Кармелюк: гнів і гордість України - Сушинський Богдан
А як не згадати про те, що формуванням 5-го Полтавського козацького полку займався особисто письменник Іван Котляревський?
Саме тому, що події, пов'язані з Кармелюком, розгорталися під час війни, в судових документах особливо наголошується на тому, що цей рекрут участі в ній не брав: "Устин, Якимов сын, Карманюк, имевший от роду 28 лет (насправді на той час, запис було зроблено 1818 року, йому минав 31 рік!), неграмотен, неженат, уроженец Подольской губернии, Литинского повета, с. Головчинец, из помещичьих крестьян, в службе состоит с 1812 года рекрутом, в походах и в делах против неприятеля не находился…"
Між іншим, Кармелюку ще й дуже пощастило, що його не судили за законами воєнного часу, оскільки майже в усіх країнах світу за дезертирство з армії під час війни карали, і карають, на смерть, незалежно від інших злочинів, які були вчинені цим дезертиром.
Деякими виданнями гуляє така собі "публіцистична качка" щодо того, що в 1812 році Кармелюка не повинні були рекрутувати, оскільки, мовляв, на Поділлі була виявлена чума; тому-то набирати з цієї території рекрутів заборонили. Офіційно заявляю: це примітивна вигадка. По-перше, в жодних судових чи слідчих документах цей факт не підтверджується, і навіть опосередковано не простежується. А мав би. По-друге, ось переді мною збірник документів "Український народ у Вітчизняній війні 1812 року". Так от, у розділі "Організація Українського козачого війська (Київські та Подільські козачі полки)" одним із перших документів постає 7 червня 1812 року датоване "Попереднє розпорядження про утворення Українського козачого війська, стверджене Олександром I у Вільно". У ньому читаємо:
"Войско сие предполагается образовать на Украине, из людей, к казачьей службе способных и издавна навыком и охотою к ней известных… Уезды, составлявшие бывшую польскую Украину, а именно: Киевской губернии все 12, да сопредельной ей Каменец-Подольской 4, то есть Винницкий, Брацлавский, Гайсинский и Балтский (уезды) обязываются каждый из помещичьих и других состояний людей собрать по два эскадрона, или по триста казаков, в приличной одежде и на лошадях со сбруей. Люди могут быть назначаемы в казаки, невзирая ни на лета, ни на рост, ниже на маловажные телесные недостатки, но с единственным соблюдением сил и способностей к службе сего рода…"
Зрозуміло, що якби на Поділлі в цей час лютували чума чи холера, ні про подібне розпорядження імператора, ні про такий масовий призов до війська, не йшлося б. Навпаки, пересування в межах Поділля, не кажучи вже про виїзд його жителів за межі регіону, був би максимально обмежений.
Принагідно звертаю увагу на ще один момент. Пригадайте, з яким завзяттям російські націонал-шовіністи істерично доводять у пресі та під час своїх антиукраїнських акцій на території України, з гаслами типу: "Одесса – русский город", або "Донбасс – это Россия", що раніше ніде й ніколи терміни "Україна", "український" не вживалися, вживався тільки термін "Малоросія" та похідні від нього. Так ось, збірник документів, які стосуються війни 1812 року, дає нам десятки прикладів того, що ці терміни вживалися на найвищому державно-імперському рівні.
Що ж до дій Кармелюка, то, якби в нього вистачило мудрості і таланту підняти справжнє, повноцінне повстання українського народу, залучаючи його до боротьби за національну незалежність, то слід було б визнати, що час обрано досить вдало. Проте відомо, що до рівня такої боротьби він не піднявся, та й навряд чи – в силу своєї політичної та військової непідготовленості — здатний був піднятися.
Одначе повернімося до судових реалій у справі Кармелюка. Як з'ясувалося під час слідства, 24 березня цього року група дезертирів на чолі з Кармелюком напала на заможного селянина з села Дубового Федора Шевчука. Зрештою, цей рейд новоявлених опришків (по деяких джерелах їх називали саме так, "опришками", за аналогією з повстанцями, котрі діяли в Карпатах; або "гайдуками" — за аналогією з повстанцями, що базувалися в Бессарабії), міг би залишитися непоміченим, оскільки до якихось трагічних наслідків не призвів.
Інша річ — напад на хутір сільського багатія з того ж села Дубового Івана Сала, що стався 30 березня 1813 року. В данному випадку бунтівники не лише пограбували господаря, але й, після жорстоких катувань, живцем, — обливши горілкою та насипавши жарин у халяви чобіт, — спалили його прямо в хаті.
* * *
…Так, згоден, навіть сам цей факт жорстокої розправи над заможним селянином Іваном Салом здатен не лише викликати відразу до Каремлюка як народного героя, але й поставити під сумнів мету очолюваного ним повстання, методи його протесту, його боротьби. З одного боку, це так. І знайшлося чимало зарубіжних і вітчизняних дослідників, які тільки до такого висновку й доходять.
Звернімося хоча б до одного з перших дослідників діяльності Кармелюка польського історика і публіциста подільського походження, медика за фахом, Йосипа (Юзефа, Антонія) Роллє, який здебільшого виступав під псевдонімом "d-r Antoni J", а переважну частину свого життя провів у Кам'янці-Подільському. В своєму есе "Опришок (Кармелюк)", яке в 1879 році, польською мовою, побачило світ у збірнику оповідок та нарисів Й. Роллє "Легенди з минулого", він так просто й оголосив: "Кармелюк – це лише дикий розбійник, злодій, бандит, втілення бурхливої сили, котра знущається над суспільним порядком".
