Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

Очевидно, тобі слід враховувати, що мене судили відкритим судом. Так що правду, яка вона не с, приховувати нема потреби. Як сказав свого часу вождь світового пролетаріату Ленін, "нам потрібна повна і правдива інформація". На жаль, з листами мені так і не вдасться досягти регулярності. Але то вже не моя провина. Я намагаюсь, щоб допис доходив до вас щодва тижні, але с на цім світі течії, котрі пливуть потужно поза моєю, і це звісно позначається на листовому графікові. Мамочко, даремно ти хвилюєшся про мою колишню любу-згубу. Мені інколи здається, ти, мов морський приплив: час надходить — вода піднімається — і ти починаєш хвилюватись ну просто над висмоктаним з пальця приводом. Ну, чого б це ради я вів мову про одруження з нею. Невже я тобі влітку не пояснив, що та як ? В нас, як кажуть французи, амур перду*. Але ж можуть бути чисто ділові стосунки. (Чи ви, пані, не вірите в дружбу між чоловіком та жінкою ?) Так що не треба фантасмагорій. З книгарнею на Попудренка поки що не заводьтесь. Я підготую список іншим разом. Здається, книжки стали знову надходити. Ага, а Б.Гончаренко** тоді що, робив якісь офіційні висновки? Цікаво які?

Щодо заяв, окрім медичних тем, можу сказати лише те: чим більше їх напишеш, тим швидше переконаєшся у марності всього. Я тут маю змогу багато розмовляти, обмінюватись думками. Табір — це та школа, в якій вивчаєш дійсність на долях людських. Чим повсякчас я й користуюся. Мар'яні я дарую на день народження мій блакитний светр. Нехай дівочка носить його, поки він модний. Які зміни на дачі? Про неї щось ви нічого не говорите. Із моїми справами поки все. Цілую. Не турбуйся про хворобу. Минулого разу було гірше —вилежав і минуло. Так, сподіваюсь, буде й цього разу. Але те все не завадить, що я пишу. В цьому місяці до вас прийде лише один цей лист. Наступного відішлю 1 лютого. Обіймаю й цілую тебе.

Син.

17/1-1975

P.S. Привіт усім: родині та друзям. * Безнадійна любов.

** Тодішній заступник головного редактора "Літературної України".

Бабусенько!

Вітаю тебе із річчям 69. Як став я дивитися на цифри і так і так — це ж треба. От ти в нас утнула! Е-е, кумо, не кажіть. Кожен того не зуміє. Свідомий, конєшно, свого обов'язку привітати тебе самолічно. Однак є тут у мене одна справа — затримаюсь на кілька років, та ти чекай, старенька. Здорова будь і життєрадісна. Бажаю ще приїхати й запалити столика *. А ми тоді, узявшись за руки, будемо бігати навколо й кричати: "Ой, пожар!" Цілую. Тепер, якби брав до літака, то обов'язково з парашутом. Порозумнішав. Хи-хи. Збоку — це ти. А то — Талік.

6.02.1975

Исходящий № С-3

от 12 февраля 1975 г.

252214, гор.Киев, Щербакова, 72/2, кв.130

Смужанице Н.М.

На Ваше письмо от 6/П-75 г. сообщаю, что в настоящее время здоровье Вашего сына улучшилось, уменьшилось количество белка, цилиндры единичные, повысился удельный вес мочи, улучшилось общее состояние, самочувствие. Готовится к выписке из больницы. Необходимые медикаменты получал, в том числе невиграмон. Посылка медикаментов на медчасть не разрешается согласно существующему положению.

