Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

Три дні відпочинку промчали, мов коні в цирку. Гуляли щодень надворі. У нас уже зима. Випав на початку місяця сніг, і повіяли північні вітри. Я загорнувся у найтепліше і, здається, жити можна. Принаймні, коли ноги не замерзають (а валянки я собі здобув) — холод можна зігнорувати. Якщо взагалі можна зігнорувати весь цей!.. Бандероля мені належиться 3 грудня, бо рівно 6 місяців тому одержав попередню. Так що, як прийде лист, надішли болгарського тютюну в пачках "Нептун" або "Золоте руно", а також шерстяні перчатки (нитяні). Це все, що мені потрібно. Вага бандеролі загалом не повинна перевищувати 1 кг, а щоб швидше була — надсилайте авіа. На жаль, білизни мені більше

*Василь Лісовий відбував покарання в Мордовії

не дозволяють. Дві пари з того, що передала на побаченні, я одержав у вересні, після всякого... Працюю. Ви вдома, здається, неправильно зрозуміли мене. Я не журюся непотрібністю нового фаху. Мені діє па нерви що "до млості, до одуру". Білизну ж доведеться привезти сюди самій. Мабуть на наступне побачення. Не велика біда, що не передплатите тих журналів. Тут у хлопців повно всіляких, я ж хотів мати ще й особисті. Ліниного привітання я не отримав. Листа слід підписувати повністю: ім'я, no-батькові, прізвище й зворотню адресу. Місцеві власті божаться щиро, що не брали. Розумій так, що пропав у дорозі. Взагалі, коли вона, тітка, пише, нехай обов'язково надсилає рекомендований. Тоді злодюгам красти важко. Трохи про справи домашні. У Дмитра в середині грудня іменини. Привітай його також бандеролею з цукерками. Більше нічого не треба. Чи написав з цього приводу Микола? Якщо не великий секрет, звідки в нас телефон ? Пам'ятається, його обіцяли встановити десь через п'ятирічку. До речі, чи гарно чути ? Це, мабуть, не всім добре, коли добре чути всім абонентам!

Приїхати до мене зараз, па жаль, не можна, бо я позбавлений побачення. Ох і бандит у тебе сип, ох і бандит. Подякуй щиро Алочці за два листи. Тітка в мене ~ люкс. Отримав Мар'яниного, а також твого листа від ЗО жовтня. Зараз захопився англійською мовою. Ходимо, розмовляємо in English, що викликає лють у тих, кому не дано.

Ти писала, Льоня знає, що чоловіка перевели до обласного центру. Це зветься успіхи в кар'єрі. Ну, на цьому кінчаю.

Валерій.

Люба Мар'янко!

Дуже за тобою скучив. Хотів би подивитися — ти, напевно, виросла за цей рік дай боже. Так хутко мчить життя. Мені вже 27. А здається, зовсім недавно я був, як і ти, у восьмому класі. Тоді страшенно захопився Джеком Лондоном (прочитай, рибонько), вже модничав— мама перешила мені напівпальто із старого ще воєнних часів пальта. Ходив у береті і з підборіддям запнутим шарфам. Такий собі міський хлопчик — уяви мене своїм ровесником. Мешкали ми тоді над Подолом (ти ходила в тому районі до швачки) і жив я інтересами, які можуть бути в чотирнадцятирічного киянина. Бігав з друзями на пляж, задивлявся на дівчат. До вподоби мені були старші на пару років. Вони були повніші й гарніші від моїх одноліток, крім того розумово розвиненіші. Але через віковий перепад я не міг розраховувати на взаємність. Кому хочеться 86 ходити із меншим за себе. Так ось, я помалу попасав очима осіб жіночої статі, вчився танцювати найсучасніших танців, тоді був у вжитку твіст, бігав дивитися іноземні фільми, страх як подобалися американські — музичний "Серенада сонячної долини" і бойовик "Чудова сімка", плавав у басейні, щоб набути атлетичної фігури, ну й школа. На уроках час від часу затіював баталії з учителями. Хоча не вважав їх особистими ворогами. Моя фронда була швидше наслідком того, що вчителі взяли собі в голову зробити з мене людину шляхом щоденного вдовблювання мені в голову прописних істин. Звісно, щоб зовсім не отупіти, я пропускав оті настанови повз вуха. Був честолюбивий і амбітний. Це власне й не дозволяло мені погано вчитися. Мріяв про вуз однак і був упевнений, що задум стане дійсністю. Взагалі мрійливість, мабуть, властива мені від народження. А без гумору я не уявляв собі життя. Запоєм читав Джером Джерома, Ільфа і Петрова, вже розумів Еріх Марію Ремарка. Мар'янко, хочеться дуже багато тобі переказати, напоумити. Адже мій досвід повинен хоч до якоїсь міри придатися тобі. Але боюся, щоб за кількістю не загубилась якість. Тому зараз зупинюся лише на одному — взаєминах між хлопцем та дівчиною, дружбі. Для того, аби збагнути справедливість вислову "скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти" мені треба було сісти до тюрми. Звідси дуже гарно аналізувати зроблене в житті, поведінку тощо. Мама сказала, що на обличчі того хлопця бракувало однієї істотної риси —інтелігентності. Моя тобі щира рада — бійся таких. Бо від шпани прийде тільки прикрість і неслава. Коли спочатку тебе щось у ньому й заінтригує, то з часом, поза сумнівом, настане тільки розчарування. А що воно від зустрічей з дурком прийде швидко, будь певна. Після розриву такий дуремар починає переслідувати, лізе з нестерпними докорами. І допомогти тобі важко, бо тоді ти не схочеш розповідати про це навіть батькові. Я впевнено малюю саме таку перспективу, бо знайомий з того сорту людьми. Отож:, будь розважливою при виборі друга. Перед цим я навмисне розповів тобі, якими інтересами жив сам у 14-15 літ. Бачиш, вони майже не відрізняються від твоїх. Але вже тоді я ставився до дівчат з якоюсь особливою вибагливістю. І повір мені, цей метод себе виправдовує. Не квапся, пофасонь ще. Краще одній побути, аніж із чорт зна чим. Сподіваюсь, мої порадоньки тобі придадуться.

