Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис
– Леся Українка) або, зрідка, синонімом займенника інший ("Сам він не знав, не міг сказати, а другі з нього сміялись", – М. Коцюбинський). У сучасній українській мові повелося вживати цього слова тільки як порядкового числівника, користуючись для другого значення займенником інший: "Війна є продовження політики іншими засобами". Часом цим займенником надуживають і ставлять його там, де без числівника другий не обійтись: "Від цього берега до іншого буде не більше як двадцять метрів; невже не перепливеш?" Тут неодмінно треба поставити слово другий: "Від цього берега до другого…", – бо в річки два береги – один і другий. Займенник інший інколи надає фразі характеру віддаленості: "Де на інших берегах і ростуть кущі, а тут, у нас, – голісінько" (з живих уст).
Пара й кілька
"Позич мені на пару днів гроші"; "Зустрінемося через пару днів", – чуємо інколи в розмовах, а зрідка читаємо й на сторінках сучасних художніх творів. Так сказати по–українському не можна, а слід: "Позич мені на кілька день (днів) (на два–три дні, на які два дні) гроші"; "Зустрінемось через кілька день (днів)(через два–три дні, через які два дні)".
Числовий іменник пара треба ставити при іменниках, що позначають однакові речі – пара чобіт, пара білизни ("Йому Дідона підослала… штани і пару чобіток". – І. Котляревський), людей, чимось між собою пов'язаних ("Цвіт лине, лине і закриває закохану пару". – Леся Українка), худобу ("Ой на тобі пару волів лисих". – "Материалы и исследования" П. Чубинського).
ЗАЙМЕННИКИ
Деякі відмінкові особливості
Особовий займенник я, стоячи в знахідному відмінку з прийменником про може мати два значення: "Вони говорили про мене", – цебто мовилося про мою особу, – і "Про мене, що вони собі там говорять", – цебто мені байдуже, що там мовиться. "Про мене, хоч вовк траву їж!" (приказка), – цебто мені байдуже чи мені однаково, хоч буде вовк траву їсти.
Особовий займенник я й присвійні мій, твій, його, її, наш, ваш, їхній часто стоять у знахідному відмінку з прийменником на, відповідаючи російським прислівникам по–моему, по–нашему: "А на мене, – говорю, – то я б із малою дитиною розмовляла" (Марко Вовчок); "Панас Кандзюба хвилювався найбільше. – А що? На моє вийшло" (М. Коцюбинський); "Не вийде, Пане ляше, на ваше" (приказка).
Слід запам'ятати оригінальний український вислів із прийменником на та означальним займенником самий у знахідному відмінку – на саму згадку, на саму думку: "Сухі губи в Маланки стиснулись од болю, на саму згадку" (М. Коцюбинський), – замість якого іноді помилково пишуть: при одній думці, при одній згадці.
У розділі про іменники ми вже принагідно бачили, що за українською мовною традицією дійова особа в реченні, виражена іменником чи займенником, звичайно стоїть у називному відмінку, а не орудному, як часто буває в російській мові. Недобре звучить по–українському така, наприклад, фраза: "Головну увагу мною приділено таким явищам", – а слід: "Головну увагу я приділив таким явищам". Так само неприродно звучить цитований уже вислів з одного сучасного оповідання: "Щось нове, не звідане нами", – замість якого краще сказати: "Щось нове, що не звідали ми (чого не зазнали ми)". Візьмімо речення з твору С. Васильченка: "Такого отруйного нуду ніколи не зазнавав я, як тої пам'ятної травневої ночі", – і подивімося, що з нього вийшло б, якби письменник поставив дійову особу я в орудному відмінку, як те зробив автор попереднього вислову: "Такого отруйного нуду ніколи не зазнано мною, як тої пам'ятної травневої ночі". Речення втратило свою природну еластичність і стало незграбне…
Означальний займенник усе, поставлений у місцевому відмінку, з прийменником по становить образний вислів по всьому, рівнозначний висловам кінець усьому, з усім покінчено: "А тепер уже по всьому. Тепер я спокійна" (І. Франко).
ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЗАЙМЕННИКІВ
Воно – він, вона
Особовий займенник середнього роду воно може відповідати роду того іменника, якого він заступає ("Послухає моря, що воно говорить". – Т. Шевченко), а в деяких випадках може й не відповідати, заступаючи іменники чоловічого або жіночого роду: "Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ж таке молоде та дурне" (Словник Б. Грінченка). Тут займенник воно поставлено замість іменника чоловічого роду, щоб висловити тим певну зневагу. "Куди їй заміж? Хто її візьме? Таке ж воно недорікувате, ще й негарне до того" (з живих уст). У цій фразі займенник воно виступає замість іменника жіночого роду з тих же причин.
Займенник воно може заступати іменники чоловічого й жіночого роду також для того, щоб висловити ласкаве чи пестливе ставлення до когось: "Гомонить він до мене, а я усе мовчу. Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі… говорить до мене, а я усе соромлюсь" (Ганна Барвінок). Уживають цього займенника й тоді, коли мовиться про невідому, лиху особу: "Чую – а воно вже в комору залізло й шарудить там" (із живих уст).
Займенник воно може й не заступати іменників, виконуючи в реченні функцію частки, відповідно до російського слова это у висловах типу что это за штука: "А що ж воно таке?" (Леся Українка); "І що воно за серце отаке дурне: яких подруг знайшла – Ониську та бабу Середиху" (А. Головко).
