Біль і гнів - Дімаров Анатолій

Гайдук застав її ще сонною: обличчя опухло від сліз, права рука лежить на подушці, біліє оббинтованим пальцем. Намотала бинта — на сто пальців вистачило б.

Будити Ольку не став — вийшов тихенько на кухню.

Снідаючи, згадав офіцерика, як той висів учора на паркані. Після такого напою повиснеш: тиждень власні кишки підбиратимеш! Вдруге не потягне до чужих молодичок у гості.

Посміхнувся вдоволено, допив каву, звівся. Одягаючи кашкет, строго сказав до прислуги:

— Хазяйці, як проснеться, передай: хай збирається. Будемо переїжджати в село.—Хотів додати, щоб збиралася й вона, прислуга, та враз передумав: обійдеться! І без прислуги буде хороша. Менше про офіцериків думатиме. Отак, фрау Ольго!..

У комендатурі вже на нього чекали: як тільки Гайдук появився в приймальні, черговий одразу ж показав йому на двері кабінету: заходь. У кабінеті вже .були комендант, бургомістр, начальник районної поліції і якийсь низенький опасистий , німець у цивільному: світлий, спортивного крою піджак, картаті штани галіфе, високі краги з жовтої І шкіри. Побачивши Гайдука, комендант невдоволено глянув на годинника, але нічого не зауважив. Натомість сказав, звертаючись до німця в цивільному:

— Перед вами начальник поліції дорф Тарасівка. Він буде вашим помічником і охоронцем.

— Дуже приємно! Дуже приємно! — Німець простягнув Гайдукові пухку холодггу долоню: Генріх Мольтке. Архітектор.

— Гер Мольтке здійснюватиме особистий нагляд за побудовою палацу,— пояснив комендант.

— Маєтку, пане комендант, маєтку!

— Пробачте, маєтку... А зараз, панове, гер Мольтке познайомить нас із проектом. Бітте, гер Мольтке.

Мольтке взяв указку, що лежала на столі, підійшов до стіни, увішаної величезними аркушами ватману:

— Прошу, панове, сюди! — Панове, на чолі з комендантом, посунули слідом за Мольтке. А той підняв указку, ткнув нею в найбільший аркуш ватману: — Перед вами загальний вигляд майбутнього маєтку оберста Крюгера Як ви уже знаєте, шановні панове, маєток цей має бути взірцевим. Він стане взірцевим для громадян Великонімеччини, які в недалекому часі зголосяться господарювати на відвойованих у більшовиків східних землях. Це будуть у першу чергу воїни нашої звитяжної армії, офіцери й солдати, і ми повинні насамперед подбати про те, щоб вони почувалися тут, як в рідному фатерлянді. Це, панове, не тільки мої думки — я переповідаю насамперед слова гауляйтера Коха, який особисто дав мені завдання розробити проект показового німецького маєтку... Отже, що ми тут бачимо?.. Ми бачимо насамперед великий двір, обнесений цегляним високим парканом, втиканий гострими металевими списами. Суцільним муром охопить він подвір'я, надійно охоронятиме господу від можливих злочинців, які насмілилися б забратися досередини, списи, як бачите, розташовані так, щоб між ними не змогла прослизнути навіть дитина... Окрім того, ми передбачаємо пустити по зовнішньому ободові паркану колючий дріт, а також дріт під напругою. Всі ви розумієте, що це захід тимчасовий, але необхідний. Згодом, коли вдасться привчити до порядку й покори місцеве населення, дріт буде знято... Отже, ви входите чи в'їжджаєте крізь високі ворота до широкого двору, вимощеного світлимии плитами з обтесаного граніту. Що ви насамперед бачите, панове?... Двоповерховий будинок у готичному стилі, де мешкатиме гер оберег з сім'єю: на першому поверсі — парадні кімнати для прийому гостей та бенкетів, а вже на другому — власне житло. Передбачено всі вигоди, аж до окремих ванн і туалетів для членів родини й гостей. Ви це, панове, побачите, коли ознайомитесь з проектом самого будинку, а зараз підемо далі... Всі господарські будівлі сплановано так, щоб гер оберст, вийшовши на балкон, одразу ж міг охопити їх зором. Це має велике значення, адже обслуга набиратиметься з місцевого населення, ледачого й розбещеного, і постійний нагляд господаря просто-таки необхідний... Отже, праворуч: стайня, корівник, свинарня, пташарня. Ліворуч: приміщення для сільськогосподарського знаряддя, для зберігання зерна й інших продуктів, погріб-льодник і, нарешті, житло для прислуги. Гер оберст назвав приблизну цифру: двадцять п'ять душ, але я розробив проект з таким розрахунком, щоб там змогли поселитися всі п'ятдесят: цьому сприятимуть двоярусні нари... За всіма цими будовами буде розбито сад... Зверніть увагу, панове, на ось ці дві квадратні споруди,— указка Мольтке поповзла донизу, майже до річки.— Оце — генераторна, що даватиме струм, а це — карцер на п'ять осіб... Трохи нижче, по річці, буде насипана гребля, Утвориться досить глибокий ставок, де гер оберст з родиною зможе відпочивати й купатися. Тому мною передбачена й купальня: ось вона, перед вами, панове Це буде напівзакрите приміщення, де можна роздягатися як панам, так і дамам, дерев'яний поміст, що вестиме у воду, пляж із насипного піску... Іер оберст особливо наполягав на тому, щоб пісок завезли чистий, річковий... Оце, здається, панове, і все,— Мольтке одступився, щоб присутні мали можливість помилуватись ескізом.

