Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис
Гончар), – а відповідно до російського идти (пойти) навстречу українською мовою треба вживати слів сприяти (посприяти), допомагати (допомогти, підмогти). Отож, у наведених вище фразах треба було написати: "Завком посприяв їй"; "Якби правління колгоспу посприяло (або допомогло, підмогло)".
Кидатися в очі, упадати в очі (в око), убирати очі
"Кидається в очі низька успішність учнів з алгебри й геометрії та англійської мови", – читаємо в протоколі обстеження одної школи. Тут виділений вислів скальковано з російського бросаться в глаза. Але в цьому не було ніякої потреби, бо є природний український – упадати (упасти) в очі: "Вона мені й тоді ще в око впала, що яке то молоде й хороше, та нещасливе" (Ганна Барвінок); "Коли раптом упала мені в очі невелика пожовкла і пошарпана книжечка" (Леся Українка); "Щоразу впадали йому в око поодинокі берізки…" (П. Загребельний); "В око ще одна купецько–чиновнича прикмета впадала…" (О. Ковінька).
Є ще близький до попереднього вислів убирати очі: "Кожух такий, що очі вбирає" (С. Руданський); "Червоне поле в білих розводах очі вбирало" (К. Гордієнко). Цей вислів виступає тільки в позитивному плані, тимчасом як перший – упадати в очі – може мати позитивне й неґативне забарвлення: "упадає в очі низька успішність".
Користуватись успіхом і мати успіх
Раз у раз у рецензіях, де пишеться про успіх, якогось артиста чи художнього колективу, бувають вислови: "Виступ співака користувався незмінним успіхом"; "Танцювальний ансамбль Вірського користується в Парижі величезним успіхом"; "Артист користується увагою".
Чи слушно вдаватися в таких випадках до дієслова користуватися, як у російській мові до відповідного дієслова пользоваться: "Пьеса пользуется большим успехом у зрителей"? Ні, в українській мові дієслова користуватися, користатися, користати мають вужче поле застосування, справді вказуючи на одержання якоїсь користі чи прибутку: "І благо тому чоловікові, котрий користується з сього світла" (Г. Квітка–Основ'яненко); "Прикро, але поки що доводилося користатися допомогою товаришів" (М. Олійник); "Не штука, хлопче, сто штук знати! А штука є: з одної користати" (Ю. Федькович); "Користую милим часом" (Леся Українка).
Такому російському вислову, як пользоваться дурной репутацией, відповідають українські: недобру славу мати, в неславі бути; російському пользоваться славой (успехом) – український мати славу (успіх).
У наведених на початку фразах дієслово користуватися було б до речі тільки в тому разі, коли б ми хотіли сказати, що співак зі свого виступу мав ту чи іншу користь, так само як і танцювальний ансамбль Вірського; раз про це тут і мови нема, то треба було висловитись так: "Виступ співака мав незмінний успіх", "Танцювальний ансамбль Вірського має величезний успіх" (або "визначається великим успіхом"), "Артист привертає увагу".
Крокувати, простувати, іти…
Останнім часом у періодичних і неперіодичних виданнях дуже поширилось нове дієслово крокувати. Крокують по сторінках художніх творів люди ("Через годину Пархоменко крокував з своєю командою по вулицях міста"), крокує по сторінках журналів весна ("Цього року по ланах крокує рання весна"), крокує по шпальтах газет навіть Першотравень ("Києвом крокує Першотравень"). Від цього слова молоді письменники творять похідні дієслова: прикрокувати, закрокувати ("Спинив бричку, скочив на землю і швидко закрокував сюди").
Цих дієслів не знала українська класична література, як фольклор, легко обходячись давніми словами: простувати ("Явдоха і Галя ведуть під руки Петра, за ними простує Гринько". – Панас Мирний), рушати ("Всі рушили за ватажком Андрієм Корчакою". – І. Нечуй–Левицький), іти ("Йде весна запашна, перлами, квітами закосичена". – П. Тичина), подаватися, податися ("Теофіл мовчки встає і подається геть". – Леся Українка), прямувати ("Товариство на Січ прямувало". – Т. Шевченко), маршувати (Українсько–російський словник АН УРСР; Словник Б. Грінченка), ступати ("Не знаю, чи вітер травицю торкає, чи постать кохана край мене ступає". – Олена Пчілка).
Як бачимо, в українській мові є досить слів, щоб не виникала потреба створювати неологізм; чи не природніше звучали б наведені вище фрази, якби замість цього крокувати, що так причарувало письменників і журналістів, поставити давні слова: "Через годину Пархоменко маршував зі своєю командою по місту"; "Цього року по ланах ступає (іде) рання весна"; "Києвом простує Першотравень"?
Мірилом потрібності й життєвості неологізму є народ і його мова: потрібне й доречне народ швидко сприймає й засвоює з книжок і преси, непотрібне, як ось, приміром, слово позаяк, що намагалося колись витиснути з ужитку давні слова бо, через те що, тому що, відкидає. Такою є й доля цього штучного, непотрібного крокувати: хоч воно й увійшло разом зі словом позаяк до наших академічних словників, та народ не сприйняв його, бо щось так і не чути, щоб десь на Україні казали: "Голова колгоспу крокує до правління, а бригадир закрокував до своєї бригади", – а кажуть і, очевидно, далі казатимуть: "Голова колгоспу йде до правління, а бригадир подався (пішов) до своєї бригади".
