Петрович і Принцеса - Власюк Анатолій

Але це мені не заважає. Муза десь поруч, але я її не бачу.

Хропить під боком чоловік.

Йому начхати на твої проблеми.

Він бачить уві сні блондинок,

Горілку, друзів, полювання.

Колись і ти його кохала,

Але тепер в минулому те все.

Ну, ось і розв'язка близько. Дивно, як це рядок лягає за рядком, без видимих зусиль з мого боку? Хто незримо водить моєю рукою?

І ти вже стриматись не можеш.

Радієш, ніби виграла мільйони.

Коли ти згадувала свої кохання –

Забула чоловіка. Сміх та й годі!

І заповітна цифра склалась,

І можна вже спокійно спати.

Аж тепер відчуваю, що змучився. Але вірш не закінчений. Ще чогось бракує. Довго лежу із заплющеними очима, збираючись із силами. Нарешті дописую останню строфу:

Блукають в світі білому кохання,

Не обліковані ніде й ніким.

Найгірше тим, що в забутті людському.

Про них ніхто ніколи не згадає.

Я в списку теж твоїх кохань.

Але мене давно вже не кохаєш.

Вже не маю сил перечитувати написане. Кладу блокнот і ручку на тумбочку. Вимикаю лампу. Сон міцно обіймає мене.

58

Прокинувся зранку від шкварчання сковороди на кухні. Дружина щось смачненьке готувала на сніданок. За запахом ще не міг визначити, що саме. Думки про Принцесу не встигли заволодіти мною, коли я пригадав сон. Якийсь чоловік на корові летів на мене і верещав, що я повинен померти. В руках у нього був великий шприц – подібний на той, яким Шурик колов Бувалого. Я всміхнувся. Що за дурня?

Але наступної миті мені вже було не до сміху. В наїзнику Маньки я виразно розгледів обличчя адвоката високого молодика атлетичної будови тіла. Пригадав, що вчора мав зателефонувати Нишпорці й сказати про адвоката, щоби можна було дізнатися, хто заплатив йому за захист високого молодика атлетичної будови тіла. Забув це зробити. Тепер, якщо вірити моєму сну, саме адвокат і був напарником високого молодика атлетичної будови тіла? Цікаво, як сприйме цю новину Нишпорка? Звісно, буде сміятися з мене, так що краще не повідомляти йому подібних нісенітниць. Фантазуєш про детектива Василя Васильовича – не перенось це в реальне життя. Бідна корова Манька, якій палицею влучили у вим'я, так що замість молока пішла кров. Це ж треба таке вигадати. Чи я справді міг колись про це почути, а потім забув, і тепер воно спливло у моїй пам'яті?

Якби ви у мене запитали, що ж такого смачненького я їв того ранку на сніданок, навряд чи зміг би вам відповісти. Дружина вже давно перестала ображатися на вічно задуманого чоловіка, який живе лише своїм романом про детектива Василя Васильовича. Вона пішла до школи, а я думав про Принцесу. Дуже мені кортіло побачити її. Здавалося, вчора мав можливість насолодитись її присутністю, але не скористався нагодою. Корчив із себе надутого й зарозумілого чоловіка. А тепер ніяк не наважувався зателефонувати їй. Звісно, переконував себе, що Принцеса ще може бути на дачі. Якщо поруч з нею Петрович, повноцінної розмови у нас не вийде. Я обманював сам себе – і розумів це. З Петровичем чи без нього – все одно я не зможу нормально спілкуватися з Принцесою. Щось мене стримувало – і я не міг словами сформулювати цього відчуття. Внутрішня порожнеча наростала в душі – і я розумів, що у стосунках між нами намітилася прірва, яку вже годі подолати.

59

Через якусь годину мені зателефонував Нишпорка. Він сказав, що як перспективну розглядає одну версію. Мова йшла про адвоката із обласного центру, який міг бути напарником високого молодика атлетичної будови тіла.

Я не знав, що мені робити: плакати чи сміятись? Нишпорка володіє екстрасенсорними здібностями, коли зумів прочитати мої думки і навіть заглянути у сни? І чи не про його любовні походеньки я пишу в своїй віршах, а тепер ще й про жінок, з якими він був? Чи все настільки очевидно, що ми прийшли до одного висновку, але різними шляхами?

Втім, із подальшої нашої розмови я зрозумів, що у Нишпорки справді були вагомі аргументи, щоби стверджувати подібне. Справа в тім, що він розмовляв по телефону зі знайомим, який теж працював адвокатом в обласному центрі. Свого часу той побував у гостях в імовірного напарника високого молодика атлетичної будови тіла й побачив там чимало масок на кшталт тих, що я знайшов у театральній гримерці. Звичайно, розмірковував уголос Нишпорка, це не є прямим доказом участі адвоката у злочинах, але бодай за щось зачепитися можна.

Звісно, я не став розповідати йому про свої думки з цього приводу, а тим більше – про сон, коли адвокат із обласного центру на корові Маньці ганявся за мною з величезним шприцом у руці. Це би вже було занадто. Я лише погодився з Нишпоркою, сказавши, що ця версія справді має право на існування. За інших обставин, мабуть, реагував би не так, особливо якби напередодні не думав про адвоката як про ймовірного напарника високого молодика атлетичної будови тіла. Тепер же доводилося серйозно прислухатися до слів Нишпорки, бо все це безпосередньо торкалося мене та моєї дружини. Адже, як казав лікар із психоневрологічного диспансеру, напарник високого молодика атлетичної будови тіла незабаром сам може вийти на стежку війни, якщо не знайде заміну вбивці. Правда, я не уявляв собі, щоби адвокат міг убивати людей, але ж у нашому житті все можливо.

