Українська література » Класика » Давнє й нове - Франко І. Я.

Давнє й нове - Франко І. Я.

Читаємо онлайн Давнє й нове - Франко І. Я.
style="">Що по світі гомоніла,

Гомоніла та й пропала.

 

Все пропало! З тіла Русі

Облетіли давні шмати,

Тра нового вже кожуха,

По-новому треба вбрати.

 

Все пропало, а пропале

Ніщо в пісні й споминати,

В нас нові тепер герої,

Про нових нам і співати.

 

Гей, засіли депутати

Ген у Відні, пане-брате,-

У віденському райхсраті

Є й рутенські депутати.

 

Є там славні «батьки Русі» -

Се нові у нас герої,

Се надія нам - вони нас

Виведуть з біди старої.

 

О, вони нам, бра, обчистять

Не лиш тіло, але й духа

Від пиянства, від лінивства,

І від грунту, й від кожуха -

 

Геть обчистять! Будем, брате,

Чисті, вільні, мов святії,

І тоді для всеї Русі

День свободи надоспіє.

 

О, тоді аж увійдемо,

Наче Лазар із барлога,

З того падолу податків

І додатків в царство бога.

 

О, тоді аж станем легкі

І свобідними устами

Заспіваєм так, що Христе!..

Словом, рай буде між нами.

 

Лиш заждім! До благодати

Лиш дрібниці нам хибують;

Решту наші депутати

Незабаром домайструють.

 

Лиш заждім! А поки ждати

Тої з неба благодати,

Слухаймо, що депутати

Будуть в раді глагола́ти!

 

 

II

 

Пан міністер хоче грошей

На казарми, на гармати,

На мундури, окупац’ї -

Райхсрат гроші мусить дати.

 

Пан міністер чемно просить

Грошей зо сто міліонів

І рахунок розкладає

Серед жартів і уклонів.

 

Хоч рахунок не докладний,

Аж крізь діри вітер віє,

Але що кому до того,

Де міністер гроші діє?

 

Хоч край в нужді, темний, бідний,

Та міністер-бо хороший,

Такий милий, такий чемний,

Та й так любо просить грошей!

 

«Тра піддержати повагу…

Тра в розвою не вступати…

Тра нові мундури шити,

Тра нові гармати лляти.

 

Грошей тра сто міліонів,

Правда, що здалось би більше,

Та на сей рік досить того,

Решту додасте пізніше».

 

Пан міністер красно просить -

Чому б, бачиться, не дати?..

Але рейхсрат починає

Розговори і дебати.

 

Розговори і дебати:

Чи все дати, чи не дати,

Чи край може, чи не може,

Чи потрібні нам гармати?

 

Розговори сюди, туди,

Пан міністер чує нуди…

«Що,- гадає,- плести дуби?

Як я схочу, так і буде!»

 

Пан міністер добре знає

Куди діло за чуб взяти,-

Камердинра посилає

Між рутенські депутати.

 

«Камердинер, осьде пачка!

Що в тій пачці, не питайся,

На - де посол Безумович,

Швидко ‘д ньому перепхайся,

 

Дай йому!» Слуга полетів.

Пан міністер вже не дбає.

Що гадає - господь знає,

Але райхсрат знать не знає.

 

У райхсраті при дебаті

Всі рутенці шепчуть стиха:

«Треба дати й без дебати,

Пощо крику, пощо лиха!»

 

Тільки славний Безумович,

Прозваний Рак Поступович,

Підгортає сивий волос,

Просить сміливо о голос.

 

Пан міністер теє бачить,

І думки йому віщують:

«Безумович бере гроші,

А рутенці голосують».

 

 

III

 

«Гей, панове депутати,

Австріяцькі вірні люди!

Слухаю я вашу мову

Та й гадаю: «Що то буде?»

 

Що то буде з нашим краєм,

І з урядом, і з церквами.

Коли дух горди́й, безбожний

Вкоренився вже між вами?

 

Пан міністер хоче грошей

На мундури і гармати,

А ви в гордості плетете:

«Чи все дати, чи не дати?»

 

Пан міністер! Ви згадайте,

Що се власть! А час вам знати,

Що усяка власть від бога,-

А власть може розказати!

 

Уважайте: він не каже,

Тільки просить дуже гречно,-

Ще вам мало?.. Раджу: дайте!

Бо не дати - небезпечно!

 

Він рахунки розкладає

І толкує перед вами,

А ви смієте свариться

Богохульними словами!

 

Впрочім - ох, мої панове,

Важко серце розпороти,-

Ви ж згадайте, хто ви, що ви

Ви - австрійські патріоти!

 

Так ви стоїте на стражі

Честі і поваги краю?

Честь, повага упадає,

Сторожі міністра лають!

 

Ох, панове депутати,

Сумно навіть погадати,

Пан міністер грошей хоче.

Ви вагаєтеся дати!

 

Уважайте лиш на мене:

Я ось і мої собрати!

Пан міністер зажадає -

Ми не смієм відказати.

 

І не думайте, панове,

Що в нас розкіш і достатки!

Ні, і в нас не одна нужда

Обдирає з пліч манатки.

 

Наш народ страшенно бідний,

Так страшенно, депутати,

Що не буде вже мав далі,

За що службу раз наняти.

 

В нас хати - свинячі кучі,

А церкви, мов обороги,-

Люд жиє в нас лободою,

Аж му пухнуть руки й ноги.

 

В нас жиди друть за горівку,

Грунт за лихву ліцитують,

А ляхи ще нашу мову

І наш обряд геть нехтують.

 

Ми досить уже терпіли,

Така була воля неба,

Та протерпимо ще більше,

Коли того буде треба.

 

Бо терпіти і кориться -

Сього нас батьки навчили,

І як треба, мем кориться

І терпіти й до могили.

 

Отже ж, хоть таке в нас горе,

Хоть так тяжко крепіруєм,

То проте ми сміло, явно

За міністром голосуєм.

 

Відгуки про книгу Давнє й нове - Франко І. Я. (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: