Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис
Шевченко називав і кавказьких горян лицарями – "І вам слава, сині гори, кригою окуті, і вам, лицарі великі, богом не забуті"; не вагалась і Леся Українка послуговуватися цим словом, пишучи про шотландців: "Шотландське лицарство усе пішло служити в англійському війську".
З цього можна зробити висновок: краще скрізь, у всіх випадках, користуватись тільки давнім українським словом "лицар", що прийшло в нашу літературу з уст народу.
Ріка й річка
Дехто помилково думає, що різниця між словами "ріка" й "річка" полягає в розмірі позначуваних об'єктів: велика зватиметься рікою, мала – річкою. Насправді це не так. Українським відповідником до російського слова "река" є "річка": "Під горою лисніла, як блакитна емаль, широка річка" (П. Панч). Від цього іменника походить і прикметник "річковий": "Слобода наша над самою лукою річковою на п'яти горах стоїть крейдяних" (Марко Вовчок).
Маленька річка називається "невелика (невеличка) річка" ("Тече річка невеличка з вишневого саду". – Народна пісня), "річенька", "річечка" ("Ой річенько, голубонько! Як хвилечки твої, пробігли дні щасливії і радощі мої!" – Л. Глібов).
А коли треба казати слово "ріка"? Це слово, вживане зрідка в українській мові, лишається для врочистого стилю, коли хочуть висловити своє піднесення або передати тон поважності чи статечності, як це бачимо в перекладі М. Зерова з Овідія: "Ріки текли молоком, струменіли скрізь нектаром ріки", – або в романі Григорія Тютюнника: "…воїн потер рукою щемлячі очі над тихою пустельною рікою".
Свідомість, пам'ять, тяма, притомність
"Хлопчик уже втратив свідомість", – читаємо в газеті і, якщо негаразд знаємо російську мову та її вислів "потерять сознание", то не відразу збагнемо, про що тут і до чого. Адже українське слово "свідомість" – це не стільки "здатність людини орієнтуватися в довколишній дійсності", скільки "відчуття своєї належності до інших людей та обов'язку перед ними". Тому й кажемо: "класова, національна, громадянська свідомість", "свідомість синівського обов'язку" тощо. Із тексту наведеної на початку фрази видно, що наляканий хлопчик знепритомнів чи зомлів або вмлів, то так і треба було написати. На жаль, ця помилка не є винятком, бо раз у раз натрапляємо на такі чудернацькі вислови, як: "Через годину потерпілий повернувся до свідомості" – Таких висловів ми не знайдемо ні в нашій класиці, ні в фольклорі, ні в сучасній народній мові. Це – груба калька, створена без усякої на те потреби.
Стан людини, коли вона реагує на довколишню дійсність, зветься по–українському "притомність" ("Білі стіни будинку вертають мені притомність". – М. Коцюбинський). Є близькі до цього іменника прикметник "притомний" ("Притомна була, поки і вмерла". – М. Номис) і дієслова "притомніти", "опритомніти" ("Він приходив до пам'яті не зразу, а поступово – неначе був у зомлінні і тепер притомнів" – Ю. Смолич; "Поранений Богун опритомнів і намагався звести голову". – Я. Качура).
Є ще слово "тяма", що поміж іншими має також значення "притомність": "Мені сказали, що я пролежав без тями два тижні" (І. Франко); "Обличчя людей із хутора були бліді й перелякані: вони тільки тепер прийшли до тями й важко думали над тим, що зопалу вчинили" (П. Панч).
До вислову "бути непритомним" є паралель "бути (лежати) без пам'яті": "Іцик лежав без пам'яті" (І. Франко). Так само до слів "притомніти", "опритомніти", "прийти до тями" є паралель "прийти до пам'яті": "Тоді Олеся як до пам'яті прийшла" (Марко Вовчок), "очуняти": "Сава Андрійович очунює" (О. Довженко), "очунятися": "Знаю, що як очунялася я, то лежала на дощі кров'ю підлита" (Панас Мирний), "очуматися": "Очумався я від того, що дзюрчала вода" (Ю. Яновський), "очутитися": "Нарешті Кобзар очутився" (С. Журахович).
Значення "допомогти непритомному" передається висловами: "приводити до пам'яті" ("Коли його привели до пам'яті, він був блідий, мов труп". – І. Франко), "приводити до притомності" ("Скількись шклянок холодної води, висипаної йому на голову, привели його до притомності". – А. Кримський), "очутити" "Це очутило трохи Корнія; він підвівся і махнув рукою", – Б. Грінченко), "опритомнювати", "опритомнити" ("Панно Федоренко!.." – Великий пан вимовив це слово, ніби згори опритомнював її". – О. Кобилянська),
У нашій мові є чималий арсенал різноманітних засобів, щоб передати потрібне нам поняття, а через незнання багатства своєї мови вдаємось до творення штучних слів і висловів, у яких нема жодної потреби!
Словом, одним словом, одно слово
Іменник "слово" в орудному відмінку чи в називному з числівником один або без нього – раз у раз трапляється в живій мові й на письмі, де він виконує граматичну функцію вставного слова: "Тепер у нас і Лора почала учитись, одним словом, ціла школа!" (Леся Українка); ("Словом, Тверський бульвар, вісімнадцять – то була наша справжня альма–матер у час війни" (Ю. Смолич); "Одно слово, електрика міцно ввійшла в побут селян, і вони користуються нею на всі сто" ("Радянська Україна").
Отже, маємо аж три варіанти вставного слова, де кожний із них означає те саме, що й інші, тому хоч–не–хоч виникає питання: якому з них дати перевагу або, обравши один, відмовитись від інших?
