Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис
Чому? Та тому, що дієслова заключати нема в українській мові, а прикметник заключний є не що інше, як калька з російського слова заключительный.
Яка потреба в такому калькуванні? Чи нема відомих українських відповідників, що доводиться на певні поняття позичати слова з інших мов? Ні, такі відповідники є, ними широко користуються ті, що дбають за культуру своєї мови. Ось прикметник кінцевий ("Кінцеві форми тієї еволюції". – А. Кримський; "Розмір додаткової оплати визначається залежно від кінцевих результатів роботи тваринників". – "Радянська Україна"); є ще прикметник прикінцевий ("У прикінцевій строфі висловлено основну думку твору". – "Історія української літератури"); в деяких випадках відповідником до російського прикметника заключительный є слово остаточний, наприклад: остаточний баланс, остаточна цифра ("Почисливши все звільна, він прочитав остаточну цифру без голосу". – І. Франко).
З цих прикладів бачимо, що в наведених на початку фразах можна й треба було написати: "Колгосп уклав договір"; "Можна зробити висновок"; "На закінчення(наприкінці, наостанку) зльоту"; "У кінцевому (прикінцевому) слові".
Запущений, занедбаний, занехаяний, задавнений
Прикметник запущений, написаний із найрізноманітнішими значеннями, заступає останнім часом у художній літературі й публіцистиці інші, більш підхожі для того чи того випадку слова, як це бачимо, наприклад, у газетній статті: "Тут запущена профспілкова робота, немає художньої самодіяльності", – хоч куди краще було б написати: "Тут занедбано (або занехаяно) профспілкову роботу". Навіть у художньому творі читаємо: "Хвороба моя була запущена, операція пройшла важко", – хоч про хворобу треба казати тільки задавнена.
Запущеною може бути худоба в спаш, ракета на війні ("Знялись серед пітьми ракети, запущені з протилежного берега". – О. Гончар), якась річ, що її запустили в воду ("На запущену принаду накидаються лини". – П. Воронько); запущеним (по–російському вонзённым) може бути щось гостре – ніж, пазурі, запущеними, цебто довгими, відрослими, можуть бути борода, кучері ("Запущена, як у того попа, борода". – З живих уст). Нема потреби тулити це слово й туди, де є напохваті інші, відповідніші слова, тому, коли мовиться про тяжкий стан людини, неохайний вигляд парку, саду або кепсько наладнані справи, там краще казати занедбана людина, занехаяний садок, занедбані справи, ніж запущена людина, запущені справи тощо.
Здібний, здатний, зугарний
Чи слова здібний, здатний, зугарний є цілком тотожні, чи між ними є якась значеннєва різниця? Ні, це – не зовсім тотожні слова. Іменник здібність, який виник від прикметника здібний, означає "наявність природжених задатків якогось таланту, розумових властивостей чи нахил до якогось уміння": "Софія виявила неабиякі здібності" (А. Шиян). Тому й прикметник здібний указує на наявність у людини певних природжених властивостей: "Здібний, як віл до корита" (М. Номис); "Мая був талановитий, здібний і освічений юнак" (Ю. Смолич).
Іменник здатність, похідний від прикметника здатний, означає "набута властивість чи підхожість людини або речі до чогось": "Не кожен має здатність так прислужуватись, як він" (із живих уст). Через це й прикметник здатний прикладають до людини, що підо впливом тих або тих умов у житті набула певних властивостей, а не народилася з ними: "Він на таке – не здатний" (із живих уст); "Мені ці халяви – не здатні, бо малі" (Словник Б. Грінченка).
Близьким до здатний є прикметник зугарний: "Я не знаю, чи зугарен він хоч слово ласкаве сказати" (М. Кропивницький); "А ми доженемо. – Зугарні!" (Панас Мирний).
Отож, треба казати: "Ця людина визначається неабиякими математичними здібностями", – а не здатностями, "він може (здатний) таке сказати", – а не здібний.
Злісний і затятий
"Ніякі вмовляння й попередження не допомогли, і він став злісним п'яницею", – читаємо в репортерській замітці й міркуємо: чи ця людина, що пустилась берега, стала тільки без просипу пити, чи в неї воднораз і зіпсувалася вдача – стала злісна, як то виходить за репортером, бо прикметник злісний є насамперед відповідником до російського злобный: "Під удари вітру злісні, що летить над морем нив, відчинив вікно я пісні, серце пісні відчинив" (В. Сосюра). Але з дальшого читання тексту бачимо, що йдеться тут не про вдачу, а тільки про те, що п'яниця став непоправний, не піддавався ніякому впливу. На такий випадок є в українській мові слово затятий: "Коли він – такий затятий, то й я буду затятий" (Словник Б. Грінченка). Отож у репортерській замітці треба було написати: "став затятим п'яницею".
Проте прикметник злісний може бути відповідником і до російського злостный, коли йдеться про рослини чи комах, наприклад, злісні шкідники: "Насіння для посіву треба цілком очистити від домішок бур'янів, особливо злісних" ("Колгоспна виробнича енциклопедія").
Зі сказаного випливає, що не слід користуватися словом злісний безоглядно, а треба ставити його там, де воно буде слушне.
