Давнє й нове - Франко І. Я.

Франко І. Я.

ДАВНЄ Й НОВЕ

Том 3

зібрання творів

у 50-ти томах

Частина 3 1

Видана в р. 1898 накладом студентського товариства «Академічна громада» збірка моїх поезій «Мій Ізмарагд» розійшлася вже досить давно, і ще в р. 1909 ухвалила дирекція Українсько-руської видавничої спілки приступити до нового її видання. Я вважав відповідним зробити се видання не повторенням першого, як було з київським виданням «Зів’ялого листя», що вийшло при кінці минулого року з датою 1911, але справді новою книжкою, що мала би самостійний літературний інтерес супроти першого видання. Сам характер збірки, що наслідував потроху староруську збірку поучень та оповідань, відому під назвою «Измарагд», робив можливим розширення її рамок. Я постановив передрукувати тут цілий ряд своїх віршів, писаних протягом 32 літ, які не ввійшли в давніші мої збірки, а особливо в друге видання «З вершин і низин». Розширивши сам зміст збірки із шістьох на дев’ять розділів, я збагатив деякі розділи першого видання досить значним числом нових поезій, особливо розділи «Паренетікон», «Притчі» та «Легенди», а надто зложив один просторий розділ із принагідних віршів, писаних протягом 30-ліття 1878-1907, п[ід] з[аголовком] «Із злоби дня» і подав на закінчення збірку віршів, призначених для співу, які почасти ввійшли вже в уста широких мас нашого народу і подавали в певних хвилях нашого народного життя оклики, бойові гасла та провідні думки народних рухів.

Переважна часть сеї збірки, що являється під новою назвою - «Давнє й нове»,- так само, як і збірка «Мій Ізмарагд», має метою популяризацію багатого скарбу поезії та життєвої мудрості, що міститься в нашім старім письменстві, досі так мало відомім не лише широким народним масам, але також, а може, навіть і ще в більшій мірі, освіченим верствам нашого народу. Власне в сьому напрямі я досить значно новими творами розширив відповідні розділи давньої збірки. Друга характерна прикмета тої давньої збірки, зазначена головно розділами «Поклони», «По селах» і «До Бразілії», виринає в оцій новій збірці ще виразніше не тільки розширенням розділу «Поклони», але особливо розділами «Із злоби дня», та «Гімни й пародії». Розуміється само собою, що різнородність змісту тих розділів відповідає хоч потроху різнорідності тих явищ публічного та особистого життя, що заповняли останнє 30-ліття. Не можу нарікати на те, щоби при всій обмеженості моїх приватних відносин те життя було вбоге та монотонне. Навпаки, воно дало мені такі враження і такі життєві досвіди, особливо в трьох остатніх роках, якими не кождий може виказатися.

У отсій збірці я навмисне пропустив ряд віршів, друкованих у «Друзі» 1874-6 років, збірку «Балади і розкази», видану 1876 р., та віршу «Чигиринський хрест», друковану в календарі на 1877 р. п[ід] з[аголовком] «Дністрянка», деякі польські вірші, друковані в «Новім зеркалі» та в польських публікаціях, і вірші, публіковані в «Дзвінку». Може, коли трапиться нагода притулити їх до якої нової збірки. Те, що взято до сеї збірки з давніших публікацій, зазначено докладно при кожнім творі.

Львів, дня 30 марта 1911

Хоч забудеш ти за мене,

Я за тебе не забуду;

Незліченними гадками

Все тобі являться буду.

Сизий голуб промайне,

Ти згадаєш, моя мила:

«А він так любив мене!

Чом його я не любила?»

Божа пчілка над цвіток

Пролетить, і ти спом’янеш

Своє слово: «Цить там, цить,

Бо нічого не дістанеш!»

На стіні павук снує

Претонісінькую сітку,

І згадаєш ти своє

Нудьгування в своїм світку.

Чи комарик забринить

На вікні твоїм весною -

Ти згадаєш: «Так співав

Він, сумуючи за мною».

Чи закрякає ворона,

То згадається тобі:

«Чом же я [і]з ним зірвалась

Ік життєвій боротьбі?»

Чи камінчик в воду кане,

Ти згадаєш лиш одно:

«Як я в те багно погане

Провалилась аж на дно!»

Не гони тих дум від себе -

Все одно не відженеш:

В супроводі їх, сумная,

Аж до гробу доплинеш.

І як блискавка заблисне,

То в її огні громовім

Ти побачиш нехотя

Образ мій в вінці терновім.

Знов кличеш ти мене, моя богине,

В непроходимі нетрі тих часів,

Де правда родиться і правда гине

І де луна ігровище бісів.

У світ краси й гидоти, в море сине,

В аркани злуд, у тайники лісів,

В вир пристрастей, в огонь, що ввік не стине,

І в заколот небесних поясів.

Нехай і так! Підем, моя ти люба!

Скуштуємо ще раз утіх земних

І зирнемо в той вир, де всьому згуба.

Ще раз пройдем по сховищах тісних,

Де жах, і жаль, і мрії, й дійсність груба,

І втомимось, і заснемо по них.

(Уривок)

Коли у прасвітовій темній хмарі

Крутилося усе в безумному безладді

І всі живла, немов шаленії вихри,

Клубились, билися в безцільній, дикій зваді,

І рвалися в безмір, і гривами трясли

Огненними, лиш спустошінню раді,-

Тоді ще не було його.

Коли в тій бурі звіялись атомів міріади,

І покотилися в безмірі ясні кулі,

І потяглись хвостами зір плеяди,

І молочні дороги в тих світів намулі,

І устали́лася вага важенна

На етері тонкім, і рух безмежний

Став правильний, до цілості належний,

І цілість стала ясна і блаженна,-

Ще не було його.

Коли земля в горючій мряці кисла,

І укладалися всі сили