Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис
У цих реченнях дієприкметники зняті, продовжена, сказані виступають із функцією означення, а не присудків, якими є слова були вдалі, дала, були образливі. Пасивні дієприкметники бувають і присудками в реченні, але складеними, де, крім них, є особова форма дієслова бути (або наявність її можна припускати): "Я був дуже вражений твоїм учинком"; "Ти ж бо – такий мандрований!" (є мандрований), "Цей глечик – уже розбитий" (є розбитий).
Числові особливості дієслова–присудка
Дієслово–присудок звичайно узгоджується в числі з підметом речення: якщо підмет стоїть в однині, то й дієслово–присудок також виступає в однині ("Посадила стара мати три ясені в полі". – Т. Шевченко); а множина підмета зумовлює й множину дієслова–присудка ("На чужину з України брати розійшлися". – Т. Шевченко).
Проте бувають випадки, коли дієслово–присудок стоїть в іншому числі, ніж підмет: "Був собі дід та баба" (казка). Здавалось би, що за наявності в цьому реченні двох підметів – дід та баба – дієслово–присудок слід було б поставити в множині, але якщо дієслово – присудок стоїть перед двома або кількома підметами, а перший підмет стоїть в однині, то й дієслово стоятиме теж в однині: "Був собі котик та півник" (казка).
Дієслово–присудок виступає в однині також тоді, коли підмет має при собі додаток, що становить із підметом одну підметову групу речення й пов'язується з ним прийменником з: "Гарматний відгомін з першим громом мішався раз у раз в одних розкатів жмут" (М. Бажан).
Дієслово–присудок буде в однині й тоді, коли за підмет правлять збірні слова – більшість, меншість, частина, ряд, кілька, багато, чимало, група, низка, решта, половина та інші, поєднані з залежними від них іменниками (прикметниками) в родовому відмінку: "Більшість присутніх пристала на цю пропозицію"; "Кілька відер води бухнуло на вогонь" (М. Коцюбинський).
Якщо підмет складається з числівника два, три, чотири й іменника, а в реченні мовиться про спільну дію, дієслово–присудок слід ставити в однині: "Летить чотири утиці" (Б. Грінченко); "На полу лежало три чоловіки" (Панас Мирний). Якщо в реченні треба підкреслити, що особи, які складають підмет із числівником, діють кожна окремо, дієслово–присудок годиться ставити в множині: "Не вертаються три брати, по світу блукають" (Т. Шевченко).
Якщо підметом є складений числівник, де останнє слово – один, дієслово–присудок може стояти в однині в чоловічому роді або в безособовій формі на — ло: "31 солдат вийшов з оточення", "Вийшло з оточення 31 солдат".
Якщо перед таким підметом є означення в множині (усі, наші й под.), присудок має форму множини: "Усі двадцять один учасник конкурсу вийшли на змагання".
Дієслова, що керують іменниками в певних відмінках
Переважна більшість дієслів керує іменниками в якомусь певному відмінку. Таке саме правило є й у російській мові, але відмінки керованих іменників не завжди збігаються при аналогічних дієсловах з українськими. Наприклад, дієслово дякувати керує іменником чи займенником у давальному відмінку: дякую батькові, дякуємо тобі, – тимчасом як відповідне російське благодарить вимагає знахідного відмінка: благодарю отца, благодарим тебя, дієслово зрадити керує іменником чи займенником у знахідному відмінку: зрадив мене, зрадив своє слово, а російське изменить – у давальному відмінку: изменил мне, изменил своему слову.
Розгляньмо, як саме керують дієслова іменниками в певних відмінках.
З іменниками в родовому відмінку стоять дієслова: вживати [Пишемо вживати й уживати, вчити й учити залежно від того, на голосну чи приголосну кінчається попереднє слово (закон чергування).] ("Горілки не вживав так, щоб через край". – Г. Квітка–Основ'яненко), вчити, вчитися, навчати, навчатися ("Нічого було робити, – треба Кириликові вчити сестер грамоти". – Панас Мирний; "Малих діток доглядала, звичаю навчала". – Т. Шевченко); глядіти, доглядати ("Гляди, як ока в голові". – М. Номис); грати, гуляти – з прийменником у (в) ("Діти бігають, гуляють у ціці–баби, в хрещика". – Б. Грінченко; "Будемо грати в свого козиря". – Б. Грінченко), завдавати ("Не завдавай мені сорому при чужих людях". – І. Нечуй–Левицький), заживати ("Будуть до тебе козаки заїжджати, будуть у тебе хліба–солі заживати". – Народна пісня), запобігати ("Не хочуть у вельможних панів ласки запобігати". – П. Куліш), зазнавати, зазнати ("Не зазнала розкошоньки, вже й літа минають". – Народна пісня), пильнувати ("Бабуся пильнує малої". – Марко Вовчок), послухати, послухатися ("Послухали доброї поради високошановного народолюбця". – Б. Грінченко).
Частина дієслів керує залежним словом у родовому відмінку без прийменника або в знахідному відмінку з прийменником на: сподіватися ("Панночки сподіваємось". – Марко Вовчок; "Сподівався дід на бабин обід". – Приповідка), чекати ("…хірург Богдановський присів край вікна, чекаючи на початок роботи". – О. Довженко; "Скільки він мріяв про цей момент, скільки чекав цієї хвилини". – Ю. Смолич; "Я чекаю на тебе при каганці і співаю". – В. Стефаник). Дієслова ждати, дожидати керують іменником у знахідному відмінку без прийменника на: "У Підпари Гафійку ждала цілоденна робота" (М. Коцюбинський).