Значний, чималий, неабиякий (великий)
Прикметником значний і прислівником значно в сучасній українській мові так надуживають останнім часом, що вони майже витиснули інші близькі слова, тим самим збіднюючи мову. Раз у раз чуємо й читаємо: значний унесок, значні впливи, значно кращий, значно більший тощо. Замість того, щоб сказати: "Ми маємо в галузі фізкультури значні досягнення", – точніше й краще було б: чималі (неабиякі, великі) досягнення; замість: "Значно краще зробити це ось як", – можна сказати: "далеко (або куди набагато) краще".
Не слід забувати, що прикметник значний буває ще синонімом до слів відомий, шанований, заслужений: "Значні пани і шляхетство" (О. Стороженко), – а прислівник значно в деяких діалектах означає ще те ж що й слова помітно, видно: "Значно, що господар" (Ю. Федькович).
Красивий, гарний, вродливий, красний, хороший, чудовий
Усі ці слова значеннєво є дуже близькі між собою й відповідають російським красивый, хороший. Дехто так уподобав слово красивий, що забув усі інші слова–синоніми: красива дівчина, хоч можна сказати й гарна (вродлива, красна) дівчина. Дехто каже: "Який красивий будинок!" – не замислюючись над тим що, може краще сказати: гарний (чудовий) будинок.
Наведемо кілька прикладів із нашої класичної літератури й фольклору: "Гарна, як квітка гайова" (М. Номис); "На городі верба рясна, там стояла дівка красна" (народна пісня); "Вишию лишень я йому подушку гарну напродиво" (І. Нечуй–Левицький); "Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий" (М. Номис); "Хвалилася сусідам своїм молодиця: яка вона хороша, яка білолиця" (Я. Щоголів).
Прикметнику красивий народна мова надавала трохи іншого значення, ніж дехто надає йому тепер, – він указував не на саму красу, а на те, що надає людині краси: "Прибігли до його трупа, покропили цілющою водою – він зціливсь; покропили красивою – то був гарний, а це ще кращий став" (Казки й прислів'я, що записав І. Манжура).
Як бачимо з цих прикладів, українська класика й народна мова широко використовували багатство синонімів, дуже рідко вдаючись до слова красивий. Таких прикладів можна навести багато, не кажучи ще й про інші слова–діалектизми, наприклад: гожий, пригожий, красовитий, ловкий, файний ("Кажуть люди, кажуть, що я – файна дівка". – Закарпатська пісня; "Ловкий парубок. – Із живих уст на Полтавщині; "Вдовине личко красовите". – Марко Вовчок). То яка потреба збіднювати мову, забувши цю словесну різноманітність, і пересипати писаний текст чи живу мову одним–однісіньким словом красивий? А тим часом ми вживаємо його навіть там, де воно ніскільки не підходить: "Твій учинок – дуже некрасивий".
Лікарський, лікувальний, лікарняний, лікарський
"Лікарська косметика під доглядом досвідчених лікарів", – бачимо табличку над дверима медичного закладу; "Одразу за парканом починалися лікарські будинки", – читаємо в одному нарисі. В обох цих фразах прикметники лікарська, лікарські пантеличать того, хто читає їх, а не пояснюють. Прикметник лікарський означає "належний лікареві" (лікарський халат) або "такий, що стосується діяльності лікаря" (лікарський огляд): "Хора лежала непритомна, і здавалося, що не чула лікарської гадки" (І. Франко). Прикметник лікувальний указує на оздоровчі, збудливі, тамівні властивості, цебто має зв'язок із поняттями ліки, лікувати: "Виноград має і лікувальні властивості" ("Колгоспна виробнича енциклопедія"). Нарешті, слово лікарняний означає "належний лікарні": "лікарняний персонал", "Тут під стінами й коло груби навалено цілі гори лікарняного мотлоху" (переклад із А. Чехова).
З уваги до цього треба було на табличці написати: лікувальна косметика, – бо тут мають на увазі ті процедури, що лікують, а не медичний персонал, що їх виконує; в другій фразі треба було написати: лікарняні будинки, – бо мовиться про будинки, які належать лікарні.
Треба пам'ятати, що, крім прикметників лікарський, лікувальний і лікарняний, є ще прикметник лікарський (із наголосом на другому складі). Цей прикметник відповідає російському лекарственный: "Ще на світанку своєї історії людина збирала й використовувала для лікування деякі лікарські рослини" ("Ботанічний журнал") .
Любий, любий, любимий, перший–ліпший, перший–кращий, будь–який, кожний, усякий, улюблений
"У нашій школі любий учень розповість біографію Тараса Шевченка", – кажуть навіть учителі, замість того, щоб висловитись правильно: "Кожний (або всякий, будь–який, перший–ліпший, перший–кращий) учень розповість біографію".
Прикметник любий означає не "будь–який", як у російській мові любой, із якого й скалькували ті, що не знають гаразд української мови, нібито українське любий, а – "милий": "Ні, любий, я тобі не дорікаю" (Леся Українка); "Дихни на повні груди, народе любий мій!" (П. Тичина), – або "приємний": "Така люба рілля, що дитина виросла б, коли б посадив" (М. Номис).
Інколи трапляється не тільки в сучасній публіцистиці, а й у художніх творах прикметник любимий, що має тенденцію витиснути давній прикметник улюблений: "Вишивання – це її любима робота". Та чи є потреба в такій заміні? Давно відомий прикметник улюблений цілком передає те поняття, що його вкладають у любимий: "Улюбленим заняттям Антосі було малювання" (О.