Їх і їхній
Займенник їх звичайно є родовим або знахідним відмінком множини від займенника вони: "Товкло б їх отак головами!" (М. Рубашов). Цей займенник трапляється іноді й у функції присвійного займенника, тотожного до займенника їхній: "На їх окраденій землі" (Т. Шевченко). Проте нині в художній літературі й живому народному мовленні перевага надається присвійному займеннику їхній: "Батьки ніколи не знають того, що одбувається в душі їхніх дітей" (А. Кримський); Їхня кров ще гаряча на ранах, їхні рани горять ще в огні" (О. Олесь).
Щоб уникнути зайвого паралелізму, який не поширює наших мовних можливостей, а, навпаки, створює плутанину, краще в нашій поточній усній і писемній мові додержуватись присвійного займенника їхній: "У їхній стороні й зимою сонце" (Леся Українка).
Що, який, котрий, которий
У багатьох людей, що вивчили українську мову не в колисці з уст матері, а з книжок, часом виникає питання, коли саме слід ставити той чи той займенник із цих трьох – що, який, котрий. Дехто вважає, ніби відповідно до російського слова который треба скрізь на початку підрядного речення ставити тільки займенник що, наприклад: "Людину, що стояла на розі вулиці, я вже десь бачив", – а займенниками який (яка, яке) й котрий (котра, котре) можна користуватись тільки в запитаннях: "Яка в тебе мета?", "Котра зараз година?". Іншим здається, що займенник який стосується тільки речей, а котрий – людей, тимчасом як займенника що можна, мовляв, уживати однаково до людей і до речей тощо.
Усі ці здогади не мають під собою реального ґрунту. Справді, вживаємо що до людей і до речей: "Біжи, коню, біжи, ворон, з гори кам'яної до тієї дівчиноньки, що чорнії брови" (народна пісня); "Дай мені сокиру, що в коморі лежить" (із живих уст). Те саме можна сказати й про займенник який: "Який їхав, таку й стрів" (М. Номис); "Край дороги, якою котився віз, лежав білий пісок і пересипався на вітрі" (М. Коцюбинський). І точнісінько те саме можна повторити про займенник котрий: "Та нещаслива та дівчинонька, котра любить козака" (народна пісня); "Або погибель, або перемога, сі дві дороги перед нами стане… Котра з цих двох нам судиться дорога?" (Леся Українка).
Займенник котрий (-а, — е) може бути синонімом до якийсь(якась, якесь): "Поклав би на місці, як пса, нехай би зваживсь котрий!" (М. Коцюбинський).
В українській мові є й займенник которий – тотожний до котрий, але його майже не чуємо в сучасній літературній мові, тимчасом як у нашій класиці й фольклорі він траплявся часто: "Часом несподівано до мене забіжить котора дівчина з будинку" (Марко Вовчок); "Которий би міг турчин–яничар сей сон одгадати, міг би йому три гради турецькії дарувати" (історична дума).
ПРИСЛІВНИКИ
Загальні зауваження
В українській мові далеко більше вживаються прислівники, ніж у російській, де вони часто поступаються перед конструкціями з прийменниками й іменниками на зразок с нетерпением, с удовлетворением, в нерешительности. Наприклад, читаємо: "Нічого ви не знаєте! – нетерпляче перебила вона" (Леся Українка); "Гармаші не відстають, – виглянувши крізь вирву вікна на перехрестя, задоволено промовив Чумаченко" (О. Гончар); "Гафійка раптом почервоніла і нерішуче стояла" (М. Коцюбинський); "У вітринах крамниць Таня заздрісно розглядала красивих, великих ляльок" (О. Копиленко). Однак деякі сучасні автори забувають про це й пишуть: "Олена Іванівна стояла в нерішучості в коридорі"; "Ото лається, собацюга. Де тільки навчився? – із заздрістю сказав Ігор". Розуміється, в цих фразах далеко краще було б написати: "стояла нерішуче в коридорі", "заздрісно (заздро) сказав Ігор".
ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИСЛІВНИКІВ
Виключно, винятково, тільки, суто, єдино
"Він їв виключно черствий хліб", – читаємо в медичній статті, хоч важко почути щось подібне в живому народному мовленні й класичній літературі, де було б: "Він їв самий черствий хліб" ("Він їв тільки черствий хліб"), або, щоб підкреслити сказане: "Він їв самий тільки черствий хліб". Прислівник виключно штучно створене чи скальковане слово, яким надуживають наші науковці й публіцисти, хоч є ще й інші, більш підхожі, природні слова. Крім наведеного вище тільки, є ще винятково ("З усіма він чемний і винятково ввічливий". – Я. Баш), суто ("Піднести їй на болячку ту суто золоту гіллячку". – І. Котляревський), єдино ("Мене судити могли б єдино тільки королі". – Б. Грінченко).
Довжиною, шириною, глибиною, висотою, вишиною, товщиною − завдовжки, завширшки, завглибшки, заввишки, завбільшки, завдальшки, завгрубшки, завтовшки
"Кімната була довжиною вісім метрів, шириною чотири й висотою три метри"; "Ставок, глибиною подекуди аж до семи метрів, прикрашає тепер наше місто, що не має річки": Такі неукраїнські вислови ми читаємо іноді тільки в ділових паперах, а навіть у статтях і в художній літературі. Цих висловів не знає українська народна мова, не знала їх і наша класика, а користувались іншими прислівниками: "Роги по аршину завдовжки, коли не більш" (О.
