Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

. ВГОЛИК

Зав.відділом

Добридень, мамо! Пишу з лікарні, як її називаю "спогад про Кисловодськ". Приймаю всілякі вітаміни, невіграмон. Твої спроби прокласти дорогу життя настільки ж природні, наскільки й важкоздійсіїенні. Не знаю, як вирішиться доля пакуночка з ліками. У них с формальне право відмовити, бо "не положено". Але, якщо так буде, не засмучуйся. Я вже писав, незбагненно звідки тут беруться сили дожиття. Боротьба за існування в неприкритому вигляді, а живлення буквально з повітря. Мені зробили аналіз крові на рест-азот. Як сказав лікар, все в нормі. Він непоправний оптиміст, але я не схильний брати його слів під тяжкий сумнів. Пробудилася в мене чомусь велика довіра до людей. Гадау си, чей НЄ цілий час ошукуют ? Мо, й щиро повіст де-коли ? Але сподіваюсь вилежати. Хворобам, здається, теж відома формула "лежачого не б'ють", бо після місячного лежання вони, трекляті, щезають. Ну, а в лікарні як у лікарні. Якщо не пройматись песимізмом, все нагадуватиме Швейкові пригоди в шпиталі. Маю під руками підручник чеської мови, де є цей уривок, даю його у своєму перекладі: "По прибутті медкомісії двоє впали в прострацію і сталії нагадувати мумії єгипетських фараонів, що їх тисячоліття точить шашіль. Колишній студент, який щойно запекло різався в очко, з допомогою логарифмічної лінійки, апарату для вимірювання тиску та сірникової коробочки з калом, спеціально притриманою до сеї нагоди під ліжком, заходився доводити, що в нього з хвилини на хвилину має початися блювотний напад. При цьому він настирливо підсовував до облич членів комісії аналіз тижневої давності, вважаючи його, вочевидь, найпереконливішим аргументом. "Актор" стоячи перед люстром у ванній кімнаті розучував па з танку Святого Вітта. Йому допомагав у цьому чоловік з милицями. Поклавши поперед себе на столі підручник із невропатології, він намагався щонайточніше відтворити, як усе має діятись насправді. Герой війни, за його словами, він бачив хворого на цю хворобу, і це надавало йому право повчати салагу, як слід робити". Поки все. А як буде охота, ще напишу. Чи переадресували ви на мене "Иностранную литературу"?Якщо все зроблено чин чином, наступного разу до конверту покладіть ще й квитанцію. В минулому листі до вас я написав дві листівки, в яких вітав нашого татка з іменинами, а Мар'яну з днем народження. Чи одержали ? Тітка молодець, що надіслала об'ємну картку цінним листом. Кобєта — люкс. В такий спосіб, гадаю, вони надходитимуть без втрат. Але окрім тих трьох, що Алочка згадує, більше діставати не варто. Вже їх мені тут досить і взагалі годі з ними •■"""читись. Не варта шкурка вичинки. Зараз в мене вистачає і конвертів, і марок, і листівок, і стрижнів. Цього всього поки також не надсилайте. А про ті дві об 'ємні я напишу, коли знадобляться.

