Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

Як не крути, а половину строку [закреслено] доведеться посидіти. Та, звичайно, робитиму все, аби вирватись достроково. Які успіхи у Василя Івановича, чи прийшло підтвердження на кандидатську? Як там Мар'яна, хай напише мені листа. Відішли листа Зойці за адресою, яку вона дала. Скоро напишу другого листа, щоб до кінця місяця було 2. [головне: що в тебе на роботі ? в[Зяапкреслено три рядки]

Пиши. Валерій.

Березень 1974

Дорога матусю!

Напиши мені, скільки ти одержала листів і чи все зрозуміла? Взагалі сюди варто писати рекомендовані листи, щоб вони в дорозі не "заблудилися". Так само робитиму й я. Ну, що ж, розпочалися табірні будні. Сплю, виходжу на перевірки, працюю, їм. Обіцяють перевести на дієту, поки що харчуюся із загалом. Готують так, яку київських їдальнях. На жаль, у бандеролях або посилках неможна надсилати ніяких лакомств. Так що мед і тому подібні страви доведеться на цей час забути. Працюю на досить легкій роботі, та й сам дбаю, щоб не перевтомлюватись. Після заяви в письмовому вигляді повернули ватяні штани. Решта речей залишаються в недоторканому вигляді на складі. Одягнув все, що можна тільки було зібрати теплого, то й не замерзаю. В перший же день мені показали азербайджанську газету, де моя фотографія й стаття про мене. Це було надзвичайно цікаво і не менш оригінально. Багато гуляю зараз на свіжому повітрі, надолужую його відсутність у в'язниці. Згадую весь час процес та суд. Як це все-таки жорстоко: витягти каяття, визнання провини і засудити майже на максимальну міру! Мене переконували весь час, що коли зізнаюсь і покаюсь, то нічого не буде. А

натомість... Тому-от я впевнений, що дальша возня з адвокатом нічого не дасть. Якби мене хотіли милувати, то не судили б. А тепер мушу спокутувати провину, щоб іншим було не повадно. Безперечно накоїв я усе сам і дуже б не хотів, аби окошилося на вас. Чине вигнали тебе або родичів з роботи? В КДБ мене запевняли, що в разі каяття, та й взагалі, на батьках нічого не повинно відбитися. Мене там багато в чому запевняли. Напиши, як вам ведеться?Працюю коло протяжного верстата. Це — майже інтелігентна робота і волію, щоб тут мене залишили на якомога довший час. Взагалі, навіть якось цікаво побути робітником. Не треба полоскати нічим мізків, стій собі — тільки кнопки натискай і деталі виймай. Трудовий процес, якому зараз навчаюсь. Побуду три місяці учнем, а далі повноважний робітник — прошу пана. Мамочко, не знаю, чи дійшов звідси перший лист. Тому нагадую, надішли бандероль (1кг) — печиво або краще цукерки "Золотий ключик", а також зубну щітку, фотографії: нашу сім'ю (усі разом), я серед цвіту, я із Світланою біля вокзалу у Львові. Це хоч трохи прикрасить мій побут. Якщо маєте нові фото, надсилайте їх у конвертах. Мені дозволено писати звідси два листи щомісяця. А отримувати можу, скільки завгодно. Кореспонденція підлягає цензурі. Люди в таборі є добрі й лихі. Часто мені допомагають з одягом та підхарчовують. Стежу також за всією пресою. Тут, як у бібліотеці, можна прочитати будь-який журнал або газету — російські й українські. В неділю дивимося кінофільм. Інколи бувають, кажуть, цікаві, хоча й задавнені. Страшенно скучив за тобою, за Мар'янкою й Василем Івановичем. Цілую діда, бабу, Алочку. Вітай усіх. В середині квітня чекай від мене привіту. Валерій.

29/Ш-74р.

Рідні мої дідику, бабусю й Алочко! З великим зворушенням пишу до вас листа. Згадую про вас часто, багато разів і гордий з того, що маю таких славних, гарних родичів. Я пишаюсь, що веду родовід з Київщини, що завдячую вихованням і вам. Можете бути певними, я завжди прагнув робити добро нелише близьким, а всьому народові. Хай вас не страшить суд, не робіть поспішних висновків. Людина рідко пройде в житті, не спіткнувшись. Слідчі пообіцяли мені в разі каяття та визнання провини —зменшення строку, навіть звільнення. Я повірив, бо звик довіряти людям, звик платити довір 'ям за довір 'я, як учився цьому від вас. Обіцянки-цяцянки. Мене засудили на вісім років, що зовсім не відповідає розмірам "скоєного злочину". Але на цих людей я не в претензії. Звідси з табірної відстані я можу зрозуміти ціну всіляким посулам. Ну що ж, вік живи — вік учись. Тепер моє навчання відбувається на новому закруті спіралі. Набуваю фаху робітника-протяжника. Доки робота нескладна (мене призначено учнем на три місяці), то не можу й сам встановити, наскільки тут буде важко. Але на перший погляд працювати тут можна. Шкодую, що відібрано теплі речі. В умовах мінус п'ятдесятградусної зими светр та рейтузи мені б, звісно, стали в пригоді. Але за законом я не можу мати ні шерстяних, ані взагалі виробів цивільного зразка. Як мені зрозуміло, це один із засобів виховання. На квітень місяць одержав дієтичне харчування. Назвати ці страви піком кулінарної майстерності було б не зовсім об'єктивно. Але й в іншу крайність впадати неможна. Загалом не погано. Дивлюся фільми. Інколи сюди надходять і виробництва середини, а то й кінця 60-хроків. Наприклад учора бачив "Журналіста". Вдосконалююся в англійській, польській та азербайджанській мовах. Благо, люди освічені допомагають. Алочко, щодо того, аби писати іноземною мовою — не варто. Це тільки ускладнить видачу мені листа. Навряд чи вдасться тобі побачення зі мною. На довгострокове (до 3-х днів) дозволяється лише близьким рідним: мамі, батькові, діду й бабусі. А ти, тітко, — чужа кістка. Ну, це не моя думка, так я став гадати під впливом параграфів. Тому що тобі дозволено лише короткострокове побачення (до 4-х годин). А їхати сюди з Києва задля двогодинної здибанки накладно та й поговорити до пуття не встигнемо. Хіба що десь у Перм візьмеш відрядження. Дуже мені хочеться тут мати сімейну фотографію. Чи не зуміла б ти організувати це. Я, звісно, бажаю всіх разом: Марченки, Смужаниці, Дашенки... Але на перший час вдовольнився б фоткою дідуся й бабусі з тобою.

