Імітація - Кононенко Євгенія
Риженко витяг з книжкової шафи пляшку коньяку, розлив по чарках.
– За кохання!
– Але нехай від нього більше ніхто не гине!
Чарки дзенькнулись. То був хороший коньяк. Всі почали смакувати його маленькими ковточками. Дружина Люда принесла тарілочку зі скибочками цитрини і знову зникла.
– І все-таки, кохання – це прекрасно, але це, принаймні, не головне. Як перефразувала незабутнього Сартра покійна Мар’яна? Якщо кохання й існує, то воно нічого не вирішує. А що ми маємо? Мар’яна відкрито жила з Вістом і таємно зустрічалась з Анатолієм з Над’ярної. Вона зрадила собі й почала надавати матеріальну допомогу коштом фонду йому чи його школі – не має значення.
– Ми не маємо прямих свідчень про це.
– Зачекай. Віст дізнається про любов у Над’ярній, він обурений і замовляє Мар’яну, а потім і Анатолія. А згодом знищує в комп’ютері документи про кошти, виділені на допомогу музичній школі.
– Це досить логічно тільки на перший погляд. Чому ми не погодились із нещасним випадком на Комбінатному? Тому що це не узгоджується з характерною поведінкою загиблої, яку ми, загалом, добре знали. Ти гадаєш, роль Отелло узгоджується з особистістю Біста?
– А наскільки таємна пристрасть до Анатолія Сумцова узгоджується з особистістю Мар’яни?
– Не узгоджується. Як би він не ридав у інтимні хвилини.
– Але щось у Мар’яни з ним таки було!
– Було! В житті усе буває.
– І все-таки, Біст не вбивав Мар’яни, – твердо сказала Лариса. – Так, це жіноча логіка, але я трошки знаю мужиків – наших, і їхніх. Тут справа не в тому, що Біст не міг розібратися з нашими убивствами на замовлення – розібрався, якби дуже захотів.
– А ти в цьому добре розумієшся?
– Я зовсім не розуміюсь і ви, чоловіки, теж не розумієтесь.
– Ще не доводилось...
– І все-таки, дайте мені пояснити дещо за законами жіночої логіки. Щодо Біста і Мар’яни. У них, в американців, якщо жінка – не дружина, то на неї витрачається істотно менше грошей і її значно менше ревнують. А якби Біст таки вирішив позбутися Мар’яни, він би не знищував свідчень її зловживань, а навпаки, повідомив усіх перевіряючих про те, що вона робила щось не те.
– Це правда, – сказав Чеканчук, – на чиє місце взяли мене? Вигнали жінку, яка влаштувала стипендію для своєї бездарної родички. Це було нелегко довести, але, якщо захотіти... Я не захищаю Біста і я його не дуже ніжно люблю, хоча й не маю матеріальних проблем відтоді, як працюю в нього. Але згоден з жіночою логікою пані Лариси.
– А якщо все підстроїв отой Кубов? Може, Мар’яна відмовила йому?
– Тоді ми їдемо в саме пекло.
– А давайте зателефонуємо в пекло. Можна, Олександре?
– Так, звичайно, – Риженко підсунув апарата Чеканчукові.
Чеканчук набрав телефон Кубова. Той сказав, що з Над’ярної зникла Танька. Ні її, ні її нового друга Кешу не знайшли у їхній хатці на околиці, ні в жодній із Над’ярненській забігайлівок.
– А хто така Танька і хто такий Кеша?
– Танька – це жінка, з якою жив Анатолій. Мати хлопчика, якого Мар’яна послала на стипендію кудись за кордон. Не знаю, як слідчий з району, а всі на базарі й не сумніваються, що то Танька вбила Анатолія. Всі не раз чули, коли вона нап’ється і кричить на весь базар: вб’ю і його, і ту руду курву! А тепер вона зникла, і її шукають.
– То, може, вона й Мар’яну?..
– Може, – впевнено відповів Кубов, – приїздіть, розберемося. Чекаю!
