Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин

Підлога теж була викладена плитками мармуру, що пом'якшував сяйво золота на статуї Зевса. Людина, піднімаючись східцями, відчувала себе маленькою і мізерною перед осяйною величчю Зевса. На якусь мить відчув себе маленьким і Філіпп. І злякався: а раптом він і справді... мізерний? А великі лише боги... "Ні-ні,— бурхливо запротестувала його честолюбива душа,— я покликаний у цей світ богами, тому я рівний богові". Заспокоював себе, що він живий бог на землі, а зовні залишався простим, смиренним прочанином. Цар вже давно мріяв відвідати храм Зевса, і зокрема подивитися на знамениту статую верховного бога, про яку стільки наслухався. Статуя і справді захопила Філіппа, вразила величчю, красою і досконалістю — ті, хто про неї розказував, нічого не перебільшували. Цар набожно дивився на неї, слухаючи пояснення свого секретаря Євмена.

Батько богів та людей сидів на троні у спокійній і водночас величній позі. На голові золотий оливковий вінок, золотими були і волосся та борода, а суворе його лице — непроникливе і разом з тим прекрасне. У своїй величі і одухотвореності. Напівоголену постать бога прикривав золотий плащ, на ногах — золоті сандалії. В правій руці Зевс тримав золоту статуетку крилатої богині перемоги Ніки. В лівій — жезл, теж із чистого золота, а на ньому сидів орел — улюблений птах верховного бога. Поверхня благородного металу оздоблена майстерним карбуванням — різноманітні фігурки, квіти, різні узори прикрашали плащ і сандалії небесного владики. Біля ніг статуї напис: "Афінянин Фідій, син Харміда, створив мене".

"Мені б такого Фідія, сина Харміда, та в Пеллу,— не без заздрощів подумав Філіпп.— Він би мені Македонію своїми творіннями на віки вічні прославив!-."

За традицією після оглядин храму прочани жертвували йому дари (бідних та неімущих це не стосувалося), більшість міст, котрі воювали між собою, віддавали десяту частину трофеїв храму Зевса Олімпійського. Для збереження тих численних, багатих дарів в огорожі Альтіса вмурували кілька скарбниць. Привіз щедрі дари (тут уже вирішив не поскупитися) і македонський цар — багатий дар теж створив йому популярність серед греків. За знаком царя довірені особи піднесли храму золоті чаші та різний посуд із золота і срібла, а сам Філіпп вручив жерцям позолочений щит. Як і сподівався Філіпп, звістка про такі щедрі дари македонського царя вмить рознеслася в місті — що й треба було чекати.

А потім цар пішов подивитися на статуї олімпіоніків. їх у священному гаї стояло багато, і не існувало більшої честі для грека як виставити свою статую в Олімпії у священному гаї. Недарма ж у Греції й поговірка була— "Най-дорогоцінніше майно — золота статуя в Олімпії". Але для того, щоб здобути право на свою статую в Олімпії, треба було аж тричі перемогти на її Іграх.

Після храму Зевса та священного гаю відвідали й інші славетні місця Олімпії, побували в портику Ехо, де, як ходили чутки, аж сім разів повторювалось кожне вголос мовлене слово. Коли зайшли до портика, Філіпп раптом, пустотливо підморгнувши Євмену, як хлопчик, вигукнув:

— А ось і я!

І захоплено слухав свій голос — відлуння повторило його сім разів.

— Ну й греки!.. Ну й придумають же отаке! — цар вражено хитав головою і сміявся — відлуння відповідало йому сміхом. Та нараз посмішка зникла з добродушного лиця Філіппа, воно зробилося свавільно-владним, різким і гор-, довитим. І цар раптом вигукнув:

— Македонія!

Сім разів відлуння повторило те слово.

— Ось так...—невідомо до кого звертаючись, сказав Філіпп.— Греки ще матимуть нагоду слухати це слово. І не тільки в портику Луна. Воно звучатиме над усією їхньою землею.

Той,

хто натертий маслом хитрощів...

Нарешті настав день, заради якого в Олімпію і прибув люд — відкриття Ігор, перший день агонамій — змагань. Ще не зійшло сонце, ще сяють у небі зблідлі зорі, ще тільки-но сіріє, а на стадіоні, що вміщував близько сорока тисяч глядачів,— жодного вільного місця! Стадіон гуде, хвилюється, всі з нетерпінням чекають початку видовиська. Філіпп сидить в центрі свого почту і думає: "Сорок тисяч! Коли б їх озброїти й навчити військовій науці — ого-го яке військо було б!" У нього зараз десять тисяч піхотинців, всі озброєні, добре навчені, і для початку цього досить. Але в майбутньому військо треба довести до такого числа, щоб воно повністю зайняло цей стадіон. Сорок тисяч піхотинців! Та ще кіннота. О-о, з такою силою можна завоювати не лише Грецію чи Персію, а й увесь світ. І був певний, що таке військо він таки створить^

Тільки прозвучав кличний звук труб, як гулу десятків тисяч голосів ніби й не було. Глашатай оголосив про відкриття Ігор і про початок змагання з бігу. Потім він називав імена атлетів і питав у народу, чи можуть названі ним особи брати участь в агонаміях, чи немає серед них порушників священного статуту Олімпійських ігор?

— Немає,— чулися вигуки з різних місць.— Хай виступають!

У давньогрецькій писемності не було цифр, їх заміняли літери.

