Листи - Федькович Юрій
Аж занадто, трохи не на смерть затурбований, не пишу більше, лиш о ласку Вас благаю: не дайте пропасти!!!
Молить Вас нещасний
Федькович
Як писатимете до Львова, то напишіть, що з моїми «Повістями...» нехай роблять, що їм воля. Єсли б прислали мені за них який гріш дороги ради - то б добре!
Ще раз Вас молю, добродію: напишіть якнайскорше в Одесу!!! Меч над шийов мені!!! А лист до мене - рекомендуйте!..
Може б, в Одесу зателеграфували? А до мене также - під: Letzte Telegrafenstation: Wiznitz, Bukowina. 128
33. ДО СИДОРА ВОРОБКЕВИЧА 129
15 червня 1876 р., Сторонець-Путилів
Чесний отче!
Про «Довбуша» писав мені Лукашевич, 130 і я пристав на те, щоб він у Вашім альманасі печатавсь. 131 Се мав Вам Лукашевич, мабуть, вже написати.
Мої давнішні поезії посилаю Вам тут усі - до вибору. Да роблю Вас уважним, що декотрі з них - але і сам не знаю котрі,- були вже в «Правді» друковані. Ви, мабуть, «Правду» пренумеруєте, то се Вам легко буде визвідатись. Або можете і Лукашевича про се запитати, бо я єму писав, аби за мої гроші когось наймив, щоб вислідив, котрі з сих поезій вже печатані. Лиш про одного «Волошина» знаю, що не був ще друкований. Да як схочете єго у альманах узяти, то прошу Вас правопис єго поправити, бо я на очі нездужаю, отже, не можу.
А як Ваш альманах буде вже випечатаний, то пришліть, ласкаві будьте, мені хоть оден примірник.
Прощайте.
Федькович
15/6 1876
34. ДО СИДОРА ВОРОБКЕВИЧА
13 листопада 1876 р., Чернівці
Чернівці, 13/11 1876
Вельми чесний отче і добродію!
Я Вам - нагадую собі - вже казав, що відтепер по-руськи писати вже не думаю. От і переглянув я усі свої руські письма, а межи ними понаходив чимало віршів, котрі, здавалось мені, ще шкода було у огонь метати. Тії ж вірші зібрав я і списав у отсю книжечку, котру Вам отсе посилаю, 132 з просьбою зарядити собі з нев, яко воля і ласка Ваша. Як найдете що гарного і путнього, то можете або у Ваш альманах помістити, або до редакції «Правди» відослати. Бо щоб ся книжечка у цілості діждалась печатання - сего не надіюсь, хоч би, може, се і найлучче було, бо всі сі поезії становя одну цілість, неначе поетичну автобіографію.
Я ще думав сю книжечку нашій «Руській бесіді» подарувати, але потому погадав собі, що наша змосковщена «Бесіда» таким даром би погордувала, отже, і складаю го у Ваші руки ще раз з просьбою вступитись за сими гуцульськими сиротами - хоть і дикими, але зате, сказати можу, оригінальними,- бо спеціально гуцульськими.
Жаль мені на Вас, добродію, що мене колись не посітите. Я ж предці був у Вашім домі, отже ж, годило б ся, щоб Ви і у мене раз були. Чи то, може, задля того у мене не буваєте, аби і до Вас не приходити, бо се німецька така куртоазія?
Клониться до Вас низьким поклоном щирий Ваш слуга
Федькович
35. ДО ЕРНСТА НЕЙБАУЕРА
7 вересня 1877 р., Чернівці
Високоповажаний пане директоре!
Повернувшись нарешті з гір, знаходжу Вашого люб’язного, неоцінимого для мене листа й не можу не пошкодувати, що саме в той час був відсутнім, коли міг дістати велике задоволення від проведених у Вашому високоблагородному товаристві щасливих хвилин.
Якщо у мене буде хоч найменша можливість використати Ваше ласкаве запрошення, то, очевидно, не загаюсь, щоб приїхати в Радівці. На жаль, цей щасливий момент ще дуже далекий, і тому вдаюся до пера, щоб поділитися з Вами, високоповажаний пане директоре, тим, що, можливо, в деякій мірі могло б Вас зацікавити.
Про мого німецькою «Довбуша» все ще не маю звістки з Відня, хоч я немало написався в цій справі. «Довбуш» українською мовою ще зимою ставився з добрим успіхом у Львові, Перемишлі і ще де-не-де в Галичині, однак намісництво вважало доцільним замінити єзуїта секретарем, що було дуже шкідливим для п’єси. Дирекція, правда, подала скаргу проти такого самоуправства у міністерство, але результат мені невідомий.
У Відні я шукав видавця для моєї збірки віршів «Am Tscheremusch», яку Ви дозволили ласкаво Вам присвятити, але не зміг знайти; мушу потерпіти до наступної весни, коли сподіваюся зібрати гроші і надрукувати її за власний рахунок. Або, може, Ви знаєте, високоповажаний пане директоре, якогось видавця чи якісь можливості, щоб я міг здійснити це моє заповітне бажання? Ви мене справді ощасливили б!..
Цього року я закінчив трагедію «Мазепа» і якраз займаюсь переписуванням. Як тільки з цим покінчу, знову стану Вашим мучителем і проситиму, щоб Ви висловили свою ласкаву думку. Адже ті зміни, які я вніс у «Довбуша» згідно з Вашими ласкавими зауваженнями, були для твору надзвичайно важливими, за що буду завжди Вам зобов’язаний і вдячний.
Дозвольте запевнити Вас в якнайсердечнішій вдячності і якнайвищій повазі, яку має і завжди матиме до Вас
високоповажаючий Вас
Федькович
7/9 1877
36. ДО МЕЛІТОНА БУЧИНСЬКОГО
22 серпня 1886 р., Чернівці
Високоповажаний пане добродію!
Ваше чесне письмо з дня 14/8 1886, в котрім-сте мене ласкаво завідомили о судовім оголошенню, чи кому місце побуту п.