Чи не найхарактернішим із них, із погляду популярності в народному мовленні, є вислів одно слово? Мабуть, що так, бо саме його звичайно чуємо з живих уст, приміром: "Одно слово, як то кажуть, коли не коваль, то й рук не погань!" Саме словом, механічно перенесено з російської на український ґрунт, і навряд чи є потреба послугуватись ним, коли є змога брати потрібне з українських народних джерел.
Справа, діло, річ
Дехто вважає, що слова "справа" й "діло" – тотожні, тому, мовляв, байдуже, якого з них ужити; декому так сподобалося слово справа, що викинув з ужитку слово "діло": "Він знається на своїй справі", "Він – майстер своєї справи".
Справді, бувають випадки, коли ці два слова – тотожні, наприклад, можна сказати: "Я прийшов до вас у такій справі"; "Я прийшов до вас із таким ділом" або "Я покінчив у комунвідділі з своєю справою (зі своїм ділом)". Але в перших двох фразах треба було сказати: "знається на своєму ділі", "майстер свого діла", – бо під словом справа розуміють сукупність планів і намірів здійснити чи виконати щось: "За добру справу варто добре постояти" (прислів'я); "… він робить справу величезної державної ваги…" (Григорій Тютюнник); "За всякими справами ви нічого не пишете про себе" (М. Коцюбинський). Під словом діло звичайно розуміємо якусь роботу, працю: "Діло в неї наче горіло в руках" (І. Нечуй–Левицький); "Діла незабутні дідів наших" (Т. Шевченко); "І діла не зробить, і час ізгайнує" (з живих уст).
Візьмімо ще таку фразу з нашої преси: "Святослав Ольгович був на престолі лише два тижні. А ось Святослав Всеволодович – це вже інша справа. Його княжіння тривало 14 років". Тут теж слово справа стоїть не до ладу, бо йдеться не про сукупність якихось планів чи намірів, а про тривалість перебування на престолі двох князів, отож, треба було написати: "А ось Святослав Всеволодович – це вже інша річ…" Негаразд надруковано в одній районній газеті: "Справа в тім, що так виконувати роботу не можна", – бо тут слід було висловитись так: "Річ у тім, що так…"
Слово "річ", як відповідник до російського "дело", ми часто бачимо в нашій класиці ("Давня ця річ: мабуть, літ сорок тому буде". – О. Кониський), в фольклорі "Лицарська річ – у бої полягти". – Приповідка), в сучасній українській ориґінальній і перекладній літературі.
Відповідно до російських висловів "В чем дело?", "Дело в том, что…" по–українському треба казати: "У чому річ?", "Річ у тім, (тому), що…", а не "В чому справа?", "Справа в тім, що…".
Аналогічно до російського вислову "не отдавать себе отчета" іноді помилково кажуть: "Не здавати собі відчиту". Тут саме треба вживати слова "справа": "не здавати собі справи" ("Вони, видимо, не здавали собі справи з того, що робиться". – Словник за редакцією А. Кримського); можна ще сказати, як пропонував сучасний український письменник О. Кундзич, – не усвідомлювати: "Він не всвідомлював, що каже".
Можна сказати "до речі" й "до діла" відповідно до російського слова "кстати": "Не війтова дочка, а до речі говорить" (М. Номис); "Фраза була не до діла, в ній не було ні запитання, ні наказу" (Ю. Смолич).
Становище, вихід зі становища, рада, дати раду, зарадити
Часто чуємо з уст і читаємо: "Він опинився в безвихідному становищі"; "Вона не бачила виходу з цього становища"; "Він вийшов зі скрутного становища".
Жодного з цих висловів ми не знайдемо ні в українській класичній літературі, ані почуємо з уст народу, їх штучно створили нашвидкуруч люди, далекі від народної мови й не обізнані з класичними зразками. Натомість бачимо: "Розмова вкрай схвилювала його, хлопець був безпорадний" (К. Гордієнко); "Побачу ще, як там буде; коли не дам ради, то тоді вже, певне, треба іти в найми знову" (Т. Шевченко); "Мною не турбуйтеся: я собі дам раду" (М. Коцюбинський); "Рідний брат так не зарадив би мені в тій скруті, як Іван" (із живих уст). Із цього випливає, що в наведених на початку фразах треба було висловитись так: "опинився в безпорадному становищі (стані)", "не бачила ради в цьому становищі", "дав собі раду в скрутному становищі" чи "зарадив собі в скруті".
Талан і талант
"Автор не без талану, але йому не вистачає ще життєвого досвіду й уміння організувати набуті спостереження", – читаємо в критичній статті й саме тому, що в ній мовиться про письменника та його здібності, бачимо помилку: треба було написати – таланту. Слово "талан" має значення "доля" ("На вівтар Вітчизни комсомол України клав усе – сили, талан свій, життя". – С. Скляренко), "щастя" ("Навіщо мені врода, коли нема долі, нема талану!" – Т. Шевченко), "удача" ("А менший працює, як риба об лід побивається, а нічого не вдіє, ні в чому нема йому талану". – О. Стороженко).
Талант – це "природжена здібність у тій чи тій галузі науки або мистецтва": "Силу свого таланту віддають вони на справу революційної боротьби" (В. Еллан).
Коли в людини нема таланту, то кажуть: "людина неталановита", а не "безталанна", як часом помилково пишуть і мовлять. "Безталанний" – це "нещасний, знедолений": "А ти, моя Україно, безталанна вдово" (Т.