Чеканчук переповів друзям зміст своєї розмови з Кубовим.
– То й правда схоже на те, ніби вона загинула через любов, – зітхнув Риженко.
– Тільки невідомо, як та Танька могла вистежити її, – із сумнівом сказала Лариса.
Чорне передзимове місто готується до сну. Мерхнуть вікна, закриваються кав’ярні. Але тут, на вокзалі, котел житейської метушні кипить цілодобово. Лариса і Чеканчук обрали саме цей поїзд, оскільки він зупиняється у Комбінатному, від якого вони вирішили розпочати мандри по місцях східноукраїнських подорожей Мар’яни Хрипович. Чеканчук переконав Біста поєднати подорож до Новожахова із встановленням вінка в Комбінатному на місці загибелі Мар’яни на дев’ятий день. Біст зітхнув: O, yes, those death marks are so important here![22] і схвалив поїздку. Пасажирський потяг відходить о 23.30. Сашко Риженко, що прийшов провести колег групи з Пошуку Істини, не встигає на останній трамвай. Але він мешкає неподалік від вокзалу і не боїться повертатися пішки. Значно більше він боїться за Ларису і Чеканчука, що їдуть у ті згубні краї, де вже загинуло двоє.
Перед дорогою Лариса знову посварилася зі своєю матінкою Майєю Гаврилівною. Ще й відрядження в тебе! Приїдеш і знайдеш мене в труні! – А син Ярослав кричав, що неодмінно помре від бабусиних супчиків! Хай мама сидить вдома і готує нормальну їжу! Та, коли обидва довідалися, що іде Лариса туди, де загинула Мар’яна, і, можливо, дізнається щось новеньке, кинулись допомагати їй пакувати речі й благословили в дорогу.
Купейний вагон. У Чеканчука з Ларисою верхнє й нижнє місця. Два інших займають гарненька дівчина і підтоптаний, проте бадьорий парубок із сивими скронями. Риженко дає друзям у дорогу блок пива "Budweiser" і палицю салямі.
– Дай вам, Боже, щасливого повернення!
– Ти нас, Сашику, проводжаєш, ніби на війну.
Потяг вирушає за дві хвилини. Проводжаючі, звільніть, будь ласка, вагони. Риженко тисне руку Чеканчукові, цілує Ларису в щічку, виходить на перон. Потяг починає несамовито дрижати і нарешті рушає.
Їхній бадьорий сусід виявився американцем зі штату Алабама. Він їде знайомитись із батьками своєї дівчини до Гірничого. Дівчина переповнена щастям по вінця: вона бере руки свого обранця у свої, цілує їх, прикладає до грудей і лона. Американець дуже хоче спати, він гупається на нижню полицю і закриває очі. Дівчина стягає з нього чоботи, накриває його ковдрою і лізе нагору.
– Are you OK?[23] – сонно питає він.
– Yes, Hike to be in the up-position![24] – щасливо сміється дівчина.
– Top-position[25], к-курва, – виправляє Лариса. Американець розплющує одне око, посміхається Ларисі.
– А звідки у вас знання мови? – питає дівчина, спустивши з верхньої полиці свої фарбовані кучері.
Лариса і Чеканчук беруть по пляшці пива "Budweiser", виходять у коридор і чують, як у них за спиною дівчина гучно стрибає з верхньої полиці і сідлає американця, який уже був почав хропіти.
– От мала паскуда! Буде всю ніч стрибати на свого янкі.
– Не зважай, Ларисо! Після пива буде добре спатися... Очевидно, їй дуже несолодко в тому Гірничому. Може, вона вперше в житті наїлася, коли її нагодував цей Джек.
– Не сміши мене! На ній косметики гривень на двісті!
Чеканчук кладе Ларисі руку на плече. Вони мовчки п’ють пиво. Потяг вирушив дуже пізно, і вагон швидко заснув. Тільки дівчина з Гірничого все будить і будить своїми палкими пестощами Джека з Алабами. І Лариса з Олександром Чеканчуком п’ють пиво, стоячи біля вікна в напівтемному коридорі.
