Листи - Федькович Юрій

Я наш нарід цілим серцем люблю, і душа моя віщує, що єго велика доля жде, але аби го львівська громада поклала на ноги - не вірю. Сторія знає багато самозванців-демагогів, що ще дужче кричали та об народнім гаразді бідкались, а предціля з того народу шкуру драли, а нарешті на сарган продали. Сторія в очі коле - боюся, аби нарешті і нам їх не виколола...

Що я тому бродському добродієві такий великий у очах, що він мене у 17 числі «Русі» так гарно звеличав? 76 Недурно то наш нарід приповідає, що «свиня не з’їсть, доки не обваляє». Подякуйте, ласкаві будьте, львівській громаді від мене за «почесне» і скажіть єї, що най ся не боїть, що я єї своїми «безцінностями» ще коли ся надокучу. Держав бог Андрушка й без того окрушка. Ци як кажете?

Авербах 77 - козир-писар, ніщо й казати! Нарід без усеї народності, без усеї поезії, як німецький, ще ледве хто ліпше відмалював, як він. Але для руснака, з роду поетичного, Авербахові письма хіба тільки варта, що для психолога,- і то лиш для того, що хоче спосіб гадки німця-селянина, т. є. хлібороба, знати.

Німчики мене, братчику, доїдають. Кажуть зрікатися свого народу, свого краю, свої музи або подякувати їм за пенсію. Я на посліднє пристав; тепер же відки жити? Я гадав піти до Коломиї і там яке белетристичне письмо основати. Але «почесне» бродського пана-добродія примусило мене і своїй музі-ледащиці подякувати за хліб-сіль літерацьку, а самому стати на громадського писаря. Діло дуже прозаїчне, але пожиточне. Що ж робити?..

Ще вас молю-благаю, братчику,- мабіть, уже уостаннє,- аби-сте були такі ласкаві самі написати до Вахнянина, най мені відошле усі мої манускрипти, не давши їх у печатню, а ви пришліть мені мій «Буквар» 78 і ті поезії, що, бувши в мене, їх до Львова взяли. А нашим редакторам там скажіть, аби моє імено не важилися у своїх газетах споминати ні друкувати, бо мені не тяжко до Львова поїхати да і їх обдрукувати,- але не друкарським калилом, а гуцульським топорищем. Мені тепер однаково: пропала честь, пропав хліб - най же пропадає і вік - хоть мій, а хоть чий!

А за сим словом бувайте здорові, пане Костю, і не забувайте сеї практики, що хто не слухає здорового розуму, тот мусить опісля слухати бродських дегтярів,- се вас щиро радить

ваш вірний

Федькович

4 липня 1867 р., Сторонець-Путилів

Годний наш добродію!

За дар 80 і за ласкаві речі дякую, а до львівських писем писати не буду, бо львівська громада обійшлася зо мнойов, як з одним дурнем (не до Вас кажучи); мені лиш дивно, як не встидались львівці до Вас про се і писати! Читали Ви про мене у 17 числі «Русі»? Звеличали мене, ніщо й казати! Мене за таков славов удруге не кортить - най її собі шукає, хто хоче, а я - гуцул! Ви знаєте, батьку, гуцулів?

Пишете, що мені тернопільська старша Русь клониться,- я їй сто раз нижче й ліпше, аби здорові були, батьки наші любі! Поклонив би я ся і до молодої тернопільської громади, да боюся, що зо львівськов на одно копито роблена. Ци чули Ви, добродію наш годний, як віденчуки ся гарно зо мнойов обійшли? Ще травня рік минув, як писали мені, аби я їм післав мої нові поезії до печатання. Я попротивився та й післав, а они? І чутки не дають, не то що! Тепер мені нічо робити, як їх до суду скаржити, аби мені хоть манускрипти вернули. Руська інтелігенція!..

У сегорічні роковини смерті нашого великого Кобзаря заслав я у Львів два поменники (поминальні поезії). Знаєте, що львівці на се сказали? «Нема грошей!..» Перше моє «Посланіє...», що я у Львів заслав, пропало без слиху! Кілько я не упоминався, аби мені хоть манускрипт вернули - але де ж там!.. А ті ігноранти ще сміють Вас, добродію, своїми хтозна-якими ханьками та брехнями клопотати!.. Я, батьку милий, не розуміюся на німецькій дипломатії, я - просто собі гуцул. Моя школа була Чорногора, а не львівська або віденська академія.

Клониться до Вас, як до ясного сонця,

Федькович

4/7

Осінь 1867 р., Сторонець-Путилів

Ви от на чім стоїте, паничі: мені дайте раз завсігди покій - та й на сім конець бесіді. А мої поезії, що з Відня вам прислали, на сих міст відослати мені до Партицького, що й до слова! Я лиш не знаю, яким чином могли віденські динди мої письма до вас слати, коли я їм умисне і виразно казав їх до Партицького післати? Відай, як німець каже: Gleich und gleich gesellt sich gerne. 81 Єсли ся хто відважить півсловечка мого у вашій псевдо-«Правді» друкувати, то буду го судом доходити!

Sapienti sat. 82

Федькович

Жовтень 1867 р., Сторонець-Путилів

Панчику!

Я вас щиро люблю, але ваші тиради - не конче. «Правда» не варта і цибулі печеної ні щодо верха, ні щодо середини, а до таких органів я не пишу. Гадаєте, що цілий «Майор» грейцар варт? 84 Овва! Воліли би Авербаха переводити.

До пана Б[учин]ського 85 напишіть, аби мій «Буквар» зараз до п. П[арти]цького післав,- але зараз!

Фотографію шлю, хоть не дуже і вдатна. Сли би ваші паничі бажали собі також моїх фотографій, то можуть їх дістати у тутешнього фотографа; тузин - 5 левів.

Ваш

Федькович