Мамусю, лежав оце й думав, як ви там ся масте ? Потім мене здолав сон. От з ким ніяк боротись не можу! Коли чую, санітар гука: "Марченко — листи". А мені, коли переривають сплячку, гірше нема. Роблюсь лихий, мов сатана. В такі моменти — в голові ще сон, а на тілі рухаєшся — цілковите роздвоєння особи. А я цього не люблю. Тепер розумію, чому люті ведмеді, коли їх будять серед зими. Також, видно, роздвоєння особи виходить. Отже, коли я підвівся і, злегка похитуючись, став щось нечленороздільно белькотати, а потім двічі вдарив кулаком собі по грудях, вигляду набув страхітливого. Мій будитель миттю збагнув, що життя його в ногах його, і, кинувши листи голубками літати над підлогою, білим фантомом помчав по коридору лікарні. Мої сусіди по палаті, мов кажани, забилися з ногами на свої ліжка і з зацікавленням спостерігали за тим, що діялося. Однак, скоро я зціпив зуби та розпростав плечі; вони усвідомили, що це видовище може бути останнім в їхньому житті, й вирішили: або остаточно вирвати мене з полону сну або дорого продати своє життя. Хлопець, який в минулому працював м'ясником і мав деякий досвід в поводженні з причмеленими тваринами, пошепки попередив усіх: тут зарадить тільки ласка. Вони навперебій стали вигукувати всілякі пестливі та ніжні слова, маючи на меті привести мене до пам'яті, але я залишався в Ойкумені і видно було, не збирався сходити із стежки війни. Як потім зізнавалися мені самі хворі, в сей мент життя втратило для них свою цінність. Порятунок прийшов для всіх несподівано. Поважний чоловік, батько родини, підбиваючи підсумки свого життя, крізь сльози промовив: О мої доці, дівочки! — Де дівочки? — я сказав ці слова і пробудився. Ми потім довго балакали про цю пригоду. Власне, ота спільність моєї поведінки з ведмежою просто ще раз підтверджує життєвість теорії Дарвіна. Це ж, як пить-дать видно, що ми всі: і люди, і тварини, і дерева, походимо з амеби-тухольки.

Пробудження виявилося щасливим, бо принесло аж чотири листи: два твоїх (13 та 17 січня), Бровка та тітки (№ січня). Одразу ж попідписував повідомлення. Ти, як завжди, океан хвилювань, тітка — бентежна жіночність, а Брова — гумор плюс дидактика. Шельма вчить мене жити. Це ж треба ? Мовчав би вже в тряпочку економ-вульгаризатор. Нехай краще їздить та картоплю копає.

Я вже згадував, через які такі притичини мені важко писати довгі листи. А то творив би вам на простирадлах. Мушу стримувати перо, яке один час був прирівняв до багнета. Тепер хіба дещо пастельне. Отож не журися, рідна ненько. Залуна ще в нас в хуторі козацька пісня, не одна ще дівка набиватиметься в наші двері, не раз ще я буду допомагати по господарству, сидячи на дачі. Нє, справді, і чого я так люблю роботу? Дякую за пляжні фотокартки. Є чим мені та хлопцям бавитися. Все, що ти вклала, я одержав, не турбуйся. Головне, аби було вписано в листі, тоді легко перевіряти.

Даремно докоряєш мені, що пишу всіляке. Я й так занадто белетризуюсь, а перчинки не страшні. Крім того, все не поясниш. А щодо пам'яті для нащадків — я, безперечно, все враховую.

Мамочко!

Нарешті пишу тобі вітання до 7 лютого. Якось я подумав, що з моїх знайомих ніхто не мав такої матері. Хлопці в один голос визнавали, у Валерії мати — клас. Та Дантова присвята — вона просто відбиває реальність. Здається мені, паші взаємини — оптимальний варіант для батьків та дітей. Бачу тепер, як повага й любов до тебе облагороджували. Я просто не міг бути з тобою поганим. Не міг напитися, бо потім завжди важко було вислуховувати докори. Не міг сваритись, бо знову ж неправим здебільшого виявлявся я. Таки пощастило мені на неньку-нестареньку. Знаю, що побажати на твій день народження нічого кращого не можу, як нашу зустріч. Ну що ж, доведеться набратися терпцю. Щоб після великого горя настало велике щастя! Мамо, хочу, щоб разом із терпінням ти пройнялася спокоєм, бо тоді легше буде в десять, сто разів нам обом. Ни бося, Ніно, ни бося. Все буде, як писав Джером Джером, камільфо. Твій єдиний і неділимий син.

