Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин

Особливо манив Філіппа Амфіполь — важливе місто-порт всього фракійського узбережжя. Місто, як кістка в горлі, стояло у гирлі Стрімону і було вигідним і для македонської торгівлі, і як стратегічний пункт, і як місто, звідки можна спілкуватися з усім Понтом. До того ж воно славилось заможністю, мало багато рудників, виробляло вина та оливкове масло. Мешканці Амфіполя були вороже налаштовані до

Македонії і готувалися дати їй відсіч. З другого боку, Ам-фіполь мав економічні зв'язки з багатьма грецькими полісами і в першу чергу з Афінами. Захоплення його, розумів Філіпп, могло б викликати війну з грецькими державами, а це поки що не входило у плани македонського царя. Тож треба було спершу помиритися з Афінами. Для початку Філіпп велів відпустити полонених афінян, які у нього були, без викупу і навіть задобрив їх дарунками. В Афіни ж надіслав листа, в якому сповіщав, що він відмовляється від Амфіполя, пропонував мир, виявляв бажання дружити з афінянами. І навіть запропонував їм укласти союз. Фі-ліппу було на руку те, що в той час, як міцніла Македонія, Афіни втрачали силу. У 357 році вони дали себе втягнути у важку для них Священну війну. І ось, коли вони знесилились, Філіпп пообіцяв захопити для них Амфіполь на фракійському узбережжі. Афіни — спасибі вам, боги, що вони були такими наївними! — цьому повірили і зраділи. Отримавши Амфіполь, вони б значно зміцніли, твердо ставши на фракійському узбережжі. Торгівля з Причорномор'ям для них необхідна як повітря. Тож Афіни й спокусилися пропозицією македонського царя і безпечно йому повірили. Дізнавшись про це, амфіполіти застерегли афінян від небезпеки, котра і їх чекає, якщо вони укладуть договір з Македонією. Зрештою не можна збудувати своє щастя і благополуччя на горі інших — прадавня мудрість. Але Афіни не хотіли допомагати Амфіполю, бо він не був членом їхнього морського союзу, вважався незалежним і часто займав ворожу Афінам позицію з тих чи інших питань. Підкорити ж місто силою Афіни не могли — були ослаблені хистким становищем на Геллеспонті та війною з Персією. До того ж страждали недалекоглядністю. Вони повірили Філіппу, котрий під щирою клятвою обіцяв їм завоювати Амфіполь і віддати його у їхнє володіння. Афіни так і не могли збагнути, що за так, заради лише їхніх інтересів, Філіпп не зважиться на таку нелегку справу, як завоювання для когось добре укріпленого міста. Штурмуючи його, він покладе чимало свого війська, і в ім'я чого? Щоб ощасливити якісь там Афіни? Ні, без власної вигоди Філіпп воювати не буде і нікому не піднесе захоплене місто за спасибі.

Отримавши від Афін згоду, упевнившись, що вони на його боці і не захистять Амфіполь, Філіпп з Парменіоном стягнули до нього війська та облогові машини й почали облогу.

Невдовзі в Пеллу примчали гінці: цар Філіпп взяв приступом Амфіполь! Цар Філіпп покарав своїх противників, а грецьке місто перетворив у свій важливий стратегічний пункт на фракійському узбережжі! Афіни залишилися з носом — так їм і треба! Тепер берегова лінія для Македонії відкрита. Ще по якомусь часі Філіпп за Амфіполем узяв ще й Підну, а щоб ізолювати Олінф, змусив його укласти з ним союз, обіцяючи йому віддати Потідею, на яку Олінф давно зазіхав. Як спіткнулися на хитрощах Філіппа Афіни, так тепер спіткнувся й Олінф. Тож Філіппу обіцянками вдалося його прихилити на свій бік та укласти з ним договір, за яким обидві сторони зобов'язувалися не укладати окремих договорів з Афінами. Роз'єднання Олінфа з Афінами для Філіппа було великою перемогою. Діючи навально, він швидко захопив Потідею і її мешканців продав у рабство. Саме ж місто передав Олінфу. Так Філіпп підривав міць Афін, сіючи розбрат серед їхніх спільників та союзників. В Афінах збиралися раз по раз: приймали рішення проти Філіппа, але не могли їх втілити у життя — не мали єдності.

Утримуючи захоплені області, Філіпп стрімко розширював свої володіння у Фракії, одночасно підкупляючи впливових греків, і всюди в еллінських полісах вербував собі прихильників та спільників. Але, щоб покорити Грецію, цього замало, треба завоювати симпатії всіх еллінів, а це здійснити не так просто. В очах еллінів Філіпп хотів бути не ворогом і загарбником, а другом, об'єднувачем їхніх полісів, захисником Еллади і заледве чи не її народним героєм. Еллада ж поки що вбачала у своєму північному сусідові перш за все завойовника та поневолювача їхньої незалежності — як воно і було насправді.

Та Філіпп попри все був задоволений — цього разу він добряче поскуб еллінів і відхопив у них чималий шмат їхніх земель. І від повноти задоволення, з доброго настрою послав додому гінця з листом, що починався такими словами: "Палке вітання цариці Македонії та її чорній кішці, привезеній аж із самого Єгипту! Настане час, і македонські війська, захоплюючи світ, дійдуть аж до Єгипту, дійдуть на самий край світу білого!"

З тобою а до мене за любощами прибігає...