Вчитайся в "Енеїду" — там є багато гумористичних моментів. Я, коли вчився в університеті, реготав над нею до кольки у череві. Хоч я й звик думати, що ти відстала, але твій виграш у "воледбол" змусив мене кардинально переглянути свою точку зору. Крім того, приголомшений

87 твоїми успіхами на адміністративній ниві. Посада "зам.директора космосу" це — не хвіст собачий. Замов там за мене перед богом слівце, коли ласка твоя.

Цілую тебе, подругу лукаву моїх дитячих забав.

(Підпис) (що значить брательник)

17/ХІ-74

Люба тітонько! В мене, як завжди, без істотних змін. Мислю, отже існую. Студіюю English, припинив перекладати Джерома й заходився коло усного мовлення та граматики. Читаю худ. літ. В захопленні від "Майстра та Маргарити" Булгакова. Тобі часом не доводилося прочитати цей роман ? Скажу я вам — перша кляса. Шкода, що не маю змоги ширше проаналізувати, але твір, поза сумнівами, один з кращих за п'ятдесятиріччя. До речі, чи відомо тобі, що Булгаков киянин? Його батько був професором теологи, викладав у духовній академії. Решта творів Булгакова слабкі, навіть реакційні. З цього погляду варто порівняти ідейний зміст його "Білої гвардії" та "Ogniem і mieczem" Сенкевича. Я потроху перечитую все краше, що з'явилось останнім часом у Союзі. Не знаю, можливо, тобі потрапляли романи Франсуази Саган? Читав їх просто запоєм. Французи — завжди французи. Мене чимдалі більше бере заздрість до їхнього світу. А ще розповіді очевидців.

В нас уже зима повним ходом. Гуляю в запнутому на всі ґудзики бушлаті та валянках — зек a la russe. Працюю по-старому на швейці — "вишиваю я узори з тривогою пополам". Робота була б легка, якби не було забагато. Окрім читання літератури є ще одна річ. котра забирає вільний час, розмови з людьми. Напевно, можу вже сказати, що став дорослим. Мене ніщо не навчило так, як тюрма. Політика, філософія, література пізнаються тут у нових вимірах. По-новому починаєш розуміти людей. Отож, втішаю себе мудрістю: все на краще в кращому із світів. На жаль, твій лист, де вкладено листівки (прегарні. Можна ще декілька з козаком Мамаєм), до мене не дійшов. Його конфісковано через умовності. Стримаюсь і обійдуся без коментарів. З охотою почитав би щось від Валі, Зосиної сестри. Нехай, якщо зможе, напише мені сама таким собі нейтральним тоном. Але лист обов'язково має бути із зворотною адресою й рекомендований. Відповідь Амосова на мій допис я тобі процитував у попередньому листі. Знову ж таки, все ясно. Утримаюсь... Від Ліни та Генки нічого не отримував. Либонь, листи в дорозі заблудилися. 88

Чи не погіршилося здоров'я чоловіка? Що каже з цього приводу Льоня ?* Мені нічого не відомо. Хай дідик не хвилюється, що не вдається нічого написати. Як там у вас, я чудово бачу із твоїх та маминих листів. Підходить 5 грудня. Оце піти б на іменини до Оксани й наїстись досхочу. Для мене то дійсність — духовна пожива у конфлікті з тілесною. Дивився нещодавно пацифістський фільм "Тупик". Здається, шведський. Як один хлопець тут висловився, із вирізаним сексом. Режисерське мислення вельми благеньке. Я, мабуть, краще б поставив. От за чим справді шкодую, що не бачу нічого путнього. Але ж я й раб цивілізації. Тільки у відірваності від неї починаєш звертати увагу на речі, над якими не замислювався раніше. В таборі виникають комплекси: їжа, феміни, розваги. Але ти лише програєш, коли даси бодай одному взяти над собою гору. Так гартується дух.

Дивовижне наше життя. Про багато що я чув у книжках, кіно і навіть па думці не мав, що колись доведеться проходити подібне випробування. Здалека, in abstractio, все видасться простим і зрозумілим. Мужність, це — коли борються з несправедливістю, ріжуть у вічі правду-матку, etc, etc. Підлість — брехати й зраджувати. Зрештою, як це буває в книжках для дітей, зло подолано, а добро торжествує. І от — зустріч з дійсністю... І все навпаки.

"Не пра... я не ве..." чомусь пригадалося, як колись прийшов з мамою до вас на Десятинну, було тоді мені років 5, і читав папам 'ять "Упрямого Фому" Міхалкова. По радіо зараз якраз співають "А вокруг голубая, голубая тайга".

Тітонько, подзвони, будь ласка, на вул. Попудренка, там є магазин "Книга-поштою". Дізнайся, чому вони затримують мої замовлення. Не надіслали сюди ще жодної книжки. Чи передплатили ви 50-томник Івана Франка? Які моди в Києві? Читав (закреслено), ну й зінське щеня. Цілую всіх. Обіймаю дідика та бабусю. Привіт від каторжного небожа.

28/ХІ-74

Добридень, мамочко! З дуже, дуже великим задоволенням читаю твої листи. В такі хвилини почуваю себе майже поруч із тобою, вдома. І фізично відчуваю всі переживания. Я зовсім не хочу, щоб ти приховувала їх за безжурністю.