Завершуючи свою оповідь про діяльність Кармелюка, Роллє констатує: "З усіма можливими подробицями, без будь-якого упередження, описали ми життя подільського розбійника, зіткане зі злочинів і злодійств. Якби можна було підрахувати вибуття людей з Поділля, внаслідок розбоїв Кармелюка, ми дійшли б до дуже сумного висновку: ми переконалися б, що, з його милості, понад двадцять тисяч осіб були вислані, або ж утекли з краю. Матеріальні втрати краю значними не були, та все ж досягають кількох десятків тисяч карбованців… І весь їх тягар ліг на плечі бідного селянського товариства, тому що привілейовані прошарки суспільства зазнали відносно невеликих збитків"
Втім, навіть Йосип Роллє визнавав, що кармелюківський рух зароджувався цілком природно, як реакція на поміщицьке гноблення. Отож "пригнічене селянство почало збиратися навколо розбійника, даючи йому пристановище, підказуючи, де з вигодою можна здійснити грабунок".
Ставлення до самого Роллє в різні часи і в різних українських дослідників теж було неоднозначним; воно коливалося від захоплення — до цілковитого несприйняття і національно-патротичного осуду. Скажімо, письменник Михайло Старицький не лише захоплювався розмаїттям зібраного Роллє матеріалу, оскільки, живучи в Кам'янці-Подільському, той мав змогу і бажання працювати в місцевому губернському архіві, але й скористався відомостями з його есе, коли працював над романом із симптоматичною назвою "Розбійник Кармелюк".
Про ставлення вітчизняної критики до самого роману Старицького ще йтиметься, а тим часом скажу, що однокурсник Роллє по медичному факульетут Київського університету ( закінчили його в 1855 році) відомий історик Володимир Антонович на все читаюче українське поспільство заявив: "Письменник, який ховається під псевдонімом "доктора Антонія Ю", належить до числа самих плідних і талановитих польських історичних письменників нашого часу". І сперечатися з цим визначенням важко, тому що Йосип Роллє має свої чітко визначені та визнані заслуги і перед польською, і перед українською документалістикою.
Та, водночас, іще 1872 року вийшла друком розвідка подільського етнографа та церковного діяча М. Симашкевича "Римське католицтво і його ієрархія на Поділлі", в якій дослідник констатує, що Кармелюка слід сприймати, як захисника українського селянства, месника за кривди, завдані йому шляхтичами, тобто як народного героя.
Одначе повернімося до витоків кармелюківського руху. Згоден, напади на сільських заможників, таких як Федір Шевчук, Іван Сало, Лесько Базилицький, у гуманістичному сприйнятті законослухняних громадян і в ті, і наші часи, честі Кармелюкові не додавали. Але давайте звернемося до прикладів цивілізаційного становлення вселюдського суспільства загалом, і європейського, зокрема… І що ж ми бачимо?
Хіба не з нападів, розправ, грабунків та нищення майна багатіїв розпочиналася боротьба Робін Гуда, з яким нераз порівнювали Кармелюка українські та закордонні дослідники? А з чого розпочиналися бунти, які з часом перетворювалися на велелюдні повстання і навіть на громадянські війни, під проводом уже згадуваних і не згадуваних Северина Наливайка, Олекси Довбуша, Івана Гонти, Омеляна Пугачова, Степана Разіна, Лук'яна Кобилиці, Яна Гуса та багатьох-багатьох інших народних месників?
Свідчачи 25 червня 1827 року в Літинському нижньому земському суді, селяни підтверджували слова Кармелюка, що все відібране від панів майно і всі кошти він віддавав нужденним; у протоколі так і записано: "а имел семь рублей серебром, то и те отдал какому-то повстреченному им бедному человеку"
І можна погодитися з авторами вступної статті до збірника документів "Устим Кармалюк", які говорять: " Не обмежуючись боротьбою проти поміщиків, Кармалюк часто нищив і майно сільських багатіїв, які також наживалися від експлуатації сільської та лихварства. Одним із таких нападів був напад Кармалюка в 1813 році на господарство сільського багатія Івана Сала в селі Дубовій.
Під час цього нападу було знищене все його господарство в кілька тися карбованців. Сотні кріпаків-селян і втікачів з царської армії, що брали участь в русі Кармалюка, як і сам їх ватажок, були міцно зв'язані з усім кріпацьким населенням Поділля, знаходили підтримку у нього в боротьбі проти поміщиків і шляхти. Самі урядові джерела визнають міцний, органічний зв'язок руху з усією селянською масою"
Так, після знайомства з подібними судовими документами наша уява неминуче вимальовує непривабливі, подеколи криваві сцени соціального протистояння, та... Подобається нам це чи ні, але, на превеликий жаль, бунти, повстання і війни виявилися невід'ємними елементами, рисами та атрибутами розвитку людської цивілізації, і нічого вдіяти з цим поки що не можна. Відтак, на загальному цивілізаційному тлі, жорстокі бунтарські діяння Кармелюка, хоча і не мають рафіновано гуманістичного виправдання, проте жодного винятку не становлять.
3
Покарання, яке призначили того разу дезертирові Кармелюку, – побиття шпіцрутеном під час проведення через стрій у п'ятьсот солдатів, — виявилося суто солдатським.