Від пива "Budweiser", у Лариси почалась депресія. Вона хлипає на Чеканчукових грудях, що життя не вдалося, молодість пройшла і не вернеться, всі звершення й тріумфи виявилися несправжніми, всі цінності – імітаціями, а син Ярослав – негідник, яких мало. Чеканчук заспокоює її: Ярослав – звичайний підліток, який от-от переросте свою дурість. Ти би поспілкувалася з Мар’яниним Юрком, якого ми вчора мали щастя виряджати до Лондона. Ото й правда достеменний зразок європейського виховання. Колись його матінка розповідала, що нарекла сина Юрієм, щоб самим звучанням імені ввести його в європейський контекст, бо Європа по-англійськи вимовляється Юроп, Europe. І от, ввела. Якщо Юра-Джордж – справжня цінність, то я за сорок років так нічого й не збагнув у цьому світі й у світових цінностях. Тобто, з-поміж наших з Мар’яною синочків ти віддаєш перевагу Ярославу? А мені жити не хочеться. Як не повернуся з цього вояжу, значить, так тому й бути! Ларисо! Ти ще потрібна українській культурі! І сину Ярославу! І всім нам! Ходімо спати! А як не хочеш спати, давай ще по пляшечці пива за здоров’я пана Риженка!
Чеканчук гучно посунув дверцята купе. Дівчина з Гірничого припинила надавати секспослуги своєму френду з Алабами, перелякано полізла нагору. Чеканчук узяв зі столика ще дві пляшечки пива зі словами It’s not a sleeping compartment, man![26] а Джек ледь підвівся і постукав у верхню полицю: I know you are very sexy, but what about some sleeping?..[27]
Вони з Ларисою випили ще по пляшці пива. Друга пішла краще. Лариса більше не говорить про свою ранню смерть. Все буде добре, принаймні, на даному етапі. Тільки треба добре виспатися вночі. Я сподіваюсь, ти полізеш нагору, Сашику? I don’t like neither top oruppositions!..[28]
Комбінатське раніше за Гірниче. Лариса з Чеканчуком устали запізно і тому не встигли поснідати. Фарбована білявка з Гірничого розклала на весь дорожній столик сніданок для Джека з Алабами. Вона годує його з рук шинкою і камамбером, ретельно протираючи серветкою його губи після кожного з’їденого шматочка, а він безпорадно крутить скляними очима.
Лариса й Чеканчук збирають речі й виходять у тамбур. І раптом Лариса повертається до купе, робить знак дівчині з Гірничого, щоб вона на хвилину вийшла.
– Хочеш хорошого шефа в Києві? Твій Джек, здається, ще не замовляв весільну трійку.
– Він ще замовить. Я не знаю...
– А я знаю. Ось, подумай і дзвони, – Лариса простягає їй свою візитівку і йде в тамбур до Чеканчука, Дає йому свою дорожню сумку і бере з його рук великий целофановий пакет із вінком. Віст оплатив вінок. Його сплетено із соснових гілок, темно-малинових гвоздик і білих гербер – квітів, які довго не в’януть, а коли висихають, набувають особливо скорботного вигляду.
Закінчилися поля з териконами, почалися поселення. Потяг сповільнює хід, ледь-ледь повзе, зітхає, шкварчить і проклинає долю, але все-таки рухається, як баба з торбами на базар. Нарешті зупинка. Провідниця відчиняє двері, витирає бильця брудним шматтям – невідомо, чи протирає вона їх, чи ще більше бруднить. Зі стогоном піднімає металеву пластину при вході, випускає пасажирів до сходів на мокрий перон. Приїхали. На рожевому портику вокзалу викладено рік побудови – 1908. Ще за царя тут була вузлова станція, де вантажили й розвантажували... Так, спочатку поснідати. А потім пошукати місце загибелі Мар’яни Хрипович.
Дорожній буфет огидно смердить.
