Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис

Кримського).

Вірогідний та ймовірний

Ці прикметники часом уважають за тотожні й помилково пишуть: "Я знаю про це з імовірних" джерел"; "Таке припущення – вірогідне". А треба було написати навпаки: в першій фразі – "вірогідних", у другій – "імовірне".

Прикметник "вірогідний" означає "цілком певний, цілком правдивий, достеменний, перевірений": "Вірогідні написання букви "і" замість "о", починаються з XIV —XV вв." (А. Кримський); а "ймовірний" – це "той, що його можна тільки припускати": "Пригоди були довгі, плутані і завжди переходили межі ймовірного" (В. Козаченко). Крім того, слово "ймовірний" означає ще "довірливий, той, що легко вірить": "Імовірний він дуже: найбрехливішому брехунові ладен зараз повірити" (Словник за редакцією А. Кримського).

Горішній, верхній, долішній, нижній

Як правильно казати – "горішня полиця" чи "верхня", "нижній кінець стовпа" чи "долішній"? Таке питання постає навіть перед тими, що добре знають українську мову, але не визначаються відчуттям її.

Чи є якась значеннєва різниця між словами "горішній" і "верхній", "долішній" і "нижній", чи однаково, приміром, що "горішній", що "верхній"? У деяких випадках ці слова бувають справді тотожні, наприклад, у назвах місцевості, надто коли її визначають за течією річки: Верхні й Нижні Млини, Горішні Млини, а також у назвах вітрів: "верхній вітер" і "горішній" (на Дніпрі й Кубані). Але в деяких висловах треба вжити саме одного слова, а не другого, як ось, приміром, "горішня хата" – кімната в бік гір, "верхні зуби", "верхня щелепа" (Словник Б. Грінченка), "верхній одяг", "Верхня Хортиця", "Дніпровий Низ".

Полиця може бути горішньою й верхньою, залежно від тексту: у вагоні чи в шафі – горішня полиця, бо її приладнано вгорі; якщо кілька полиць покладено купою долі, одна на одну, то полиця, що лежить зверху, зветься верхньою.

Так само є певна різниця між словами "нижній" і "долішній": "нижній" – це "той, що міститься нижче від чогось" ("Червоний відблиск від нього (багаття) осяває нижні гіллячки чорних верб". – М. Коцюбинський), а "долішній" – "той, що при самому долі" ("Долішня частина п'єдесталу робить чималий виступ". – Леся Українка).

З цього можна зробити висновок, що не слід давати переваги якомусь одному слову над іншим або ставити ці слова навмання, не вважаючи на вимоги тексту, бо так звужуються наші мовні можливості, а тим самим збіднюється мова.

Громадський, громадянський, цивільний

Прикметник громадський, що походить від іменника громада, означає "належний до певного колективу людей": "Громадських людей кликали цінувати" (Марко Вовчок); "Тут кінчалося місто і далі лежав уже громадський вигін, на якому стояли гамазеЇ з хлібом" (П. Панч). Прикметник громадянський вказує на суспільство або людність цілої країни, на все громадянство, що підлягає законам країни й виконує пов'язані з цим обов'язки. Від цього маємо вислови: громадянські права, громадянська війна, цебто війна різних класів одного суспільства, тощо.

Властиве українській мові слово цивільний, як і прикметник громадянський, відповідає російському гражданский, штатский: "Він не знаходив принципової різниці між своєю роботою в армії й своїми цивільними перспективами" (Л. Смілянський); "Це був кремезний хлопець у цивільному костюмі" (Ю. Смолич);"Художник розбудив ще якогось цивільного в кепі, в благенькому демісезонному пальті…" (О. Гончар). Із цих прикладів бачимо, що прикметник цивільний протилежний слову військовий тощо. Кажемо: цивільне будівництво, а не громадянське, хоч може бути громадське будівництво, коли щось будується на громадських засадах; цивільне законодавство, цивільний кодекс – протилежно до карного кодексу, цивільний шлюб, а не громадянський шлюб, – на відміну від церковного шлюбу.

Дальший і подальший

Не знати чому слово подальший так уподобали сучасні автори, що воно майже заступило близьке до нього значеннєво слово дальший. Навіть стилістичні редактори наших періодичних видань, коли натрапляють у тексті оповідання чи статті на це слово, відразу виправляють його на нібито "більш українське" – подальший. Деякі письменники, без видимих на те причин, в одному творі пишуть подальший, у другому – дальший, наприклад: "Він зрозумів – раз і назавжди, – що його подальше життя неможливе без Васси" (Ю. Смолич) і "В запалі перебороти буржуазне мистецтво, в завзятті зачати нову – революційну – еру мистецтва пролетарського, – чи не нехтували ми нерозумно скарбами минулого, які й нам самим могли стати в пригоді, на дальшій – далекій – дорозі творення мистецтва нашого класу?" (Ю. Смолич).

У тритомному Російсько–українському словнику на першому місці стоїть слово дальший, на другому – подальший, Словник за редакцією А. Кримського наводить тільки слово дальший: "Дальші чотири століття". Це слово відповідає російським дальнейший, следующий. Тут ми розглядаємо це слово тільки в першому значенні.

Обидва ці слова мають право на існування, але з певною значеннєвою різницею між ними, приблизно такою самою, як і між спорідненими з ними прислівниками далі й подалі. Якийсь процес, дію чи явище, що відбулися в ближчий час, треба позначати словом дальший, як це бачимо в другій цитаті з твору Ю. Смолича; а те, що відбувається згодом, через певний проміжок часу, слід передавати словом подальший, наприклад: "Дальші роки після смерті дружини він жив у Києві, а його подальше перебування – мені невідоме".