Несподівано Нишпорка перервав нашу розмову, сказавши, що йому телефонують на іншу лінію. Я навіть образився. Спілкування з кимось для нього важливіше, ніж зі мною. Подумав навіть, що це могла телефонувати його коханка. І тут же мої думки полетіли до Принцеси. Мабуть, я би теж перервав розмову з кимось, якби вона телефонувала. Втім, у моєму допотопному апараті нема другої лінії, та й перша ледве дихає.

Чесно кажучи, я вже перестав думати про розмову з Нишпоркою, бо фактично він сказав мені про адвоката із обласного центру все, що міг, а тому здивувався, коли знову пролунав дзвінок від нього. Добре, що я сидів. Нишпорка сказав, що високий молодик атлетичної будови тіла втік із психоневрологічного диспансеру ще зранку, але лікар із цього закладу лише зараз повідомив йому про це. Наш убивця вже міг бути в Дрогославі.

60

Здавалось би, у таких випадках людина найперше має дбати про власну безпеку. Але я живий-здоровий, нічого зі мною не станеться – аж до самої смерті, звісно. А ось дружина… Уявив, що високий молодик атлетичної будови тіла добуває з кишені такий ненависний шприц – і …

Нишпорка ще щось говорив, але я його не чув. І не відразу зрозумів, що йдуть короткі гудки. Це він закінчив розмову чи я механічно натиснув на червону кнопочку? Втім, зараз це не мало жодного значення.

Я набрав номер телефону дружини. Йшли довгі гудки. Ніби у вічність. Ніхто не відповідав. Зателефонував ще раз. Та ж картина. Намагався заспокоїти себе тим, що це звична картина. Дружина зараз на уроці. За таких обставин вона ніколи не брала телефон з собою. Та й у вчительській на перервах її рідко можна було застати. Все гасала по школі, залишаючи мобілку в сумочці. Бувало, я зателефоную зранку, дружина приходить додому увечері, витягає телефон і безневинним голосочком каже: "О, пропущені дзвінки від тебе. Ти щось хотів?". Сміємося тоді разом. Що вже хотіти?

Як я себе не заспокоював, а високий молодик атлетичної будови тіла не йшов із голови. Адже не для того він утік із психоневрологічного диспансеру, аби зараз безтурботно прогулюватися Дрогославом. Неодмінно захоче прибрати жертв, яких не встиг убити з першої спроби.

Нишпорка щось казав про поліцію й прокуратуру, яких він попередив про втечу із психоневрологічного диспансеру високого молодика атлетичної будови тіла. Звісно, я розумів, що на них мала надія. Тут найбільше підходила фраза, що порятунок потопельника – справа рук самого потопельника. А зараз потенційними жертвами вимальовувались я і моя дружина. О, ще Петрович! Добре, що я згадав про нього.

Поки збирався, щоби бігти до школи, зателефонував Петровичу. З'ясувалося, що він уже це знає, бо йому про все розповів Нишпорка. Голос його видався аж занадто бадьорим, як на мене. Чи то Петрович уже прийняв грамів сто п'ятдесят на груди, чи просто хотів показати мені, що не боїться жодних високих молодиків атлетичної будови тіла. Я порадив йому бути все-таки обережним. Хоча убивця не знає, що він знаходиться на дачі, але береженого Бог береже.

Тепер мені треба було рятувати дружину. Саме рятувати. Інше слово на той момент до голови не йшло. Мов скажений, я біг до школи. Можна було, звичайно, почекати на маршрутку, але не знати ще, коли вона буде, бо то їдуть одна за одною, то їх годинами нема, та й треба об'їхати мало не пів-міста, бо так прокладений маршрут, поки добудешся до школи.

Я біг навпростець – провулками і через малолюдний у таку пору парк. Уже потім подумав, що це був ідеальний варіант для вбивці. Високий молодик атлетичної будови тіла міг запросто мене перестріти й зробити свою чорну справу. Але зараз на подібні роздуми в мене не було часу. Треба встигнути відвести біду від дружини.

Доволі швидко я захекався, бо вже й не пам'ятаю, коли востаннє зважувався на подібний крос. Довелося перейти на швидку ходьбу, але й це мало допомагало. Здавалося, серце вискочить із грудей. Тоді вже не знадобиться дружня допомога високого молодика атлетичної будови тіла.

Час від часу я телефонував дружині, але результат був той самий: вона не відповідала мені. Як би я хотів, щоби зараз між нами була "німецька мова" і дружина просто не хотіла розмовляти зі мною. Але останнім часом у нас були напрочуд дружні стосунки і лише високий молодик атлетичної будови тіла міг втрутитись у їхній розвиток.

ДРУГА КОПА

ПРИВІТ ДИРЕКТОРОВІ ГІМНАЗІЇ

1

Я змушений був зупинитися, бо ноги просто вже не слухалися мене. Несподівано до моєї бідної голівоньки завітала думка про Принцесу. За нею – друга, третя. І – пішло-поїхало. Вже цілий рій думок про доньку Петровича заволодів мною. Принцеса в моїй уяві завжди виникала несподівано і, здавалось би, невчасно. Щось пишу, чи роблю, чи просто думаю на сторонні теми – а тут Принцеса у всій своїй неповторній красі. Проте я вже давно зрозумів, що нічого несподіваного і випадкового у нашому житті не буває. Вищі сили дають нам підказку, аби ми пильніше придивилися до цих буцімто несподіванок і випадковостей і зробили правильні висновки, належним чином скерувавши у потрібне русло власну поведінку.