Домбі і син - Чарльз Діккенс

А втім, містер Турбот так добре грав у пікет - по черзі то з майором, то з місіс Ск’ютон, яка поглядом рисі стежила за своєю дочкою та містером Домбі,- що навіть виріс в очах леді-мами, а коли, прощаючись, висловив жаль, що наступного ранку мусить повертати до Лондона, Клеопатра висловила надію, що єдність душ не трапляється щодня, і тому їхня зустріч аж ніяк не може бути останньою.

- Мабуть, що так,- сказав містер Турбот, проречисто поглядаючи на пару, що стояла віддалік, і рушаючи до дверей услід за майором.- І я так гадаю.

Містер Домбі, поважно розкланявшись з Едіт, схилився - чи зробив спробу схилитись - над софою, де лежала Клеопатра, і стиха сказав:

- Я просив дозволу місіс Гренджер зайти до неї завтра ранком... в одній справі, і вона призначила дванадцяту годину. Чи матиму я приємність застати вас потому вдома, мадам?

Ці - абсолютно незбагненні, звичайно,- слова так зворушили, так схвилювали Клеопатру, що вона спромоглася лише заплющити очі, кивнути головою й простягти містерові Домбі руку, яку той, не зовсім знаючи, що з нею робити, потримав і пустив.

- Ходімо, Домбі! - вигукнув майор, визираючи з-за дверей.- Хай йому біс, сер, старий Джо має велику охоту змінити назву Королівського готелю й назвати його Готель Трьох Веселих Парубків, на честь нас із вами та Турбота.- З цими словами майор ляснув містера Домбі по спині, моргнув дамам через плече і, виявляючи ознаки чималого припливу крові до голови, потяг містера Домбі за собою.

Місіс Ск’ютон розкошувала на своїй софі, Едіт мовчки сиділа осторонь біля арфи. Мати, бавлячися віялом, раз у раз крадькома поглядала на дочку, але та сиділа, потупивши очі, в похмурій задумі.

Мовчанка тривала довгий час, аж доки покоївка місіс Ск’ютон прийшла, як звичайно, готувати свою пані до сну. Вечорами ця покоївка виконувала обов’язки скелета з косою та пісковим годинником, бо дотик її був дотиком Смерті. Мальована пані всихалася під її рукою: тіло западалося, волосся облазило, жмутики сивої щетини заступали дуги чорних брів, бліді губи втягувалися, шкіра обвисала й набирала мертвотного відтінку. Замість Клеопатри була стара, виснажена, жовтушна жінка з головою, що безперестанку тіпалася, з червоними очима, ввібгана, як неохайний пакунок, у засмальцьований фланелевий халат.

Навіть голос її змінився, коли вона знову звернулася до Едіт.

- Чому ти не скажеш,- гостро зазвучав голос,- що він має бути в тебе завтра?

- Бо ви й так це знаєте... мамо.- Скільки глуму вклала вона в це єдине слово! - Ви ж знаєте, що він купив мене або купить завтра. Він усе добре обміркував. Він показав покупку своїм приятелям, і навіть пишається нею. Він думає, що вона йому підійде і коштуватиме досить дешево. Завтра він купить мене. Боже, боже, щоб я дожила до такого, щоб я це пізнала на собі!

Злучивши в одному вродливому обличчі почуття приниженості й пекучого обурення ста жінок, сильних пристрастю та гордощами, вона затулила його білими дрижачими руками.

- Що ти хочеш цим сказати? - сердито озвалася мати.- Хіба ти ще змалечку...

- Змалечку,- повторила Едіт, дивлячись на неї.- Коли це я була малою? Хіба ж ви залишили мені дитинство? Я була жінка - хитра, облудна, продажна; жінка, що ставила пастки на чоловіків ще до того, як пізнала себе чи вас, ще тоді, коли не розуміла навіть, якої гидоти ви мене навчали. Ви породили жінку, а не дитину. Дивіться ж на неї. Дивіться на неї в усій її красі!

І, кажучи це, вона так билася в свої прекрасні груди, наче хотіла саму себе збити з ніг!

- Подивіться на ту,- вела вона далі,- яка ніколи не знала, що таке щирість, що таке любов. Подивіться на мене, що хитрувала та каверзувала, коли інші діти гралися, і - молода літами, але стара серцем - вийшла за чоловіка, що був мені цілком байдужий. Подивіться на мене, яку він лишив удовою раніше, як дістав спадщину,- це вас бог покарав, і так вам і треба! - і скажіть - що за життя було в мене останні десять років?

- Ми докладали всіх зусиль, щоб ти влаштувалась якнайкраще,- одмовила мати.- Ось яке було в тебе життя. Тепер ти влаштована.

- Жодного раба на ринку, жодного коня на ярмарку не виставляли, не вихваляли, не оглядали так безсоромно, мамо, як мене протягом оцих десятьох років! - скрикнула Едіт, виблискуючи очима і знову гірко наголошуючи на слові «мама».- Хіба не так? Хіба не була я притчею во язицех усіх мужчин? Хіба не до мене залицялися всі, що не є дурні, розпусники, маразматики і хлопчиська? І хіба не кидали вони мене, один за одним, бо ви були занадто відверті з усіма вашими хитрощами,- так, так,- і занадто правдиві з усіма вашими удаваними претензіями,- аж про нас слава пішла! Хіба по всіх курортах, які лише є в Англії, не афішували мене? Не пропонували, не продавали скрізь, доки я не втратила останньої зернини самоповаги й тепер гидую сама собою? Може, оце були мої дитячі літа? Бо досі принаймні я їх не мала. Не кажіть же мені про це хоч сьогодні.

- Ти могла би вийти заміж щонайменше двадцять разів, Едіт,- зауважила мати,- якби старалася заохотити їх.

- Ні! Коли вже хтось бере собі такий непотріб, як я,- бо я і є непотріб,- відповіла Едіт, підводячи голову й тремтячи від сорому та збурених гордощів,- то бере мене так, як цей чоловік, що його я нічим не приманювала. Він бачить мене на аукціоні і вважає, що мене варто купити. Нехай! Коли він прийшов подивитися на мене, він зажадав, щоб йому показали список моїх здібностей. Я йому показала. А захотів їх перевірити при своїх друзях - я не відмовлялася, питала, що саме йому показати,- і показувала. От і все, досить. Він купує не з примусу, а з доброї волі, знає, що він купує і чого варті його гроші. Сподіваюся, покупка не розчарує його. Я не вихваляла себе й не тиснула на нього. Та й ви теж, наскільки я змогла перешкодити вам у цьому.

- Ти