Дійсний, дійсно, в дійсності, справжній, справді, насправді, на ділі

У доборі відповідників до російських слів действительный, настоящий, действительно, в действительности автори статей, перекладачі й доповідачі надуживають словами дійсний ("Це – не вигадка, а дійсна подія"), дійсно ("Я дійсно не бачив її"), в дійсності ("Ми сподівалися великих наслідків від його проекту, а в дійсності це була авантюра").

Слова дійсний і дійсно є в українській мові, але не треба забувати й інших слів: справжній ("ці квіти – не справжні". – Леся Українка), справді "Чи снилось це мені, чи справді так було?" – І. Нечуй–Левицький), насправді ("Інспектор у нас – людина молода, погарячився, а насправді не зробить лиха". – С. Васильченко), на ділі ("На словах так, а на ділі інак". – Словник за редакцією А. Кримського).

У наведених на початку фразах правильніше було б сказати: "справжня подія", "справді не бачив", "насправді це була авантюра".

Слова дійсний, дійсно (дійсне), в дійсності виступають на своєму місці в таких фразах: "Ви бачите тут одно з дійсних чудес сучасної косметики" (М. Коцюбинський); "Ватя… примітила дійсне сільське своє життя, дійсні свої обставини" (І. Нечуй–Левицький); "Так дійсно воно й було" (з живих уст); "Я це дійсно знаю" (Словник за редакцією А. Кримського).

Домашній і свійський

"По двору ходило багато домашньої птиці", – читаємо в одному сучасному оповіданні, де автор не замислився над різницею слів домашній і свійський.

Прикметник домашній означає "той, що живе в домі або стосується дому": "Домашнього злодія не встережешся" (М. Номис); "Іван хоче оповідати про своє життя домашнє" (М. Коцюбинський), а свійський – "не дикий, приручений": "Коли нема диких (качок), то з досади і свійських лупить" (О. Стороженко); "На цвинтарі поміж бабами та дівчатами дибали чотири свійські журавлі" (І. Нечуй–Левицький). Миша – дика тварина, але коли вона живе в хаті, її звуть домашньою мишею на відміну від такої ж дикої – польової, що водиться в полі.

Слово свійський буває синонімом слова звичний: "Соломія затулила вуха й заплющила очі. Ця пітьма більш знайома, більш свійська, не так мучила її" (М. Коцюбинський). Інколи ним користуються як відповідником до російського нашенский: "Колись шляхта та свійська старшина в ярмо запрягали" (П. Кочура).

Дружний і дружній

Через звукову подібність слів дружний і дружній їх часто плутають і ставлять не там, де слід: "Дружніми зусиллями здолали ми всі перешкоди"; "Передайте мій дружний привіт усім товаришам". Дружний – це "одностайний, той. що має спільні інтереси з іншими": "Тут ми самі, дружною силою, можемо собі допомогти" (І. Франко); "Дружній (у називному відмінку – дружна) череді вовк не страшний" (М. Номис). Іноді це слово має значення "швидкий, нестримний": "Весна була рання, дружна" (З. Тулуб).

Слово дружній означає "приязний, народжений дружбою": "Дружня розмова" (П. Куліш).

Отож, у двох перших фразах треба було сказати: "Дружними зусиллями здолали", "дружній привіт".

Живописний, живописно, малярський, мальовничий, мальовничо (мальовниче)

З деякого часу прикметник живописний і прислівник живописно, що походять від іменника живопис, майже витиснули на сторінках наших періодичних і неперіодичних видань давно відомі українські слова малярство, малярський, мальовничий, мальовничо.

В одній газеті читаємо; "Випускники живописного (?) факультету захищають нині свої дипломні роботи"; бачимо в журналі: "Які живописні краєвиди над Ворсклою!"; запевняє автор белетристичного твору, що його персонаж: "Уміє живописно оповідати".

Русизм живопис трапляється в українській мові: "Кинути живопис і естетику я й не можу й не хочу, бо це – моє покликання" (А. Кримський), – але є власне слово з цим же значенням – малярство: "Малярство, картини – це зір моїх очей" (І. Нечуй–Левицький); є й маляр, що становить синонім не до слова фарбар, а до художник: "Коли б же мені тії малярі, – намалювала б личенько собі" (народна пісня); "Великий італійський маляр Рафаель" (Словник за редакцією А. Кримського). Є в українській мові похідний прикметник малярський: "Сошенко залучив Тараса до малярської школи" (І. Нечуй–Левицький). Чому б не скористатися цим прикметником для назви факультету замість нечіткого або двозначного живописний, що є синонімом не тільки до прикметника малярський, а й до мальовничий: "Там дуже мальовнича місцевість: дикі гори, тайга" (М. Трублаїні). Не слід забувати й про прислівник мальовничо (мальовниче): "Краї сеї хустки мальовниче спадали на спину й на плечі" (А. Кримський).

Можна згадати випадки вживання слів живописання: "Історичним живописанням вони не вдовольняються" (П. Куліш), живописати: "Ти ж мені недаром живописав якусь Катрю поетичними кольорами!" (М. Старицький). Від них іноді творять похідні дієприкметники й прикметники.

Заключний, кінцевий, прикінцевий, остаточний

Дієслово заключати й похідний від нього прикметник заключний, а також іменник заключення нерідко доводиться чути з уст і бачити на письмі: "Колгосп заключив договір на продаж городини"; "З досвіду минулого можна заключити, що до весни треба готуватися взимку"; "На заключення зльоту відбувся концерт"; "Заключна вистава театру пройшла з великим успіхом"; "У своєму заключному слові доповідач відповів на всі питання".

Прикметник заключний попав навіть до наших словників, хоч дієслова заключати й віддієслівного іменника заключення там немає.