Щиро вітаю вас із Великоднем! Власне, це свято й спонукало мене написати листа вам зараз. Тут усі активно вітають своїх рідних. Я ж одразу пригадав, де і як святкував його завжди. Ех, і посмакував би я кулінарними шедеврами нашої бабусі. Особливо, пасочкою з узваром. Ну, попоїжте за моє здоров'я і мене в сім 7 великій... Самопочуття поки що нівроку. Потроху освоююсь із табірними умовами. Фізкультурою йогів тут особливо нема де займатися. Легку гімнастику роблю щоранку на дворі, додавши декілька йогівських вправ. А взагалі не помічаєш, як дні збігають. Підводишся о шостій. До восьмої прибереш ліжко, причепуришся й поснідаєш, далі робота. О п'ятій повертаєшся з праці. Вечеря о шостій. Після перевірки до десятої маєш три години вільного часу. Побалакати, почитати газету або книжку та й уже. Обідати дають на виробництві в їдальні (мені — все дієту). Ось таке моє табірне се ля ві. На жаль, я маю право лише на дві бандеролі щороку. Туди окрім кондвиробів нічого не можна покласти. Так що ніякої калорійності: ні сухого молока, ні шоколаду (Sic!), ні меду. Надсилайте мені, будьте ласкаві, рекомендовані листи. Це унеможливить їхнє зникнення по дорозі. До листа можна вкласти марки та конверт, щоб я тут не витрачав на них гроші з тих п'яти [крб.] дозволених мені.

Здоров 'я покине турбує. Був у лікаря, поставили мене на диспансерний облік. За моїми нирками буде нагляд. Я сам за тим дбатиму. На побачення краще приїхати в четвер [закреслено], лише не на свята. В травневі свята побачення не дозволять. На день Перемоги також: не дозволять. Якщо хочете приїхати, то тільки в будні дні. 5-НОКнадсилати не варто, бо поки нема нагальної потреби. Пишу вже і для мами. Бо після купи листів все перемішалося в голові, тому вирішив відповідати на всі запитання підряд. Ліки, а також траву можна привезти на побачення і так передати. Алочко, тобі можна також їхати. Це мені щойно сказали. Якщо не впустять на довгострокове, то напередодні дадуть нам з тобою короткострокове. Був би дуже радий, якби ти з мамою приїхала. Та й, справді, вдвох безпечніше. Побачення дають тоді,коли приїдете й висловите бажання. Але заздалегідь не сповіщайте. Дякую дуже за рушник. Тут часто передають концерти за заявками і в суботу співав Гнатюк "Два кольори". Слухав радо, а тепер ще й згадуватиму за тітчин дарунок. Оце щойно потанцював. По радіо заграли "Мой адрес не дом и не улица", так ми виконали цю пісню з одним латишем у ритмі полечка. Як бачите, культурно розважаємось — працюємо над собою. Читаю мало, бо майже нема коли. То щось пришити, то чаю попити — і вже пора спати. Листи надсилайте авіа й рекомендовані, коли є щось важливе. Якщо писатиме хтось із друзів, нехай також: надсилають рекомендовані. Читаю тут всю українську пресу, бо передплачують практично всі газети та журнали. Хочеться знати про літературні та культурні новини. Про це писати можна. Купуйте телевізор і нехай баба дивиться його. Інколи там бувають цікаві передачі. Одержав 2 фотографії від мами. Цілую й обіймаю вас, рідні мої. Ваш онук і небіж:.

Валерій.

9/IV-74

Писано на 4-х аркушах.

Мамочко, цілую тебе! Отримав від тебе безліч листів і всі мені любі, і всі охоче перечитую. На жаль, один із них конфіскували. Ти, здається, нечемно висловилася про радянський суд та слідчих. Більше так не висловлюйся. Якщо пам'ятаєш, це був лист, де ти мені надіслала стрижні й марки. Конверти, марки, листівки я одержав, але бандеролі ще не дали. Я тобі вже писав, що можна. Тому не треба ініціативи, а висилай завжди те, що прошу я або хто-небудь. Мамусю, нумеруй свої листи. Так легше буде побачити, чи не загубився якийсь в дорозі. Подякуй Алочці. Все, що вона написала, я з радістю читав. Сюди більше не треба надсилати ніякого насіння. Підозрюють, що в ньому можуть бути закладені якісь згубні бацили. Так що не треба. Просто терзаюсь зараз за твої переживання. Я знав, що завдам тобі стільки болю. Тому намагався вмилостивити слідчих цілковитим розкаянням. Вони, очевидно, вловили цю мою слабинку, бо зіграли (я це збагнув пізніше) майстерно. Чим і як нині можу заспокоювати тебе і себе? Мамо, я просто прошу, не втрачай самовладання, не піддавайся нервам. Бажання про мій швидкий прихід додому наскільки природне, настільки ж і далеке від здійснення. Я знаю, як тяжко тобі знати, що я в біді.