Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

Ліків не дають, але добре, що майже не турбують режимом, не сіпають нервів. Сплю по стільки, що хлопцям у зоні здасться — я перетворююсь на сплячу красуню. Очікую на ліки, що ви обіцяли надіслати. Вони безперечно стануть у пригоді. Одержав ще 2 листи від мами і від Алочки. Всі вказівки візьму до уваги. Білизна лежить на складі. Її та капці видадуть при першій моїй вимозі. Зараз ще тепло і вони мені не потрібні. Живу я помаленьку. Розповідав мамі, що я, наприклад, не п'ю чаю й не палю. Натомість хтось мас молоко. Таким чином з'являються сприятливі умови для взаємообміну. Щодо ваших порад про послушенство начальству все пам'ятаю і розумію. Не можу не зреагувати на те, щоб дружити з передовиками виробництва, людьми, які в усьому підтримують начальство. Як ви гадаєте, до кого краще пристати: власовця, колишнього майора вермахта, чи солдата зондеркоманди, працівника крематорію, чи двох поліцаїв? Я — на перепутті, не знаю, з ким дружити ?

Мій оптимізм, як і раніше, на рівні. Ми тут намагаємось не заскніти, читаємо максимально. Уральський пен-клаб продовжує свою роботу. Останніми днями знову став перекладати. Маю вже 105 сторінок підрядника-чернетки "Троє в човні". Тіточчин словник — просто чудо. Обгорнув його цератой, щоб не терся надмірно. Тут багато анломанів і всі на нього гострять зуби. Роблю все без зусиль — для втіхи. Мамі передайте, щоб, коли вона дає чи переказує комусь гроші, обов'язково зберігала квитанцію. Людям треба довіряти, але й перевіряти. Що зараз модне в Києві? Я вирізав із молдавського журналу двох симпатичних

дівчат-модельєрок і повісив у себе в палаті. Називаю їх дві бестії. До речі, про бестій. Передали ви вітання Зойці? Нехай не журиться, ми ще здибаємось колись для обміну вражень. Отримав уже давно листа від Брови. Дуже вдячний. Ага, а які нові анекдоти ?

Одержав Алоччиного листа від 25 липня, де вона пише, що від мене нічого не було. Почекаю ще трохи і почну "склочничать", аби листів не ховали. Перший лист (рекомендований) на вашу адресу надіслав 5/У1І, другий (с уведомлением) — до мами 23/УІІ і третій (рекомендований і з повідомленням) знов оце до вас — 30/УІІ. Таким чином, у липні я написав три листи і всі мусите одержати. Стосовно того, що не дали з тіткою побачення. Ну що ж, ми маємо тепер право скаржитись в усі інстанції. В якій країні є ще стільки прав ? Тітонько, цілую тебе. І дякую за вельми естетичні листи. Таких марок, як ти надсилаєш, тут нема ні в кого.

В. Марченко — засуджений Київським обласним судом до 6 років позбавлення волі у виправно-трудових установах суворого режиму, а також 2 років заслання.

Син, онук, небіж, брат.

30Ш-74р.

Мамочко!

Нарешті побачив у листі не квиління Ярославни, а щось більш подібне до тебе. Розсудливу й тверду, на яку я дивився маленький, як на взірець. Ти була завжди така відважна, а тепер — розпач. Мамусю, ти не повинна хвилювати себе і свого сина. Адже мені 27років. Я побував у КДБ і вискочив звідти з малими (відносно) втратами. Невже ж у таборі я не дам собі ради? Тут багато молоді, с й старші добрі люди. Я не нервую і не займаюсь самоїдством. У вас там склалося хибне враження. Не треба думати, що я ходжу і весь час розмірковую про свої помилки. Але ж людина має комплекси — трохи покопатися в собі, трохи покритикувати. Сумнів — рушійна сила поступу. Я описував вам свої міркування, застереження. А ви, вловивши сумніви, генералізували їх і поставили во главу угла. Тітка так та мене просто називає дитиною (а як же ж мій духовний злет ?) Не і зовсім не в той степ. Щодо твоїх прохань і листів, так я висловлювався в тому розумінні, щоб ти малася на бачності. Ти всього не знаєш (бюрократичної машини), тому можеш мені ще нашкодити. Пам'ятай про гіркий досвід Олени Ів. * Коли листи звідси затримуються,

