Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин

Ночі минали в пестощах. А в любові цнотлива і соромлива на вигляд Олімпіада виявилася пристрасною, дещо навіть, як для жінки її звання, аж грубуватою, далеко не цнотливою у поводженні. Це Філіппу теж подобалось, бо сам такий був — грубувато-нахабний, безсоромний, а моральних рамок чи пристойностей ніколи не визнавав. Навіть в інтимі. Олімпіада пестила його ночами гаряче, рвійно, ненаситно, вимагаючи і від нього таких же гарячих, рвійних і ненаситних пестощів.

— Ти ж мій... мій... єдиний... жаданий... незрівнянний,— шепотіла вона в солодкому й хмільному маренні, в нуртуючій, жагучій пристрасті зближення.

Філіппу теж здавалося, що й вона у нього єдина, незрівнянна, жадана, що, крім неї, більше й жінок немає у світі білому.

То було їхнє недовге, як час покаже, подружнє щастя, були злагода і мир, за якими досить швидко почнуться чвари, і він збайдужіє до неї, а вона його люто зненавидить. Але перші свої спільні ночі вони-не спали, ще і ще впиваючись щастям, поринаючи на дно солодкої, очманілої зваби-прірви...

І пили вино, змішане з медом диких бджіл

Непомітно минув перший місяць їхнього спільного життя, Філіпп не залишав її саму ні на день. Завжди разом і тільки разом — дні і ночі. О, як він умів бути чарівливим та ввічливим, що, між іншим, не заважало йому бути ще й брутальним та цинічним — такий він уже вдався, македонський цар! Всі дні проводив тільки з нею і тільки на неї дивився теплими, усміхненими очима, закоханими, світлими і такими добрими очима. Він був жадібним до неї і часто ночами не давав їй спати до ранку, вимагаючи любові й любові, і Олімпіада, щасливо втомлена і щасливо знемо-жена, засинала під ранок на якусь там часинку, а прокидалася, як ніколи, свіжою та бадьорою. І ледве розплющувала очі, як уже чувся його лагідний, ніжний голос:

— Доброго ранку, моя люба царице.

Так тривало до місяця анфестеріона *, до одинадцятого його дня, коли починалося велике свято Анфестерій ** — повернення весни, квітів і нового вина.

Перший день Анфестерій називався "Бочки" — день, коли відкривали великі глиняні глечики, пробували вино нового урожаю і розливали його для продажу. І починався він врочистим жертвоприношенням у колі сім'ї та святковим обідом. Другий день називався "Кухлі" — найвеселі-ший день Анфестерій. Увечері при світлі факелів у Пеллі, як і в більшості грецьких міст, здійснювалися святкові церемонії. Вели їх цар з царицею — македонські царі завжди брали участь у всіх виставах і грищах нарівні із своїми підданими. Олімпіада ще в Епірі уподобала різні, здебільшого релігійні, церемонії та процесії, тож у Пеллі не втрачала нагоди пройтися вулицями у збудженому натовпі. Щодо Філіппа то він взагалі любив будь-яке свято, що неодмінно закінчувалося гульками, і ніколи — якщо тільки не воював чи не ходив куди походом — не пропускав нагоди погуляти. Тож обоє вони почувалися на святах як у рідній стихії. Особливо подобались Олімпіаді сцени, коли під звуки флейт і тимпанів проносились у вакха-нічному танку німфи і менади, яких переслідували Пан із сатирами. На ослах їхали бородаті сілени, мелодійно заливалися дзвоники, лунали пісні, там і тут люд пускався в танок...

* Анфестеріон — лютий — березень. і:* Анфестерії— (грецьк.) від "анфе" — квіти.

Процесія прямувала в міський театр, де учасників свят чекали накриті столи. Там і починався бенкет кухлів. За звичаєм, їжу кожний приносив з собою, здебільшого то були довгі хлібці, намащені гострим соусом. Коли вгамовували перший голод, починалися змагання. Всі зводились і високо піднімали кухлі з вином. І як тільки звучала труба, кожний намагався якомога швидше спорожнити свій — переможець отримував загальне схвалення і бурдюк вина. Лунали сміх і жарти. Але такого пияка, як цар Філіпп, ніхто не міг перевершити. Цар кілька разів оголошу-

вався переможцем, і біля нього виросла ціла гора бурдюків з вином, яким тут же владика і пригощав підданих. А ті на всі лади вихваляли свого повелителя.

З театру розходились під ранок з піснями й галасом. Під звуки флейт і тимпанів веселі, хмільні процесії ходили зі смолоскипами по місту, нікому не даючи спати.

Так і минув місяць після весілля. А тоді в один день все чомусь різко змінилося. Філіпп наче занудьгував від постійного, цілодобового щастя, відчуваючи якийсь щемний неспокій в душі, з дещо винуватими нотками в голосі казав дружині:

— Засидівся, загулявся, заніжився з тобою... А вже пора й за діло братися, бо так можна все життя протринькати на гульки та обійми...

Такі переходи — різкі й несподівані — від гулянок до справи і навпаки у нього були завжди. Але Олімпіаду образило оте "протринькати життя на обійми", одначе стрималась. Тільки й запитала:

— Невже я тобі так швидко набридла? Чи ти вже так Швидко наситився щастям?

— Ні,— відповів не зовсім, щоправда, упевнено.— Ладен з тобою щодня гуляти і щоночі любитися, але є речі важливіші.