З іменниками в давальному відмінку стоять дієслова: боліти ("Чужий біль нікому не болить". – М. Номис); це дієслово може вимагати й знахідного відмінка ("Мене ж болить її відвічнеє страждання". – І. Франко), а також виступати з прийменником у (в) та іменником у родовому відмінку ("Що у вас болить? – ластівкою припадає вона коло недужої". – М. Коцюбинський), вибачати ("Подорожньому і Бог вибачає". – М. Номис), прощати ("Скажіть їм, щоб простили мені, бурлаці, за мою смерть на чужині". – І. Нечуй–Левицький), дякувати ("Дякую тобі, Іване, – промовила вона". – І. Франко), віддячити (оддячити) ("Соломія усе старалась оддячити циганам за рятунок і захист". – М. Коцюбинський).
З іменниками чи займенниками в знахідному відмінку стоять дієслова: зрадити ("Зрадив мене милий". – Народна пісня), опанувати ("І пустиню опанують веселії села". – Т. Шевченко), радити, порадити ("Де то моя Катерина, моя чорноброва! Вона мене все радила і тепер порадить". – Т. Шевченко; "Порадь мене, дівчинонько, як рідная мати". – Народна пісня). Тепер при дієслові радити (порадити) ставлять іменник і в давальному відмінку ("Горький, Чехов, Франко, Коцюбинський завжди радили молодим авторам учитися, наполегливо поліпшувати свою письменницьку техніку". – "Літературна газета").
З іменниками в знахідному відмінку й прийменником за стоять дієслова, якщо вони вказують на виконання функції чогось чи когось: бути ("Ще й на весіллі в його дочки за дружку була". – І. Нечуй–Левицький), стати ("Він мені за дитину рідну став". – Марко Вовчок), правити ("Скриня моя за стіл править". – Ганна Барвінок), мати ("Мене його батько не хоче за невістку мати". – Панас Мирний), вважати ("Жаль тобі того, кого за ворога вважаєш". – Леся Українка; "Лаврін уже вважав себе за господаря". – І. Нечуй–Левицький). Дієслово вважати зрідка може стояти без прийменника за, тоді воно керує залежним словом в орудному відмінку ("Та полювання він забавою вважав, рибальство – справою, священнодійством навіть". – М. Рильський).
Згадані дієслова бути, стати, правити, мати з іншим значенням, ніж у наведених реченнях, стоять без прийменника за й керують іменниками в інших відмінках: "А Ганна була, як і вона, удова, мала собі дочку–одиначку" (Марко Вовчок); "Юрко став паном, змінив своє ймення й назвав себе Юрушем" (І. Нечуй–Левицький); "А може, й сам на небесі смієшся, батечку, над нами та, може, радишся з панами, як править миром?" (Т. Шевченко).
З іменниками в знахідному відмінку й прийменником на стоять дієслова: бачити (бачити на власні очі, а не власними очима!) ("А сам Наум таку колись пригоду на власні очі бачив". – М. Рильський), чути (чути на власні вуха), грати ("Та й найняла козаченька на скрипочку грати". – Народна пісня), проте в сучасній літературній мові дієслово грати керує місцевим відмінком іменника з прийменником на: грати на скрипці (на роялі, на бандурі), заздрити, заздритися ("На велику худобу батьківську її заздрились". – Б. Грінченко), змилосердитися ("Поки прут знайшов та відсердивсь, та на свою миленьку змилосердивсь". – Б. Грінченко), плакатися ("Не плачся на моє горе". – Марко Вовчок), розстаратися ("Як потягнувся на юшку, то розстарайся й на петрушку". – Б. Грінченко), слабувати ("Слабує на очі". – Б. Грінченко), хворіти ("…деякі пухлини, на які хворіють люди, – теж вірусного походження". – "Наука і життя") .
З іменниками в орудному відмінку стоять дієслова: братися, узятися в значенні "перетворюватися на щось, укриватися чимось" ("Тільки внизу, коло каменя бралась живими миготливими зморшками вода". – І. Багмут; "Ладозьке озеро бралося кригою". – Ю. Смолич; "Нога в хлопця взялася синіми плямами". – О. Донченко), говорити, читати, перекладати, учити, навчати, повчати якоюсь мовою ("Поучали з церковної амвони рідних братів чужою мовою". – Б. Грінченко); іноді помилково кажуть: "Я вмію читати на англійській мові, а говорити можу й на німецькій", замість: "Я вмію читати англійською мовою (або по–англійському), а говорити можу й німецькою (або по–німецькому)"; одружитися з кимось (іноді женитися), а не на комусь (Оженився з Палажчиною дочкою". – І. Нечуй–Левицький; "Софія одружилась з Ізаровим". – А. Шиян); їхати, пливти, плинути чимось, а не на чомусь ("Їде чумак шістьма парами". – Б. Грінченко; "Комбайн велично плине шумним широким степом навпростець". – І. Муратов).
З іменниками в місцевому відмінку й прийменниками по, на, в стоять дієслова: знати, пізнати ("Знати пана по халявах". — Прислів'я; "Пізнати ворону по пір'ю". – Прислів'я), розумітися, знатися на чомусь ("Теля не знається на пирогах". – Прислів'я; "На рибі теж розумітися треба", – Ю. Збанацький), кохатися в чомусь ("У химерному кохатися, видумки сплітати". – Б. Грінченко), вибачати на слові ("Вибачайте, люди добрі, на цім слові". – Марко Вовчок); бути певним із прийменником на ("Коли загублю, то вишукаю, бувай на тому певна, моя сиза голубко". – Марко Вовчок), із прийменником у (в) ("Згорда поглядають вони довкола, певні в своїх силах".