* Родичка подавала на апеляцію до обласного суду у справі неповнолітнього сина, засудженого за хуліганство. Після перегляду чотириріч-74 не ув'язнення було змінено 6 роками. Хлопець їх відбув.

не панікуйте. Адже в мене стільки читачів від Уралу до Києва.

Щодо умов життя. Тут, річ ясна, не цукор! Але, як казала одеська бандерша, і не ой-йой-йой! Я сам стежу за своїм харчуванням. Дістав сухого молока. На обід беру більше каші й заливаю її з цукром. У хлопців прийшла передача з сухофруктами, то варимо узвар. Докуповую ще всілякі їстівні дрібнички. Заварюю шипшину. Зараз почуваю себе непогано. Виписали по двох місяцях перебування в лікарні. Відпочив, поправився на тілі, хоча стан здоров'я майже не змінився. Зменшився білок, але залишились (sic!) циліндри гіалінові й зернисті 1-2, низька питома вага 1018, інколи 1008. З 15 серпня виходжу на роботу, подивлюсь, куди мене пхнуть. В цьому місяці я дієти не отримую, обіцяють дати в наступному. Це належиться по закону. Мамочко, ти хочеш дякувати за відповідь. Але це ж смішно. Тоді доведеться подякувати ще й судді. Вона була така чемна. Відчуваєш — логіка ? Таврила вітати не треба, на жаль *. Але, можливо, я зміню своє ставлення і тоді відпишу на Воскресенку. Зараз на Уралі тепло, як удома. Перед роботою маю декілька днів відпочинку. Сиджу на лавочці, почитую — насолода. Так чудово, як на дачі було. Джмелі гудуть, легенький вітрик і небо безхмарне. За дротом — голуба тайга. Коли дивитися понад парканом, враження, немов улітку в Києві. "Як гарно" співав Ів Монтан. Щодо фільмів можете не старатися. Я прочитав "Новини кіноекрану" та інші органи комітету кіно. Маю зараз повне уявлення, що в нас іде. А настрій свій тонізую за допомогою гумору. Вчора став коментувати волейбольний матч, так чоловік-черкасець казав, що йому живіт болів від сміху цілу ніч. З батьками-вихователями тримаюсь також ввічливо. Наприклад, чимчикую вчора розхристаний, позаяк спека. Назустріч бойовий командир: "Марченко, защібніться!" Я зберіг присутність духа і люб'язно відказав: "Не звертайте уваги, громадянин начальник!" В нашому ділі головне схильність до балаканини, як у Швейка. В неділю був фільм про трудову звитягу шоферів-киргизів. Цікаво, правда ж? А про те, що я писав "з ким мені дружити", Алочка даремно так серйозно сприйняла. Я для сміху. Просто нагадав, що істина відносна. Тому не варто часто повторювати: слухайся старших, поводься добре, виконуй чужі розпорядження. Не бійся, я не камікадзе і дурниць робити не збираюся. Я ж розповідав на побаченні, як себе поводжу. Тому нема підстав говорити, що я з кимось тут воюю і таке інше. І взагалі, мамусю, скільки можна повторювати — бережи себе. Невже я поставив на меті самознищення ? Про долю бандеролі мене ще не повідомляли. Ну, та незабаром дізнаюся. Ваші всі листи одержав. Знаю, що всі, бо рахунок

* Домовлялися надіслати харчовий пакунок в'язню цієї зони

збігся. Так само марки і поштівки. Дякую дуже за лікарські консультації. Тепер знаю, які ліки вимагати і що приймати при загостреннях. Щодо моєї злості, то вона не навіки. Зникне за певних обставин та певного часу. Я ж у тебе, мамочко, хлопець сумирний. Нікому ще морди не набив. Цілую нашого татка. Нехай підтримує тебе і не дозволяє хвилюватись. "Несчастью верная сестра надежда... " Будемо чекати і сподіватись. Все буде добре. Так кажуть. Валерій

14/УШ-74

Доба космічна — пермські табори.

