вона й навзнаки не дала, що образилась".

Поширювати й розповсюджувати

Дієслова поширювати й розповсюджувати часто плутають і ставлять їх не там, де слід: "Із нового року в нас на тридцять примірників більше поширили журнал "Жовтень"; "Досвід передовиків став швидко розповсюджуватися по всій області" .

Дієслово поширювати означає "збільшувати в обсязі, в масі чи просторі": "Хто відкриває прийдешність нашому почуттю, той поширює межі вічності нашій душі" (Леся Українка); аналогічне значення має й зворотна форма цього дієслова – поширюватися: "Мабуть, ніде доцільна думка, свіжа ініціатива не поширюється з такою блискавичною швидкістю, як на фронті" (О. Гончар).

Дієслово розповсюджувати (розповсюджуватися) означає "розподіляти (розподілятися) по багатьох місцях чи скрізь, але не суцільною масою, а окремими предметами з маси": "Зараз будемо вивчати, як бур'яни розповсюджують своє насіння" (О. Донченко); "Ми розповсюдили в нашому селі багато примірників Шевченкового "Кобзаря" (з живих уст).

Отже, в перших двох фразах треба було написати: "на тридцять примірників більше розповсюдили журнал", "Досвід передовиків став швидко поширюватись".

Почати (починати) й стати (ставати)

Часто на письмі й в усному мовленні надуживають дієсловом почати (починати): "Одержавши цю звістку, Галя почала плакати"; "Почувши це, він почав сміятися", – хоч це дієслово має далеко вужчу сферу вживання, ніж відповідні слова в російській мові начать (начинать), де цілком природно звучать фрази: "Получив это известие, Галя начала плакать"; "Услышав это, он начал смеяться". В українській класичній літературі й фольклорі дієслово почати виступає тоді коли мовиться про початок якоїсь дії: "Коли почав орать, так у сопілку не грать" (М. Номис); "А Настя вже шістнадцятий рочок починає" (Марко Вовчок). Коли в фразі нема наголошення про початок дії, а мовиться про якусь дію взагалі чи про перехід від одної дії до другої, тоді наша класика й фольклор уживали дієслова стати: "Стала вона до діброви учащати" (Марко Вовчок); "Ждала, ждала козаченька та й плакати стала" (народна пісня); "Ой став козак цар–зілля копати стала над ним зозуля кувати" (народна пісня).

Привести й призвести

Дієслова привести й призвести – дуже подібні одне до одного, й, мабуть, тому трапляються помилки, коли дієслово привести виступає замість призвести: "Ця задавнена хвороба привела до ускладнень і трагічного кінця".

Дієслово привести ставимо в його безпосередньому значенні: "І справді: чому вона не йде? Ходімо силою її приведемо" (Панас Мирний), – або в переносному значенні – "породити": "Один у другого питаєм, нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла?" (Т. Шевченко), – чи в таких висловах, як привести до пам'яті, привести в рух, привести до рівноваги тощо. А коли мовиться про щось таке, що спричинилось до певних неґативних наслідків, тоді послугуються дієсловом призвести: "Рана загоювалась, але виснаження і застуда призвели до захворювання на туберкульоз" (С. Скляренко). Отож, у наведеній вище фразі треба було поставити дієслово призвести: "задавнена хвороба призвела до ускладнень…".

Приймати участь – брати участь, приймати пропозицію – ухвалювати пропозицію

Недобре надруковано в одній районній газеті: "У збиральній кампанії прийняли участь не тільки школярі, а й старі люди села". Тут треба було написати взяли участь, як і в інших аналогічних випадках: "Чув Прохор, що Зінька брала участь у виставі" (А. Шиян).

Дієслово приймати буде слушне там, де воно має значення "одержувати, перебирати" ("Месники дужі приймуть мою зброю". – Леся Українка), "брати" ("Ну, нема часу балакати, – приймай гроші". – Словник Б. Грінченка), "зачислювати до установи, закладу, організації" ("Приймали там мене в селі до комсомольських лав". – М. Нагнибіда), "давати комусь притулок, пригощати" ("Прийняв його Бородай на зиму за харч та одежу". – Панас Мирний), "уважати за когось" ("То ви мене приймаєте за вітрогонку?" – І. Нечуй–Левицький), "забирати" ("Лаврін прийняв драбину". – І. Нечуй–Левицький).

Негаразд буде по–українському сказати прийняти пропозицію; треба – схвалити пропозицію, якщо присутні на зборах поставились до запропонованого прихильно, й ухвалити пропозицію, якщо пропозиція стала резолюцією зборів. Узагалі, замість вислову прийняти постанову краще користуватись тільки дієсловом ухвалити або постановити: "Учора на зборах ухвалили колгоспники відправити в Ленінград вагон кавунів та динь" (О. Донченко).

Присвоїти й надати

У друкованих виданнях, а звідси й у живому мовленні трапляється дієслово присвоїти в невластивому йому значенні: "Артистові присвоїли звання заслуженого артиста республіки".

Дієслово присвоїти має в українській мові два значення: "привласнити" ("Такий захланний, він ще навіть за німців присвоїв собі Ротову ниву під лісом". – П. Козланюк) і "прийняти до громади, товариства або визнати за свого" ("Ото ви присвоїли собі цигана, а він у вашому селі і краде коні". – Словник Б. Грінченка). Коли мовиться про те, що комусь дано звання, ордени чи якісь права, слід послугуватись дієсловом надати (надавати).

