Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

Перед корінним упряжки вішається шматочок м 'яса на такій віддалі, щоб при гонах воно ледь-ледь не торкалося носа тварини. Пес шаліє від нетерплячки і з шкіри пнеться досягти м'ясо. Так триває аж до місця, куди належить прибути. Там лише хазяїн годує всіх, що бігли. Отак завжди ошукують марновірних. Любе моє сонечко, візьми себе в руки. Мусимо набратися терпцю й чекати до змін у великій політиці. Мене тут підгодовують і вітамінами, і салатами з кропиви. На червень місяць начальство дало дієту. Обов'язково повернусь до вправ йогів. Відчуваю, вони мене зміцнили. Щодо приїзду писати не варто. Приїзди, коли зможеш. Для візитерів та родичів тут створено нову полегкість. Тим, хто відвідує ув'язненого, тепер треба обов'язково пред 'явити довідку бактеріологічного обстеження на холеру. Дослівно: "из неблагополучныих по холере районов страны, должны предъявить справку бактер. обследований на холеру (справка действительна в течение 5 дней)". Довідка береться в санепідстанції за місцем проживання. І без неї побачення не дозволяється. Чи не просила ти в (закреслено) Селюка той лист, що я писав тобі, а він забрав разом з конспектом творів Леніна та моїм гумористичним твором ? Що вони тобі казали ? Хоча це неважливо і можеш не звертатися вдруге. А за плітки тобі вдячний. Не було цікаво, бо одразу уявив собі картину. А я до Філякевич не липнув. А от вона сама "громогласно" заявляла в мене на двадцятип'ятиріччі (здається, Алочка тоді стояла поруч), що охоче поміняє своє прізвище на Марченко. Це було пізно ввечері, коли ми вийшли і чимчикували всі до тролейбуса. Ну це між: іншим. А взагалі, проблема "я та дівчата" ще не розв'язана. Гадаю, що остаточне вирішення вона знайде в наступній п'ятирічці. Мамочко, мені тут потрібні: махровий рушник, кімнатні пантофлі і сонцезахисні окуляри. Бажано ті, що я колись подарував Василеві Івановичу. Вони схожі на лікувальні. Пузові передай, що й я приїду, лупцюватиму. А то гулі в голові — ач яка. Обіймаю. Син, брат, небіж, онук.

8/УГ74

Любенькі дідику й бабусю!

Довго збирався вам писати та все пильні справи до мами ставали на заваді. Тепер, слава богу, побачились та наговорились *.

Багато про що ви не знали, тому ця зустріч була для мене надзвичайно потрібною і, здається, все головніше сказано. Хоча чимало деталей і випустив, але то вже не найсуттєвіше. Дуже втішений, що

*Було 2-добове побачення з матір'ю.

