Листи - Федькович Юрій

як. Мені треба конечне оце мати, бо не можу без цього «Добуша» зачинати. А найдужче мені треба той формуляр, як му смерть читали (в року 1740 або 1730). Доки драму напишу - а я вже написав життя Добуша і співанку Добушеву в нутах,- ще мені треба напереді образця Добушевого в гуцульськім лудинню. Скоро бих роздобув такий образець - зараз бих тобі все післав, а ти дав десь видрукувать гарно та красно - у Відні або де: отож би була утіха для простого народу! Я знаю, що в кождім дому би був «Добуш». Чи як думаєш, братику? Напиши мені.

Тепер же йду вже спати!

Братику! Як мені борзо не відпишеш, то аби тебе бог не простив. Напиши, братику, напиши! Да не гнівайся вже на мене, я нічо не винен.

Твій ледачий

 

Федькович

 

Якби-сь був чемний, то прислав би-сь мені паперу такого, що листи на йому пишуть, бо, єй-богу, не маю.

 

14. ДО ВІДЕНСЬКОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

 

 

Середина 1866 р., Сторонець-Путилів

 

Соколики!

Спасибі вам за ваші добрі вісті і за ваш труд, що приймаєте для мене! 69 А як прочитав про наших москаликів, 70 то не іначе, але пішов до Хайшміли і упився на гарнім пиві, от що.

Я гадав, що стякне на хоть одних 12 аркушів, а воно ні; худа книжечка буде! Але я вам от що скажу. Я сими дни написав з кілька поезій, але гарних таки, гарних! Буде їх більш як на 4 аркуші (по-вашому рахувавши). Отже, коли хочете, а ви долучите до тих стокмлених 50 срібних ще 20, і я вам їх (поезії оце) зараз пішлю. Да я не кажу, аби гроші згори мені були, але коли будете завтякати. Ці поезії мають титул «Ще дві-три паві», і можна би їх хороше прилучити до «Синіх пюрець» 71 . Є тих поезій усіх 18 і звуться: «Городенчук», «Як в світі ведеться», «Леля», «А хто винен?», «Співак», «Старий жовняр», «Церков», «Стрілець», «Черемська княгиня», «Прощі», «Чия правда», «Флояра», «Лісова цариця», «До Данила Млаки», «Удова», «Сліпий», «Свекруха», «Волошин».

Я, як видите, взявся тепер гарно до роботи, але такі подрібні вірші вже не буду писати, бо хочу братися за більші. «Добуш» буде перший, «Посланіє» - друге, «Ісус» - третє, а коли бог позволить, то, може, ще і «Гонта», і «Апокаліпса». Да, мабіть, братики, це лиш мої проекти, та й тільки, бо той ангел-нечуя щось дуже пильненько став мені в вічі заглядати. Груди, братики, груди! Коби хоть з пару грейцарів завіршувати, аби було з чим гарно поховатися. Як ви туда, у Відні, межи славними дохторями - поспитайте колись при добрім случаю, що би мені робити від скуси (beginnende Luftröhrenschwindsucht), 72 бо ми тут і лікаря не маєм, не то що.

А з тими 50-ма срібними кваптеся, братики, бо мені їх треба. Але золотий огальон не шліть, бо буде дорогий, ані Саллета, лиш хіба тих пару ізорців, аби мав пам’ятку по моїх віршах. Можете мені ще прислати 2 лікті гарної шовкової (гроденапель) бинди до ковніра до сорочки. Вона аби була на добрі 2 пальці широка, і або червоної барви, або гуцульської (червоне з золотом і чорним).

Я вас, сизі, вовік не забуду, не забувайте ви і на мене - так вас уклінно просить

 

Федькович

 

15. ДО РЕДАКЦІЇ ЖУРНАЛУ «ПРАВДА» 73

 

 

18 травня 1867 р., Сторонець-Путилів

 

Чесна редакціє!

Сеї неділі дістав я від Данила 74 лист, і пише він мені, аби післати віденчукам мої «Посланія», а львівцям - «Повісті», усе на ваші руки.

З віденчуками я не хочу нічо мати до чиніння, бо они ся дуже нечесно зо мнов обійшли. Се раз завсігди. А львівську громаду прошу, аби мої повісті і не давала печатати, бо заслабі до того (мої повісті оце). Але львівська громада, коли має волю і гроші, то най буде ласкава заждати на мого «Добуша», то ліпше зробить. «Добуш» - так маю в бога надію - буде за два або три місяці готовий.

Тішить мене в світі, що наш театр ожив. Ци би ви не могли попросити директора, аби і моє «Так вам треба!» приймив? Я сю фрашку зовсім переробив.

Данило каже мені, аби я до него зараз відписав. Данило най жде на мою відповідь тілько, кілько я на єго ждав. Зрештов, клониться єму і вам уклінно

 

Четвер, 18/5 1867

 

Федькович

 

Львівській громаді за ласкавий поклін - мій щирий навзаєм. Аби здорові були і гаразд ся мали.

До «Правди» не пришлю нічо, аж доки не буду знати, що ся з моїм «Первим посланієм...» і з моїм «Поменником...» стало. Хто зо мнов жмурка грає - а я з ним.

 

Федькович

 

16. ДО КОСТЯ ГОРБАЛЯ

 

 

Середина 1867 р., Сторонець-Путилів

 

Добрий день!

Не гнівайтеся, любчику, що аж тепер вам даю відповідь, але я такий тепер заклопотаний, що мені дивно, як я і на сих пару слів міг ся зважити. Аж тепер вам вірю, що тото є клопіт та жура і як чоловік може в апатію впасти,- не впасти, але пропасти, бо я рахую кождого чоловіка за пропав, що в ню впав. От і я. Да така, мабуть, божа воля, ніщо і робити.

Справі, о котрій я вам писав, ще нема кінця, 75 бо я стараюся викрутитись, т. є. не дати правительству ніякої відповіді, хіба би мене приконопадили. Да за дві неділі найдалі, міркую, що річі буде кінець. Удасться мені виховзтись - добре, а ні - також добре, а я тебе увідомлю о всему, як зможу і як трохи з свої апатії продрюхаюсь. Да я дуже боюсь у ній затетеріти навіки.