Відповідно до цього треба ставити похідний від дієслова надати дієприкметник наданий, а не присвоєний, який забарвлює фразу небажаним неґативним відтінком: "Наданим високим званням треба пишатись і не зганьбити його недобрими вчинками". Дієслово присвоїти буде на своєму місці в такій фразі: "Авантюрник самочинно присвоїв собі звання заслуженого артиста, підробивши документи, але його вчасно викрито й належно покарано".

Продовжувати, продовжуватися, далі тривати

Не тільки в сучасних публіцистичних творах, а навіть у белетристиці часто виступають слова продовжувати, продовжуватися: "Він продовжує користуватися моєю допомогою, хоч міг би вже й обійтися без неї"; "Незважаючи на великі досягнення, він невтомно продовжує свої дослідження"; "Пошесть грипу продовжується"; "Наша робота успішно продовжується".

Дієслово продовжити (продовжувати) означає українською мовою "зробити (робити) довшим, тривалішим": "Нехай бог віку продовжить" (Ганна Барвінок);"Продовжимо й тепер наше змагання" (Ю. Яновський); відповідним є значення й у дієслова продовжитися (продовжуватися): "Наша знов оновиться країна, наш народ продовжиться в роду" (П. Тичина). До російських висловів продолжает пользоваться, продолжает свои исследования в українській мові є свої звороти з прислівником далі й тим або іншим дієсловом: "Він і далі користується моєю допомогою", "він невтомно провадить далі свої дослідження" (або "невтомно досліджує й далі").

Для російського продолжаться український відповідник – тривати (відбуватися, точитися, йти) з прислівником далі або й без нього: "Пошесть грипу триває далі"; "Наша робота успішно йде далі"; "Неспокій однак триває довго" (Леся Українка); "Життя точилось своєю чергою" (М. Коцюбинський). Негаразд наприкінці частини оповідання чи статті, якщо їх мають друкувати в кількох номерах періодичного видання, писати: продовження буде, – слід, як завжди писалось: далі буде.

Рахувати, рахуватися, числити, числитися, уважати

Ще й досі трапляються такі вислови: "Я рахую, що так робити не можна"; "З тим треба числитися", – а в одній районній газеті було надруковано навіть таке: "Доярка Петрушак стоїть у колгоспі на доброму рахунку". Усі ці вислови – неправильні, бо дієслова рахувати, рахуватися, числити, числитися та іменник рахунок – це тільки математичні поняття: "А було колись так, що люди не знали, як рахувати час" (М. Коцюбинський); "Легше з ведмедем борюкатися, ніж із паном рахуватися" (прислів'я); "Бабуня шептала молитву, а я, приклякнувши і спираючись ліктями на її колінах, числила морщинки, що повкладалися над її очима" (М. Коцюбинський); "Раніше хоча хлопець і числився членом товариства "Спартак", проте спортом не особливо захоплювався…" (О. Гончар). У деяких південно–західних говорах дієсловам числити, числитися надається значення "уважати, сподіватися, покладатися": "Я задумав видавати місячник літературний… Я знаю твоє гарне перо, чи можу на тебе числити в тім ділі?" (І. Франко); "Тяжко з батьком не числитись, тяжко й матір… не любити" (Н. Кобринська), – але сучасна українська літературна мова цього не допускає: "Вона сподівалася, що Марина почне говорити перша, а дівчина все мовчала" (В. Собко); "Тепер я можу вам порадити не поспішати і не дуже покладатися на час" (І. Кочерга); "Уважайте, що я вам не давала руки" (Леся Українка).

До дієслів рахувати, числити є ще в нашій мові синонім лічити ("Де гроші лічать, там не пхайся". – М. Номис), від якого походять іменники лічба ("Он бачиш поза зорями ще зорі… нема їм лічби". – Ганна Барвінок) і лічильник ("У напруженій тиші чітко цокотіли лічильники кенотронного апарата". – Я. Баш) і прикметник лічильний (лічильна машина. – Українсько–російський словник АН УРСР).

Із цього випливає, що в перших фразах треба було написати так: "Я вважаю"; "На це треба вважати"; "Про доярку Петрушак іде в колгоспі добра слава" (або "Доярка Петрушак має в колгоспі добру славу").

Розглагольствувати й просторікувати, просторікати, патякати, теревенити, балабонити, талалаїти

Дуже часто натрапляємо в газетних статтях на дієслово розглагольствувати: "Тут треба не розглагольствувати про несприятливі умови, а й діло робити". Яка потреба в цьому важкому старослов'янізмі, коли є природні, зрозумілі українські слова просторікувати, просторікати: "Годі просторікувати" (М. Номис); "Пишається, неначе пан, і просторікать заходився" (Л. Глібов); "Що мені вітер, що мені хвиля", – добродушно просторікував Шандор" (О. Гончар). Нема ніякої потреби, тим більше, що такі, не до речі вжиті, старослов'янізми віддаляють мову газети від живого мовлення народу, де напевно кажуть: "Тут треба не просторікувати (або не патякати, не теревенити, не балабонити, не талалаїти) про несприятливі умови, а – діло робити".

Розташуватися, розміститися, отаборитись, стояти, лежати

Помилково думають ті, хто вважає, ніби українські слова розташуватися, розташований цілком відповідають російським расположиться, расположенный, і кажуть: "Наш завод розташований неподалеку від залізниці"; "Місто Одеса розташоване на березі Чорного моря".

Дієслово розташуватись означає "тимчасово розміститися, стати, отаборитися"; до того ж воно стосується тільки людей, людського колективу, а не будівель, міст тощо: "Біля села була невеличка станційка, де розташувався штаб полку" (О.