Начальник больницы

ВС-389/35 (подпись) Ярунин

From Russia with love!** До речі, про здоров'я. Нещодавно читав "За рубежом", а там — цікава стаття про пересадку органів. З неї я довідався: що з трансплантованою (пересадженою від донора) ниркою чоловік прожив 17 років; 11 років — середній термін існування людини на діалізі (штучна нирка). Не треба через певний час приходити лягати, підключившись до тої штучної нирки, і очищати кров. Зараз пересадка нирки там коштує 13 тисяч доларів плюс 1 тисяча щороку на аналізи та огляди. Як я дивлюся, стан із пересадкою нирок вельми перспективний. Мене воно звісно, не особливо вабить, але на крайній випадок. Адже, з року в рік у

* Колись маленький Валерій підпалив бабі скатерину.

** Із Росії з любов'ю. 107 цьому напрямку — успіхи. Я прочитав і зараз досить обнадієний — попри всі добрі умови та душолюбів — таки маю шанс. Щось стали кришитися зуби. І так були недобрі, а тепер і взагалі. Другий уламочок за два місяці. Буду беззубий каторжник. Брр! Ходитиму потім, як Кіса Вороб'янінов, скиглячи: "И девочки меня не любят". Слухай, може, я, справді, надто часто згадую за дівчат. Бо мама та й ти кілька разів уже писали, що з цим, мовляв, порядок — ніхто не забутий, ніщо не забуто. Чорти що, то я так, для зв'язки слів написав. Бо для мене sprawy milosni * — елегійне давноминуле, а не животрепетне сьогодення. Про головне колись гарно написав Шевченко:

Ніколи ти не здавалася мені

Такою гарно молодою

І прехорошою такою

Так, як тепер, на чужині

та ще й в неволі.

Воля, воля!

Прочитав, що тут написав, і вже хотів був переписувати. Та потім передумав: не завжди ж оптимістичні малюнки робити. Правда, з мамою не знаю, що робити. У неї в листах і букви плачуть. Як би це мені зробити, щоб вона не хвилювалась? Тітко, вплинь. Уже можна було б звикнути до моєї тюремної Одісеї. Та й не вмираю я ще, й не збираюся. А ятрити собі душу — навіщо ? Ну, якби її переживання мені бодай на грам допомогли ? Чи вона гадає: мені приємно читати від усіх про її горе ? Нє, тітко, таки ти в мене баба з головою! Щиро зараз шкодую, що мало часу приділяв тобі. Ну, усьо чисто розумієш. Мацанально! Від твоїх розповідей про французькі фільми — просто в захопленні. Саме так, любесенька, саме так і є. Тепер знаєте, як ті негідники орудують. Але, коли зрозуміє, набагато легше — плюгавцям ціну знаєм. А зло вічним не буває. Це ще великий радянський поет Павло Тичина помітив: "не може ж так буть".

Читаю всіляку літературу. Студіюю English. З "Мозаїки", я її собі передплатив, переклав з приємністю уривочок поеми Уолта Уітмена. Благо верлібр.

Дістав листа від Вас. Ів. Добріш геній нашої сім 7. Я такий вдячний йому за все. Гарний чоловік із Сичуаня — це в Брехта така п'єса є. Цілую дідика й бабусю. Я, коли випадає помріяти, в ліжкові лежачи, часто згадую "незлим тихим словом" бабині обіди, розмови з дідусем, році перепалки. Словом, усе, що становить для мене шарм відвідин бабиної хати. Помітьте, ми завжди кажемо: іду до баби, треба з Алкою або з

Любовні справи.

дідом поговорити. Салон мадам Шерер в українському варіанті. Дідикові ну зовсім не випадає журитися становищем пенсіонера. Мати купу часу, що може бути краще! А взірець є у нього — проф. Пільгук. Щойно одержав від тебе й мами по листу. Твій від 7, мамин від 8 лютого. У тебе пропали марки. Решта все є. Як сама бачиш, на пошті десь сидять крадії. Через те, наступного разу, коли надсилатимеш, краще цінним. І не в кожному листі, а, скажімо, раз чи двічі па місяць. З погодою для мене поки все минає без великих ускладнень. Одягаюся тепло: валянки, бушлати. А в надто сильні морози бігаю на дворі — і фертик. Уже виписали з лікарні. Кажуть, здоровий, мов бугай. Пролежав рівно місяць. Почуваюся не те щоб дуже зле, але й прегарно — теж не можу сказати. 50 на 50. Зараз більше гуляю, покращав настрій. Дуже втішає, як турбуються про мене хлопці. Гадаю, все буде well*. Небіж і онук гарнесенький.