ви так любите мене. Повірте, й я не менше за вами скучив, хочу швидше бачити. На жаль, не все залежить від наших бажань. Останній лист у минулому м ісяці з незалежних від мене обставин до мами не надійшов. Ну нічого: собаки брешуть, а караван іде. Попоїв смачних бабусиних пиріжків, згадавши про райські учти. Те, що я пив на побаченні "Миргородську", шипшину та їв вітамінозно-калорійні страви, добре вплинуло на здоров 'я. Покращилися аналізи, знизився тиск. Хоча я не довіряю тутешнім папірцям з аналізами, та власне самопочуття свідчить, що є зміни на краще. Аналіз гірших часів: 1017— питома вага, 0,75% — білок, 16— ^ — лейкоцити, 4-6 — еритроцити, 1-2 — циліндри гіалінові та вилужні. Аналіз Зимницького 1009-1012. Вживаю 5-НОК, заварюю шипшину. Це мені передано від мами. Зараз лежу в лікарні. Було кілька днів дуже спечних, тепер похолоднішало. Ходимо по подвір'ю в халатах, а раніше мали змогу засмагнути. Коли дивитись на небо, уявляєш собі нашу дачу. Якесь дивне відчуття; немов табір — це кошмарний сон, а я ось зараз розплющу очі, озирнусь — і переді мною постануть дідусь. Алочка на грядках, під деревом Василь Іванович. Є така румунська пісня "носталгіа тамя". Дідусю, мама розповідала, що ти по-давньому вередуєш при виборі меню на день, плюс до того пошепки кажеш "бабушка, звари мені супчику". Останнє — конспіративний прийом, який, на мою думку, тільки призведе до ускладнення життя. Не треба такі речі вимовляти пошепки. Ми, слава богу, в демократичній країні живемо. Отримав Алоччиного листа з вашими фотографіями. Які ж ви ріднесенькі! По декілька разів дивився. Тут я дізнався про проблему віку для нашої родини: вихід дідика на пенсію. Моя думка — все таки краще йти на вислугу. Дідусю! Викладацька робота — це не тільки знання (тут з тобою тяжко змагатися), а ще й ораторське мистецтво, педагогічний хист, громадянська напруга. Все це ти маєш у предостатній кількості. Мені було надзвичайно приємно вислуховувати відгуки студентів про цікаві лекції Михайла Івановича. На жаль, людина не може бути нестаріючім механізмом. До того ж, живучи в суспільстві, ми мусимо пильнувати кожен свій крок. Адже нашу слабість чи похибку потім використовують проти нас. В цьому нещодавно мав змогу пересвідчитися і ваш онук. А робив помилки тільки тому, що не чув 8 місяців жодної доброї поради. В мене перед очима приклад футболіста із світовим ім 'ям Пеле. Маючи лише 34 роки, в зеніті слави він знайшов у собі достатньо розсудливості не вийти на поле чемпіонату світу — залишитись бійцем, не затьмареним невдачами. Пеле вчинив гідно справжнього чоловіка. Дідусю, в разі виходу на вислугу, ти можеш залишатися консультантом, писати статті, рецензії та есе, робити багато інших речей. Такий вихід із становища принесе лише переваги. Гроші на себе ти заробиш, дочки дадуть бабі без розмов, а головне, —реноме вченого-педагога залишиться як скло. Дедушка, твій онук щиро любить тебе, мою дитячу відраду й інтелектуальне джерело юнацьких літ. Тому й хочу, щоб ти завжди був vir bonus —муж шляхетний. Доля Марченків багата на пригоди. Ми повинні зійтися, щоб поговорити про все за смачним бабусиним обідом. Бабусю, не хворій. Ти на фото, як божа кульбабка. Голохвастий в подібних ситуаціях казав "монпасье, а не женщина". Ваший особисто онук.

Тітонько, чао!

Як я зрозумів, у Києві життя б'є ключем і все по голові. І сенс існування в тому, щоб перепало не тобі, а сусідові. По-доброму вам заздрю. У нас все інакше, особливо в лікарні. Якось передавали по радіо концерт-загадку і задали питання "А хто написав цю оперу ?" Мій сусіда-латиш одразу обхопив голову руками і заходив узад-вперед по палаті, голосно повторюючи "справді, хто б це міг написати ?" Потім опустився на ліжко і став пильно дивитися на тайгу за парканом. Підвівся, підійшов до мене: "Ти не знаєш ?"Довго ходив по кімнаті, зрідка бурмочучи: "Дев Толстой — письменник, Чехов — також. Хто ж тоді її написав?" Зрештою, він радісно всміхнувся, і, неначе його пропозиція повинна була ощасливити більшу частину людства, бадьоро сказав: "Нуте, всі разом думати,-хто автор оперки ? Це ж цікаво, товариші!" Його ентузіазм пробудив зацікавлення історією музики ще в одного зека. Той простодушно назвав Мусліма Магомаєва, судячи з усього, єдине ім 'я, відоме йому із світу музики. Така гіпотеза не могла не викликати відповідної реакції у мене, і я висловився в тому дусі, що це опера-капусняк, до якої увійшли пісні створені Бабаджаняном і Полем Робсоном, а також балет "Чорне золото" Гомоляки. Останнього я назвав, підштовхуваний почуттям національної чванливості. Але доста про життя особливо небезпечних державних злочинців. Алочко, дуже шкодую, що не вдалося нам побачитись. Так хотів подякувати тобі за піклування і турботи. Я часто не знаходив часу бути з тобою приємнішим і лагіднішим небожем. Друзям, роботі, розвагам і майже ніколи тобі. Мама розповідала, яка ти в нас рибонька, я так розчулився — цілий стрес. З великим задоволенням читаю твої листи, часто й друзям. Тут новини побутового характеру — на вагу золота. Всякі плітки, анекдоти смакуються. Переказуй їх подеколи. Тітонько, на фото ти — суперстар. Як сказав один хлопець: "Феміна, 66

