Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин

А не вистачить у тебе грошей — позич у греків!

Філіпп вдавав, що вагається, прохав викрадачів його нареченою "уступити і не гилити таку безбожну ціну за повернення нареченої", чим потішив селян, а тоді, махнувши рукою, дістав з-за пояса шкіряний гаман. Всі ахнули й завмерли — що далі буде? Невже цар їм віддасть той пузатий гаман? Філіпп тим часом неквапливо, нарочито уповільнюючи свої руки і якомога тягнучи час, нарешті розв'язав його: гаман був повний золотих монет, перських даріків. Цар ще ніби повагався, а тоді зав'язав гаман, кілька разів виважив його на руці — всі знову завмерли, очікуючи, що ж буде далі,— а тоді розмахнувся і кинув його у натовп, що враз ахнув наче в одне горло.

— Пийте-гуляйте, македонці, та веселіть бога Діоніса-Вакха, він любить веселість. А, бога славлячи, поверніть мені княжну Олімпіаду. Я довго її шукав, увесь світ обійшов, доки її в Епірі знайшов. Вам гаман золотий, а мені княжна люба.

Гаман уже був у руках, юрма розступилася, і в колі, що утворилося, з'явилася Олімпіада — щаслива, розпашіла, молода і така гарна в ту мить!..

— Ось воно, моє щастя! — з цими словами Філіпп підхопив її на руки і поніс до коней, біля яких стояли гетайри. А за царем бігли Леонід та Ланіка і чомусь кричали:

— Не можна так, не можна... Треба спершу весілля зіграти...

— Буде тобі, греку, і весілля! Не з'їм я до весілля вашу княжну.— Філіпп спіткнувся і впав з Олімпіадою у сніг — і вони покотилися регочучи. І не було в ту мить щасливіших людей, ніж вони...

Ще не ставши жоною, Олімпіада вже спізнала зраду

Македонська столиця врочисто зустріла нову обраницю свого царя. Епірську княжну з її людьми поселили в окремому палаці, котрий врочисто назвали будинком молодої, де б вона могла відпочити з дороги й приготуватися до весілля. З будинку молодої і мав забирати Олімпіаду македонський цар. Визначили й день весілля, і в обох палацах — молодої та молодого — все прийшло в рух. Слуги, челядь, раби, домочадці, рідні та родичі — всі метушилися, веселі й збуджені. Діставали з льохів вина, на кухні шарварок, раби всюди шкребли і мили — що тільки можна було.

З такої нагоди — приїзд до столиці майбутньої цариці — Філіпп, не чекаючи весілля, три дні пригощав питних друзів і сам три дні з ними бенкетував. І так догулявся, що на четвертий день прокинувся в палаці своєї колишньої — третьої — жони Філіни. В її розкішному ложі з слонової кості, оздобленому золотом,— блиск та позолоту Філіна любила.

— Це ж треба!.. Перебрав...— тільки й похитав головою Філіпп, прокинувшись вранці в обіймах жагучої фес-салійки.— Гульнули... Хоч би цариці не донесли, перед весіллям це для неї буде не зовсім доречний дарунок.

— А ти вже й боїшся Олімпіади, нареченої своєї? — шпигнула його Філіна, швидка на язик.— Звідколи це македонський цар став таким полохливим?

— Ану вас... усіх! — відмахнувся Філіпп, бо дуже з похмілля боліла голова.— Боявся я вас!

І, стогнучи, подався похмелятися.

Але не встиг Філіпп і похмелитися, як Олімпіаді вже про все донесли. Люди Філіни. І не без намови своєї пані — так колишня, третя, царева жона мстила його майбутній, четвертій, жоні. Олімпіада була ображена й обурена до сліз. Як почула про те, наче пропасниця струсила її,— місця собі не могла знайти. Це ж треба! Не встигла вона приїхати в Македонію, як вибранець уже зраджує її — де це чувано, де це бачено? І це той цар, котрий мусить у всьому подавати добрий приклад своїм підданим! А він... Та про його походеньки вже вся столиця шепочеться. Ганьба. Ой, яка ганьба! Куди вона потрапила, о боги! Це ж дикунська країна!