Названі атлети один за одним йшли в помешкання, де, роздягнувшись, натиралися оливковим маслом. А вже на стадіоні кожний виймав із срібної урни жетон, на якому стояла літера *, що означала номер. Елланодік відбирав в атлетів жетони і розподіляв спортсменів по групах з чотирьох чоловік у відповідності з номерами. За сигналом труби побігли чотири бігуни. Той, хто першим добігав до стовпа, що стояв на підвищенні, на якому сиділи елланоді-ки, оголошувався переможцем. Ось прозвучала труба, й глашатай оголосив ім'я першого олімпіоніка — переможця з простого бігу: Архілох!

Стадіон заревів на одному подиху:

— Слава тобі, Архі-іло-ох!!!

Першому олімпіоніку, хоч він і виступав всього лише з простого бігу, слави дістається найбільше, адже він відкриває Ігри.

Змагання бігунів ускладнювалося — тепер учасники агонамів оббігали двічі, тричі і навіть шість разів навколо арени... Особливо оживився Філіпп, коли почався важкий біг — атлети були в повному озброєнні грецького воїна — шоломі, поножах, із списом і щитом у руках. За цими бігунами Філіпп спостерігав захоплено, часом щось вигукував, намагаючись підбадьорити бігунів. Захопила його і боротьба. До урни з жетонами йшли оголені борці, тіла яких блищали від масла, спробуй такого втримати — вужем вислизне. Борці, у котрих на жетонах виявлялися однакові букви, сходилися для боротьби. І той, хто тричі кидав суперника на землю і притискував його лопатками до землі, оголошувався переможцем. А вже переможці боролися між собою, доки не залишалося двох найсильніших. їхня схватка і вирішувала, хто з них стане олімпіоніком з боротьби. Борці з лискучими від масла тілами крутилися, тупцювали, і кожний вислизав з обіймів противника із завидною легкістю.

— Ось так і в політиці,— гмикав Філіпп.— Той, хто натертий маслом хитрощів, завжди вислизне і виграє...

На стадіоні збудження досягло найвищої напруги — кулачні 6ОІ завжди жорстокі, і будили вони у глядачів такі ж інстинкти, коли хотілося й самому бити всіх підряд. Хоч голови борців і захищені бронзовими ковпаками на повстяній підкладці, але що ті ковпаки проти кулаків, обтягнених шкіряними пасками з металевими шипами!.. Таким броньовим кулаком легко завдати тяжкого каліцтва противнику, а іноді й просто вбити його... Як шаленів стадіон, коли бійці лупили один одного своїми страшними кулаками з металевими шишаками! Бійка була кривавою. Одні перемагали, інші падали й качалися, обхопивши закривавлену голову руками, деяких виводили під руки, ще когось виносили .на ношах з безвільно опущеними руками.

А стадіон несамовитів:

— Бий!.. Бий!.. Бий!..

А хто кого мав бити — то вже не мало аніякого значення.

— Би-ий!!! — разом із сорока тисячами греків кричав і македонський цар Філіпп, тільки на відміну від греків укладав у те слово зовсім інший зміст: він знав, що скоро, дуже скоро битиме усіх греків підряд. Г битиме доти, доки не підкорить їх собі і не встановить над ними свою владу, перетворивши і Македонію, і Грецію в одну-єдину могутню імперію. А бити буде він, бо завжди сильніший б'є слабкішого — на цьому світ стояв і стоятиме.

Змагання на стадіоні починалося при зорях, коли тільки-но сіріло крайнеба, а закінчувалося у вечірніх сутінках, при світлі факелів. Глядачі теж розходилися з факелами в руках, і десятки тисяч тремтливих вогнів наповнювали тоді стадіон і священний гай, і особливо берег ріки Арфею, де кожний з глядачів шукав своє місце і вкладався спати — хто в наметі чи курені, а хто просто неба, під яскравими, волохатими зорями.

Наступного дня Олімпіада відкривалася п'ятиборством: знову біг, боротьба, метання диска, стрибки в довжину, кидання списа. Олімпіоніком п'ятиборства міг стати лише атлет, котрий здобув першість у всіх п'яти видах змагання.

І лише в останній день вийшли на старт колісниці. Це було одне з найзахоплюючіших видовиськ, коли десятки колісниць, запряжених четвериками, на великій швидкості мчали ареною іподрому і кожна намагалась відтіснити суперника та вирватися вперед. Непросто керувати кіньми — тут потрібне велике уміння, власне, майстерність і холодна розсудливість, щоб не лише доправити коней до перемоги, а й підкорити їх — гарячих і рвійних — своїй волі і встигати їх стримувати на крутих поворотах. Огинаючи кінцевий стовп (його треба було обігнути дванадцять разів), постаратися не перекинути самої колісниці. А нещасні випадки траплялися на іподромі часто. Або колісниці стикались одна з одною в шаленому русі і з них тоді летіли цурпалки, або коні налітали на стовп... Траплялося, що з кількох десятків колісниць благополучно закінчували змагання лише кілька.

Власноручно керувати кіньми Філіпп відмовився з двох причин. Перша: він все ж таки цар, а не простий громадянин, і не гоже йому змагатися з простими смертними. Друга... Тут вже було складніше. Після оголошення про початок агонамій колісниць глашатай, як і заведено, називав імена колісничих і неодмінно запитував у народу: чи можуть названі особи брати участь у змаганнях, чи немає серед них порушників священного статуту Олімпійських ігор? Якщо ніхто не виступав із звинуваченням проти учасників, вони допускалися до змагання. Філіпп остерігався: а раптом, коли назвуть його ім'я, хтось виступить проти? А чого..— Крикунів грецька демократія породила чимало, А їм аби горло дерти, А привід знайдеться, адже вінг

Філіпп, захопив грецькі міста Амфіполь та Пінду.