Треба пам'ятати, що іменник крок, який лежить в основі дієслова крокувати, означає українською мовою "відстань між ногами, що рухаються", а не "рух", як у російській мові шаг. На позначення руху є інші українські слова: хід, хода ("Шкода ходу до поганого роду". – Прислів'я; "Впоперек дороги тихою ходою повз мене йшов старий дідок". – Я. Щоголів; "Замовк Ярема, зажурився, поїхав ходою". – Т. Шевченко; наддавати ходу або ходи. – Українсько–російський словник АН УРСР; "Забрехали на подвір'ї собаки, почувши ходу людини". – М. Стельмах); ступа ("На тому березі почулася кінська ступа". – М. Коцюбинський; "Проти вітру повільною ступою ішли коні". – С. Чорнобривець).
Отже, треба не допускати штучних висловів типу "ішов тихим кроком", "прискорив кроки" тощо.
Хибно створеною була й військова команда кроком руш відповідно до російської шагом марш. Українським відповідником до російських слів шаг, поступь є хід: "Екзекутор перейшов скорим ходом по хаті і стукнув палицею в один, другий і третій кут" (М. Черемшина). Отже, й у військовій команді треба замість слова крок поставити хід: ходом руш, як це й зробили згодом чи не самі творці цієї команди.
Курити чи палити цигарки й люльки?
Як правильніше сказати по–українському: курити чи палити цигарки й люльки? Адже чуємо з уст і читаємо: "Я більше не палю – кинув"; "Тут палити заборонено"; "Курити – в туалеті" тощо. Не тільки в сучасній нашій літературі можна прочитати: "Гетьман дивився у вогонь і спокійно палив люльку" (Н. Рибак), – а й у класичній часом виявляємо такий самий вислів. Проте в народному мовленні більше чуємо слово курити, аніж палити: "Та й викрешем вогню, та й закурим люльку, не журися!" (народна пісня); "Дурень нічим ся не журить, горілку п'є та люльку курить!" (М. Номис).
Дієслово палити в значенні "курити тютюн" зайшло до української мови з польської, але воно має й інше значення – "розводити вогонь (багаття, пожежу)", "знищувати вогнем": "Вони довели людям, що не треба палити та й руйнувати народне добро" (М. Коцюбинський), – від чого виник іменник палій – "людина, що нищить щось вогнем". Того, хто курить тютюн, звуть курець, а не палій. Отже, вислови курити тютюн і палити тютюн – тотожні, паралельні. Але через те, що слово палити має два значення, краще уникати непотрібного паралелізму й там, де мовиться про тютюнові вироби, вживати тільки слова курити й курець: "Я – більше не курець: місяць тому кинув курити". А взагалі краще – не курити (палити).
Листати й гортати, перегортати, перегортувати
"Листає протяг потемнілі книги", – читаємо в одному сучасному вірші, хоча давно відомо, що сторінки книжок і журналів не листають, а гортають, перегортають, перегортують: "Він жадібно почав гортати в букініста сторінки книги" (П. Тичина); "Перегорни ще сторінку і там побачиш" (із живих уст). Таке, ніби нове, слово листати аж ніяк не можна вважати за неологізм, бо його скальковано з російського дієслова листать і свідчить воно не про творчі пошуки автора, а про брак доброго знання української мови, отже, не збагачує її на ще одне слово, а засмічує.
Матися, бути, траплятися, мати
"У нашому магазині мається великий вибір зимового одягу", – читаємо в оголошенні; "Такі явища маються ще в нашому побуті, але з ними йде рішуча боротьба", – читаємо в районній газеті; "Усі скарги, що малися в нас, ми висловили", – чуємо з уст промовця, і в усіх цих фразах дієслово матися виступає недоречно, його треба замінити іншими словами. Чому? Адже це дієслово є в українській мові, наприклад: "Поборовся б і я, може, якби малось сили" (Т. Шевченко); "Якби так малось, як не мається, так що б то було!" (М. Номис). Хоч дієслово матися є в сучасній українській мові, та його вживають рідше, ніж у російській діловій мові иметься, на зразок висловів иметься в продаже, имеются случаи тощо. У таких випадках треба вдаватись до дієслова бути: "У нашому магазині (чи крамниці) є великий вибір зимового одягу". У деяких текстах може прислужитись дієслово траплятися: "Такі явища трапляються ще в нашому побуті", – а інколи й дієслово мати: "Усі скарги, що ми мали, ми висловили", – або: "Усі скарги, що в нас були, ми висловили".
Дієсловом матися послугуємось у таких висловах: матись на обачності (бачності). ("Не забудь, що я тобі сказав, і майся на бачності". – І. Франко), матись на увазі, матись на думці ("Малось на думці вже закінчити косовицю, та пішли дощі". – З живих уст). Крім того, це дієслово буває синонімом до слів почуватися, жити: "Стара тим часом розпитувала про нього, як він собі мається" (Марко Вовчок) ; "Здоров, Воле, пане свату! Ой як ся маєш, як живеш?" (І. Котляревський), – також до слів передбачатися, намірятися: "По обіді малося плоскінь брати" (А. Головко); "Скоро вже й весілля малось бути" (Б. Грінченко).
Мусити, бути повинним, мати щось зробити, належить, годиться, слід, варто, треба
У повсякденному усному мовленні, ба навіть у художніх творах дієслово мусити витискує останнім часом інші, більш підхожі для того чи іншого випадку – дієслова.