— Що вдієш,— з останніх сил втішала подругу Лані-ка.— Філіпп не постійний, бо не байдужий до жіночих чарів. З тобою зараз він не може переспати, бо ти наречена, а жінок потребує, бик македонський! От і гайнув...— І додала не зовсім упевнено: — Але, ставши твоїм мужем, він неодмінно схаменеться, от побачиш.

— Вже побачила! — буркнула Олімпіада.

— От і побачиш,— гнула своє Ланіка.— Ти станеш йому не просто жоною, якою була колись Філіна, а царицею його царства. А хто посміє зраджувати цариці?

— Філіппу, як я тепер розумію, ні держазні, ні моральні закони не перешкода. Державні закони вш сам придумує для підданих, а не для себе, а на моральні уваги не звертає.

— Чоловіки — вони всі такі, а македонські царі особливо,— погодилась з нею Ланіка.— Від жінок вимагають вірності, навіть з будинку їх не випускають, а самі нас зраджують на кожному кроці. І не вважають те зрадою, бо так заведено споконвіку... Недарма ж бо сказано: життя одного чоловіка дорожче тисячі жінок. І ще нам придумали мовчання. Ах, мовчання прикрашає жінку! От і мусимо затято мовчати.

— Але ж він мені клявся в любові! — не йняла віри Олімпіада.— І я маю до нього почуття, а він... Ніби ногами в душу!

— Клявся, що любить тебе, то й любить,— заспокоювала Ланіка.— А що переночував, до речі, п'яний, в котроїсь із колишніх своїх жінок — чи й не дивина!

— Ла-ані-іко-о! — вражено протягла Олімпіада.— Щойно ти засуджувала нечесний вчинок Філіппа, а це вже мовби й захищаєш його?

— Сестро-подруго моя, ну як я можу судити царів? Хто вони і хто я, щоб судити спадкоємця самого Геракла!

— Твоя правда,— погодилась Олімпіада.

— Я тільки кажу: не бери близько до серця те, що трапилось. Зрозумій свого судженого. Чоловік є чоловік, і без жінки від довго не може. Та ще такий, як Філіпп. От і стрибнув у гріх. Хоча подумаєш, одну нічку переспав. Якщо він і дві ночі з кимось переспить, його не поменшає.

— Але ж мені гірше...

— Тобі — гірше,— погодилась Ланіка.— То що вдієш, треба звикати до чоловікової невірності. Недарма ж бо сказано: законна дружина — для народження законних дітей, а гетера — для утіх.

— Але я це поламаю! Я не хочу бути лише істотою для народження законних дітей! Хай і утіхи теж одержує зі мною. Або я, або ніхто! Він ще мене запам'ятає! І його колишні коханки теж!

Затаїла ненависть до попередніх дружин Філіппа, особливо ж до Філіни. Маючи від Філіппа сина Аррідея, фесса-лійка, будучи всього лише коханкою царя, вже посміла нахвалятися: "Хай цар одружується на кому захоче, хоч і на тій чужачці з Епіру, але спадкоємцем македонського престолу по старшинству стане тільки мій син!.."

Коли про це передали Олімпіаді — ледь не задихнулася від гніву. Вона буде царицею Македонії, а синок якоїсь там коханки — спадкоємець престолу? Та швидше каміння саме вгору полетить, серед ночі сонце з'явиться, аніж буде те, що задумала фессалійка! Та швидше вона зі своїм Ар-рідеєм кров'ю вмиється, ніж Олімпіада дозволить їй царювати. До крові кусала губу. І тут її кривдять. В Епірі, в дядька-царя, була підневільною, її принижували всі кому заманеться, приїхала в Македонію — і тут те ж саме почалося. Та в Епірі вона терпіла, змушена була терпіти, бо не мала ні сили, ні влади, ні прихильників. А в Македонії, ставши царицею, вона по-іншому заговорить зі своїми кривдниками, і байстрята різних там фессалійок ніколи не стануть спадкоємцями престолу!