Мамочко, мамочко! Як же мені тебе заспокоїти? Ти там як постійно діючий вулкан Етна. Я читаю листи й відчуваю, як хвилюєшся. Слово честі, все здатен витримати, крім твоїх переживань. Гадав, що найболючішим для мене може стати твоє і всіх вас фізичне цькування (проработки на зборах, вигнання з роботи і т.п.), але й моральні муки — не менші тортури. Виходить, строк нам дали на сім'ю. Кажуть, що справжній народолюб здатний для загального добра пожертвувати не лише собою, а й найдорожчим. Це подібне до жертовності Христа. Але тоді що таке фанатизм? І як можна важити, хай не життям, добробутом рідних тобі людей задля блага інших? Ще одна проблема буття. Трохи про себе. Почуваюся зараз нормально. Звісно, я не вилікувався остаточно, але загальний стан покращився. Вийшов на завод, де мене оформили електриком-учнем. Ось уже два тижні, як я привчаю себе до думки, що треба працювати із струмом, підходити до електроприладів. Я за заробітком не женусь. І через це мені, о горе! не висіти на стендові передовиків. А позаяк я вчився вже на токаря, городника та білошвейку, нове призначення дало підстави Іванові * схарактеризувати моє життєве кредо—semper idem (завждиучень). Навчання триває три місяці і за цей час до мене пред 'являється мінімально претензій. А там, як казав у анекдоті Ходжа Насреддін, або хан помре або осел. Сонечко, хвилюватись аж занадто не потрібно. Я сам чудово знаю, куди звертатись і від кого що вимагати (це щодо ліків). Знову ж таки твоє втручання може бути або передчасне або запізніле. Залиш все на мене. Навіть при невдачі, якщо ліки повернуть, гадаю, все таки зможу добитися їхнього одержання. В крайньому разі, сповіщу тобі. Ти пам'ятаєш, як я збирався діяти.

* Іван Світличний

Ріднесенька, я також вірю у щасливе закінчення цього кошмару. І будь певна, так воно й станеться. А поки що захищайтеся гумором. Принаймні для мене це — рятівне коло в хвилях житейського моря. Дивилися тут фільм "Залізна маска" за участю Жана Маре. Якщо пам'ятаєш, там про двох близнюків, з яких — один король, а другого заслано на віддалений острів, щоб братові не заважав. Ну от, до ув'язненого прокрадається красуня, дочка начальника охорони. Проходячи повз вартового вона говорить, що несе в'язню шоколад. Тої ж миті ми в залі одноголосно заволали: "Шоколад не положено!". Так що не нервуй. Цілую тебе багато разів. Більше по лікарнях не бігай. Того, що наконсультували, цілком досить. Серце вже не коле. Заспокоїлося. Так що заспокойся й ти. Семену, Бровку, Ліні персональні вітання. Нехай Катінька мені поки що не пише, а виконає прохання. Твій син.

Дорогий таточку! Прочитав вашого дуже теплого листа. Радий, що хоч ви зберігаєте присутність духа серед слізних водоспадів. Мамі важко утриматись від хвилювань. Але ж плачем лихові не зарадиш, як не зарадиш щоденними роздумами. Не можу дати вам якихось заспокійливих рецептів. (Закреслено два рядки). Зрозуміло, єдине, що принесе мир та спокій нашій родині — зустріч удома.