умм! Познайом". Я сказав: "Січас". Цілий вечір потому йшли паломники, просили глянуть. Я подумував був за показ уже й гроші брати. Але менш хижі почуття перемогли і я обмежився усним перерахуванням твоїх доброчинств, а заразом вихвалянням нашої родини. Замов побільше цих фоток. Такий французький стиль, топ cher, пальчики оближеш. Твій лист часу побачення до мене не дійшов, бо в ньому виявлено умовності. Треба писати без умовностей, по-солдатському. Конверти й марки підібрані з артистичним смаком — завжди відчутна тітоньчина інтелігентність. Я тут їх переглядаю й переглядаю. Надішли мені, будь ласка, ще поштових листівок. Їх треба більше. Які нові фільми закордонні бачила ? Велике вітання і подяку за теплі слова Ніні. Її душевна щедрість мене просто вразила. Якщо маєш змогу, пошукай тексти англійських пісень Тома Джонса (Ділайла, Грін грас оф хоум), із фільму "Серенада сонячної долини". В цьому може допомогти Брова. Але якщо нема, то не треба. Не хочу, щоб ти для моїх забаганок ганяла. При нагоді розпитай. А ні, то ні. Ага,, ще слова пісні Рибчинського "Заручена". Поспівую здебільшого народне. А хочеться й чогось космополітичного. Ну, поки що все. Пиши, як відпочинок. Небіж.

Писано рукою власною. 5 сторінок.

Урал. 14/VII-74

Кращій з матерів, котрих я будь-коли бачив (Петрарка)

Рідна мамочко!

Скільки я про тебе думав за цей час! Повір — без твоєї присутності не було жодного дня. Тюрма і табір не ті місця, де повинно б згадуватися ім'я моєї матері. Але нам призначено пройти і це випробування. Я часто бачив сни з тобою, дуже хотів поділитися враженням від творів Достоєвського та Хемінгуея, ну й, звісно, після того, як надсадно вимагалось: розкажи все, розкайся. На Короленка, 33 я пригадував дитинство, скільки витерпіла ти... Це найжахливіше бачити, як глумляться над найріднішим тобі і не могти нічого вдіяти. Не мати змоги нічого вдіяти. Я бачив очиці садиста, що впивається власною жорстокістю, що топче твою гідність із всілякими гарними словами про обов'язок, закон etc.

Моральні тортури чи не набагато менш болючі, аніж фізичні. Пам'ятаєш, батько рідко мене бив. Але чому я весь час рознервовувався й плакав, коли він вів зі мною виховні бесіди ?А коли ти прибігала додому і схвильована питала: "Що з тобою, Валерка ?" — він завжди поспішав вставити: "Я його й пальцем не торкнув". Світ удосконалюється. Зовсім не обов'язково бити. Тепер і я не плачу під час душеспасенних розмов, коли до тебе лізуть з міркуваннями печерної людини (ти ситий, вдягнений, що ще треба). Тільки внутрішньо мені дуже боляче.

Хоча тебе не було поруч, я ніколи не залишався сам на сам з бідою.