А ночами плакала, кляла свою нещасливу долю. Але по-при'все Філіппа кохала. Як вона його, зрадливого, кохала, ждала-виглядала! А він, загулявши з нагоди її приїзду в Пеллу, здавалось, і зовсім забув про неї. Таке міг утнути лише Філіпп. А втім, треба звикати до цього. Правду каже Ланіка, чоловіки усі такі. Тож попри все готувалася до весілля, хоч образа й терзала її. Та вдавала, що все гаразд. А надійде потрібний час — вона своє ще візьме!

І хоч як не кляла Філіппа за зраду, та, коли він четвертого чи п'ятого дня нарешті згадав і про неї, зраділа, ожила, розквітла. А він з'явився, молодий, свіжий, бадьорий і гарний. Не втрималась, птахою кинулась в його дужі обійми. Як він її пригортав, як цілував, як на руках носив!.. Про все в ту мить забула. З нею він і — її. Назавжди, до скону літ.

— Ти ж у мене одна-єдина,— шепотів він їй ніжно-ніжно.— А інші — то таке... Тільки ти. Тільки з тобою я щасливий.

І сам у ту мить вірив, що тільки з нею буде щасливий. Тільки з нею. І вона тому вірила і ще вірила, що тільки з ним вона буде щаслива. Тільки з ним...

— Поклянися... поклянися...— тулячись до нього, шепотіла Олімпіада.— Що тільки зі мною... тільки мій...

Філіпп охоче і щедро клявся. Що-що, а клястися він міг легко, охоче і багато. З будь-якого приводу. Ось тільки клятви ніколи не дотримував і не вважав те за щось негарне, бо завжди діяв так, як у ту мить було вигідно. І тільки.

— Ну, звичайно ж, моя люба царице, клянуся!..

В місяці гамеліоні, в січні — лютому

В місяці гамеліоні, як по всій Македонії гули-вили сніговії й тріщали морози, вирішили зіграти весілля царя Філіппа з княжною Олімпіадою. Вже принесено, як і велить звичай, весільну жертву Аполлону — теличку, котру оббілували, засмажили і з'їли в честь майбутнього весілля. А потім молода — це найприємніша жертва Артеміді — піднесла богині пасмо свого волосся, молодий же перед весіллям пасмо свого волосся підніс Аполлону. І вже в будинку молодої збуджена кваплива метушня, ахи та охи, радісне сум'яття, пісні, жарти... Молода, як тільки-но рабині заходилися мити їй ноги та натирати її пахощами, навперебій вигукуючи: ах, яке прекрасне тіло в молодої, ах, як такому тілу буде радуватись молодий, заплакала. Але сльози її були світлі і радісні.

Потім рабині співали сумної пісні, що, мовляв, княжна Олімпіада з волею-неволенькою прощається, з батькового дому в дім молодого назавжди перебирається, а Олімпіада, слухаючи сумну пісню, вдавала, що гірко плаче,— такий звичай! Плакала, не підозрюючи, що мине не так багато часу і вона по-справжньому гірко заплаче у своєму заміжжі. Але в той радісний день Олімпіада лише для годиться пускала сльозу, ховаючи в собі радість.

Невільниці викладають нареченій зачіску. Волосся в Олімпіади чорне, довге, густе й пишне. Рабині-умільці завивають локони, фігурно їх викладають і скріплюють шпильками. Інші заходжуються біля личка молодої. Хоч воно свіже й гарне, але без білил, рум'ян та фарб для брів і вій не обійдешся. Брови підводили товченою сурмою, повіки відтінювали вугіллям, вії темнили, щоки та губи підфарбовували паличками із свинцевого сурику.

І ось вже молодій наділи шафрановий хітон — довгий, з барвистою каймою внизу, його перехоплено в талії.пояском і скріплено срібною пряжкою на правому плечі.