Олімпіада не почувалася щасливою доти, доки у світі ньому жила Філіна. І навіть чорна єгипетська кішка безсила заспокоїти царицю, коли вона згадувала Філіну. А вигнати її з думки несила. І де вона взялася на її голову! Свою колишню, третю, дружину Філіпп привіз із чергового походу (він з кожного походу, крім військових трофеїв та різної здобичі, неодмінно привозив і жінок). І одружився на ній, здається, в інтересах грецької політики — принаймні не без впливу політики. Але як жінкою Філіпп нею був просто захоплений. Кілька років він прожив з фесса-лійською красунею в злагоді й любові. Мав од неї сина і визнавав його за свого. Невичерпною пристрастю і невситимою жадобою до любові та насолод фессалійка покорила царя. Подейкували, що цар все ще перебуває під впливом її чарів, бо хоч і одружився з Олімпіадою, а ні-ні та й переночує у Філіни. Вона була простого роду, тому й не стала законною дружиною македонського царя. Бо як би нею не захоплювався Філіпп, як не кохав, а для зміцнення свого становища на троні, для впливу на греків йому потрібна була дружина царської крові.

"Чи не тому він і одружився зі мною, що я — дочка царя?" — час від часу мучилася сумнівами Олімпіада. Ревнувала чоловіка до Філіни. Хоча б тому, що фессалійка полонила його своїми жіночими звабами, а вона, Олімпіада, всього лише своїм царським походженням. Принаймні про це починали шепотітися її недруги в Пеллі, і чутки ті розпускала, очевидно, сама Філіна. Олімпіада не йняла віри, чому Філіпп не пориває з фессалійкою? Навіть одружившись з нею, Олімпіадою. Більше того, він подарував коханці розкішний палац та слуг. Ще й велів державному скарбнику виплачувати певні суми на утримання її двору. І потай іноді ночує у неї. А їй, Олімпіаді, законній дружині й цариці,-клянеться у вірності. Вагання царя, його дволи-кість (живе з царицею, а потай бігає до іншої) відчула й Філіна. Чи не тому й упевнена, що тільки її син Аррідей стане в майбутньому спадкоємцем македонського царя?

Цього вже Олімпіада стерпіти не могла — тільки через її труп синок коханки стане спадкоємцем македонського царя! А тут ще поповзли чутки, що буцімто Філіна всюди заявляє, що хоч Філіпп і одружився з Олімпіадою, хоч і проголосив її царицею( але довго з нею не житиме, що він уже, мовляв, розчарувався в пісній емірській княжній, так по-справжньому і не захопившись нею. І хоч Олімпіада вагітна, але справі це не зарадить, бо тільки її сина Аррідея Філіпп вважає своїм спадкоємцем... І коли це дійшло до Олімпіади, вона погукала двох найвірніших їй людей — Леоніда та Ланіку,— веліла їм збиратися в гості до... Філіни.

Леонід і Ланіка навперебій відраджували її від тієї затії, та цариця й слухати не хотіла.

— Як я надумала, так і буде!

— Господине наша,— починав Леонід чемно, але твердо, та цариця тільки ногами тупотіла.— Ні і ні! Нікого вас і слухати не хочу, а буде тільки по-моєму! — дивилася спокійно, холодно і владно.— Зрештою, може четверта жона македонського царя побувати в гостях у його колишньої третьої жони?

Леонід змушений був погодитися, що, звичайно, в принципі...

— Збирайтесь! — перебила його цариця.— Раз-два і — в дорогу!

— Еуге! * — покірно схилив голову Леонід.

Філіна прийняла царицю в гінекеї свого розкішного палацу. Не здивувалась, ніби й чекала Олімпіаду.

— Ну, здрастуй, колишня жоно мого мужа,— привіталася Олімпіада, і не можна було збагнути з її голосу — кепкує чи серйозно. Зодягнена цариця в пурпуровий пеп-лос, на голові мала круглу пласку шляпку з гострим верхом, на ногах жовті, в самоцвітах черевики.

— Ну, здрастуй, четверта жона мого колишнього мужа,— тим же тоном відповіла Філіна. Зодягнена по-домашньому, в яскраво-червоному хітоні, але вся в золотих прикрасах.— Рада з тобою поближче познайомитись.

— Я теж... рада,— вже іронізувала цариця.— Таке щастя!

— Не глузуй, царице, бо ти до мене прийшла, а не я до тебе. А в житті все може статися,— спокійно відказала Філіна.— Тим більше Філіпп такий непостійний.

— Це натяк чи... погроза?

— Ні, просто дружня порада досвідченої жінки,— стомлено вимовила Філіна й зітхнула.— Я була в нього третьою, ти четверта, але може з'явитися і п'ята, і шоста. Такий він, Філіпп.

Мине зовсім небагато часу — і передбачення Філіни збудеться, але тоді Олімпіада не хотіла йому вірити.

— Ти просто... просто заздриш!

— Можливо,— охоче погодилась Філіна.

• Якусь мить вони мовчки вивчали одна одну. Філіна роздивлялася Олімпіаду спокійно, дещо навіть насмішкувато-скептично. Цариця з помітно випуклим животом вигляд мала стомлений, спустошений, аж наче зів'ялий. Вагіт-

Еуге — добре (грецьк.).

ність їй давалася, певно, нелегко, лице — блідувато-жовте, ніс та підборіддя загострилися, під очима синці, в очах — хворобливо-насторожений блиск. Певно, дратівлива цариця.

Олімпіада розглядала суперницю не без мимовільних заздрощів, хоч і ховала їх у собі. Як фессалійці поталанило на вроду! Висока, осяйна, гнучка станом, вся наче із слонової кістки виточена. До неї так і хочеться доторкнутися. Хочеться, і боїшся, щоб не вжалила. Змія! Таких гарячих, рвійних і гнучкотілих чоловіки люблять, а Філіпп особливо.

Закінчивши оглядини, Філіна раптом сказала:

— Тепер мені зрозуміло, чому з тобою одружився цар. Всього лише тому, що ти царського роду.