— Які? — запитала вона ревниво, хоч і так усе зрозуміла. (

Перше своє завдання — врятування Македонії після розгрому Пердікки НІ і зміцнення її кордонів — Філіпп успішно виконав. На часі постало друге — об'єднання македонців і греків в одній державі. А про це Філіпп не переставав думати ніколи. Македонці вже були в його руках, тепер треба взяти в свої руки і греків. Філіпп вважав себе за походженням Гераклідом, себто потомком Геракла, тож був певний, що влада у всій Греції мусить належати тільки йому. Але, перш ніж братися за це, треба спершу укріпитися на узбережжі, забрати деякі міста в еллінів і будь-що зупинити еллінське проникнення на північ. А вже тоді, на другому етапі, розпочати об'єднання македонців з греками. Про це греки навіть не підозрюють і, звичайно ж, будуть незгодні, але їх ніхто й не питатиме. Хай ще пограються в свою демократію, а там незчуються, як опиняться в одній державі з македонцями під орудою Філіппа. Всі Аргеади розуміли, яке велике значення для Македонії може мати її зближення з Грецією, і тому діяли в цьому напрямку вперто і цілеспрямовано. Та поки що Греція стримувала ріст Македонії, тож македонські царі були вороже налаштовані до еллінів. І потай готувалися до

З В. Чемсрк

66

боротьби з ними, але на заваді ставало то те, то інше. І тільки Філіпп впритул зайнявся майбутньою війною з греками. Тієї зими цар і готував війська та облогову техніку для походу в Елладу.

Відразу ж після свят Анфестерій цар знову зібрався з військом у гори — на вправи. Олімпіада раптом забагла й собі поїхати. Філіпп цьому навіть зрадів, по-простецько-му (а в царя це виходило так природно і щиро, як то виходить у подібних випадках і у сільських дядьків) ляснув царицю нижче спини.

— А чому б і ні? Гайнемо, провітримось, військо розімнеться і ми з тобою теж.

Сказано — зроблено, Філіпп від слів до діла переходив швидко. Антіпатр, як завжди, коли Філіпп кудись збирався, залишався в Пеллі за старшого, а цар з Парменіоном і військом вирушив на навчання. Взимку, як то було заведено ще дідами, війни зупинялися. Взимку взагалі ніхто не воював — чекали весни. Цим і вирішив скористатися Філіпп, адже був переконаний, що добре підготовлене і навчене військо мусить і повинне воювати і взимку, коли противник до війни не готовий. В горах за Пеллою вибрали місце для вправ — залісену, забиту снігами долину з крутими, обледенілими схилами гір, урвищами, бескидами, нелегкими і влітку підйомами на перевалах та спусками і, звичайно ж, бездоріжжям. Там із здою впертістю, обдираючи руки об гостре каміння, обморожуючись, провалюючись у снігах, тренувалися кінні та піші війська, і ніхто їх не щадив — ні полководці, ні цар. Хто скаржився на важкі умови, того карали і гнали на обледенілі скелі. В заметілі й морози царські воїни спали у звичайних похідних наметах, а то й просто неба. Валили вікову сосну, розгрібали сніг, сосну підпалювали так, щоб вона рівномірно горіла до ранку, а біля неї, на ялиновому гіллі, вояки вкладалися спати. Філіпп та полководці спали в наметах, іноді ж — щоб подати приклад — теж просто неба, біля жевріючого стовбура сосни. Це теж було в традиціях македонських царів — скрізь і всюди подавати приклад і вести перед. Якщо сам цар терпить незгоди та дошкульний холод, то хто ж тоді посміє скаржитись на тяжкі умови? І лише після весілля та свят Анфестерій, коли з царем зголосилася поїхати в гори цариця, в долині біля бескиду спішно збудували простору хижу, в якій і зупинилися Філіпп з Олімпіадою. Житло, зведене з товстелезних соснових колод, з вузькими отворами замість вікон, що були затягнені бичачими міхурами, Олімпіаді сподобалось. В хижі виклади з дикого каменю кабицю, для спання Філіпп велів наносити

побільше пахучого ялинового гілля, а зверху настелити кожухів. Це теж цариці сподобалось.

— Ах, ах! — тільки й вигукувала Олімпіада.— Ми з тобою як пастух з пастушкою!

— Цар і е пастух свого народу,— одказував Філіпп.

І знову в них були спільні дні і ночі. Полководці на чолі з Парменіоном тренували війська, робили з ними великі переходи в горах, долаючи круті підйоми та спуски, грузли в снігах, мерзли на вітрах, спали біля багать просто неба, а цар з царицею і найближчими друзями тим часом бенкетували в хижці. Всі підступи в долину і сама хижка пре-пильно охоронялися гіпархією ефебів, вони ж носили до хатини сухе паліччя, хмиз. Із Пелли безперебійно доставлялися бурдюки з вином. На огнищі посеред хижі цар іноді власноручно смажив м'ясо гірських кіз чи вепрів і пригощав ними застільних своїх братів, що було великою честю для них.

На зимові царські полювання в горах збиралася вся знать — можні над усе любили такі лови, що неодмінно закінчувалися щедрими гульками, де можна було і душу відвести, і час скоротати, і по службі просунутись чи бодай поближче до царського двору присусідитись. Тож на зимові царські гони знать збиралася з усієї Македонії — з Нижньої покірна, котра вже визнавала Філіппа за свого верховного правителя і владику, а з Верхньої, гірської,— горда і непокірна. Ця спить і бачить себе незалежною, готова всадити ніж у спину Філіппу, але... Руки короткі. Та й цар хитрий і передбачливий, його на слизьке не загониш. Забрав він синів знаті Верхньої Македонії і тримає їх при своєму дворі — буцімто навчає, до державного керівництва їх готує.