15/11-1975

Писано на 2-х з половиною аркушах.

Добридень, мамусю! Думав оце, як мене тобі назвати й вирішив, що краще не буде — мамин сибіряк. Живу нічого. Бо погода цього та й минулого років досить м 'яка. Німці колись казали, що під час війни у росіян був спільник "генерал мороз". Так тепер, принаймні на рік мого перебування тут, цей генерал став моїм спільником. Літо було довге й жарке, осінь — тепла й суха, зима — нехолодна й м 'яка. Мій подільник — погода. Тепер я вже можу казати — не перший рік у таборі сиджу — старий зек. Досвід приходить із часом. Але я знаю тільки те, що знаю. А могло б бути, що на осягнення цього досвіду витратити рівно стільки років, скільки я оце прожив. Поляк Єжи Лєц сказав колись "не дай Боже людині дожити до того, що вона здатна витерпіти". Дякую за анекдоти. Вони дуже точно дають змогу уявити київський побут. Добре, коли воно регочеться. Єдине зауваження, чому Марфа, коли по-українському так гарно Марта. Як на мене, друге звучить набагато милозвучніше. Нехай Мар'яна перекаже. В мене гумористичний настрій не зникає, хоча умови й зобов'язують. Здоров 'я залишалось на тому ж рівні, що й було. Але надто тим не журюся. Коли буде погано, вимагатиму знов лікарні. Алочка пише, що в Зінки** теж

Добре (англ.)

Зіновій Антонюк був відправлений з табору до Володимирської в'язниці на 3 роки.

недобрий стан. Справді, її печінку варто б лікувати в стаціонарі, а вона, недбайлива, про себе не думає. Треба, щоб ви там на неї вплинули. Адже є в неї медкартка в поліклініці. Нехай так, як це робила мама. Як казав В.І.Ленін, "при єдиній дії... " Ну, та це моя особиста думка, а жінці там видніше. Щодо того, що я міг би творити сценарії, то я вже один спробував. Вийшов, здається, дотепний — про обдаровану дівчинку, яка приїхала до міста поступати до консерваторії. Мав це бути мюзикл. Дівчину з композиторським хистом випадково зустрічають двоє хлопців-киян. В одного до неї почуття, в другого — бажання допомогти, щоб не пропав талант. А дівчисько через перші невдачі занепадає духом і йде співати до ресторану власні пісні. Потім все налагоджується. Вона поступає до музучилища, адже вона не мала елементарної музичної освіти. Налагоджуються і справи тїіотї. На жаль, усе залишилось в Києві. Але ти повинна пам'ятати. Я тобі розповідав, що Саня десь надибав на цю Марусю Чурай. Вона, власне, й повинна була грати в фільмі. Якби Лідка нагадала мені, як її звуть, прізвище. Адже вона офіційна співачка "Мрії" і крамоли тут ніякої нема. В усіх питаннях зараз я намагаюсь бути особливо розважливим, так що боятись тут нема чого. На жаль, від тебе довго не отримую листів. Останній датовано 18 лютого і надійшов десь 2 березня. Нотуй листи, які ти пишеш сюди, або нумеруй їх. Будемо з певністю тоді знати: чи дійшов, чи ні? Можна ж собі у записнику позначати 1-й, 2-й і т.д., і все буде в ажурі. Чекаю на стерео, бо з 'явилась потреба. Надішліть, якщо маєте. Працюю, знову шию торби. Вчора подивився словацьку комедію "Жінки поза грою". Такий гарний світ. Хлопці кажуть, що я великий життєлюб. Таки трохи є. З замилуванням дивився на авта, гарних дівчат, довге волосся.