1/ІІ-1975

Р. Б. Всім велике-велике вітання: і дідику, й бабі, й Лесі (хай одужує!), і Алочці. Цілую татка і Мар'яну (дякую їй за лист, скоро сам щось "соченю". Я побалакав з одним лікарем про лікування Олени. Взагалі в Союзі з епілепсією справи не зовсім добрі. Але, якщо лікуватись, то тільки в стаціонарі. Приватно-амбулаторно — навряд чи вийде путньо.

З привітом. Уральський бранець.

Мамочко, добридень! Нарешті маю змогу написати без поспіху. Листи в мене забирають силу часу — по кілька вечорів. Сідаю, обмірковую: що вам хочеться знати, що в мене є і що можна писати. Не дуже розписуюсь, бо, якщо листа сконфіскують, творити новий — вельми марудно. Отже пишу зараз з лікарні, куди потрапив із своїми давніми аналізами, даються взнаки і 104 клімат, і добрі харчі, і легка робота. Мені було б до речі лікувальні рослини (шипшина, плоди горобини чорноплідної), ліки й дієтпродукти (сухе молоко в достатній кількості тощо). Саме про це варто попрохати. Ми живемо в стані миру. Але навіть і під час війни ворогам належалася медична допомога. Як пишуть у книжках, цим славилися радянські медики. Гуманізм, наскільки мені відомо, та засада, на якій ґрунтується діяльність всіх організацій у СРСР (з газет). Зараз мені видають невіграмон, який тут дістав лікар, але, напевно, цього буде недосить.

Зима зараз напрочуд м 'яка. Подібна до української. Я вже якось пристосувався і вже майже не мерзну. Але боюся, щоб не було як із тим циганським конем.

Ми дуже урочисто відзначили Святий вечір. Молитва, страви, чай. Я дав цукерки, що ними всі залюбки поласували. Потім співали колядки. Вперше почув стільки гарних різноманітних колядок і був зачарований. Співали чоловіки і співали так, що я ще раз переконався: нема нічого кращого над український мелос. Галицькі, волинські, наддніпрянські колядки вражають і широтою тематики і всім-всім. Не хочеться воздавати хвалу, пишучи no-журналістському, але таки гарно. Є колядки дитячі, дівочі, юнацькі, жіночі, чоловічі, військові та ще всілякі. А ми вчуємо "Червону руту" й галасуємо на всі заставки про пісенну самобутність. А справжня неповторність ось вона — в щедрівках, веснянках ets, ets. Отже екзальтували мене колядки добряче. Упевнююсь: пісня — наймогутніша зброя. Доки вона с в народу, доти він живе. Інакше —finis*.

Мамусю, до мене їхати не варто. У вересні місяці я був позбавлений короткочасного побачення. Ця заборона поширюється на півроку, тобто до березня. Я вже писав: на оцьому побаченні ми не зможемо й підійти одне до одного, а поговорити до ладу тим паче. Ти намучишся, їдучи сюди, а приємності ніякої. Цього разу, зрештою, чи маю я право на побачення і коли, ти можеш дізнатися в начальства.

Від літа в мене залишилося трохи шипшини НЗ. Я її тепер заварюю й п'ю з великим задоволенням. Товариш дав термос на невизначений термін. Сказав, при умові: повернути по першій вимозі його власника і заіржав, мов кінь. Дуже радий, що побачила мене живого**. Брова молодець, або як кажуть азербайджанці, молодчик. Тик йому й перекажи. Я йому дякую. Якщо відкопає ще якісь старожитності, де я здійнятий,

* Кінець (латин.)

** Валерїів товариш продемонстрував фільм про Валерія у нас вдома.

нехай надішле. А поки те буде, може ти знайдеш малу фотку, що я робив па документи того літа, й надійшли. Створю собі музей власної слави. Тому хлопцеві, чию новорічну листівку-вітання ти мені передала сюди, можеш сказати, що я не маю змоги з ним листуватися через обставини, незалежні від мене.