Милуватися й справді було чим: ескіз виконано таки майстерно, не упущено жодної деталі, ще і в кольорах. Викладений з червоної цегли палац з високими готичними вікнами, високий гостроверхий дах з червоної черепиці, добротні господарські споруди довкола широкого двору, вимощеного гранітними плитами, гострими списами ошкірився високий та масивний паркан, більше схожий на фортечний мур,— так надійно і міцно, мабуть, будували свої фортеці хрестоносці німецькі на колись завойованих землях. На віки, на тисячоліття.

Навіть людей, майбутніх мешканців цієї оселі, зобразив архітектор. На балконі, що підносився над парадним входом, стояв сам оберст Крюгер, не в мундирі, щоправда, а в халаті, у в'язаній шапочці з китицею, з люлькою в зубах. Ляльковий той оберег, мабуть, щойно поснідав і вийшов на балкон, щоб кинути господарським оком на ляльковий свій двір, де вже метушилися слуги-ляльки: один," у шкіряному фартухові, запопадливо вимахував мітлою, підмітаючи двір, двоє інших перли величезну баддю, мабуть, з пійлом для худоби, ще один накидав гній на акуратний німецький візок, що в нього був упряжений німецький вислозадий битюг із товстими, як колони, ногами, а ще один біг кудись із сокирою. Не забув архітектор і слуг жіночої статі: ці поспішали од пташника з кошиками, повними яєць, поверталися од корівника, несучи дійниці з молоком, бігли в погріб по морожене, солене, квашене, уже, мабуть, на обід, бо сім'я ж гера Крюгера щойно поснідала, чого не можна було сказати про слуг... І навіть карцер не був забутий архітектором: якийсь німець, певно, управитель, волік за комір покірно схилену постать. Мабуть, п'ятого, для повного рахунку...

Німці: комендант і начальник гестапо аж прицмокували, роздивляючись той ескіз, очі їхні так і сяяли, а обличчя розчервонілися. "Колоссаль! Колоссаль!" — захоплено бубоніли вони, кожен із них, мабуть, уже бачив себе на місці оберста Крюгера, на отакому ж балконі, в халаті і в'язаній шапочці,— одвічній мрії всіх добропорядних бюргерів, палких сучасних прихильників нового порядку. Решта теж прицмокувала, хоча не так захоплено й голосно, прицмокувала мовби із примусу, бо не могла, та й не насмілювалась, уявити себе на балконі, на місці оберста Крюгера, як не старалася, хіба що, у кращому випадку, на місці отого німця, що цупив якогось бідолаху до карцера,— вони радше б, може, мовчали, але мусили тягнутись за німцями, бо на їхньому, на німецькому возові їхали, а на чиєму возі сидиш, того й пісню співай. І тиснули слідом за комендантом та начальником гестапо холодну й пухку архітекторову руку, й примовляли: "Зер іут!.. Колоссаль!" — удавали, що вони не знати як захоплені, хоч кожного по серцю,— кого дужче, кого легше,— вдряпнула чорним кігтиком кішечка: "А де ж мені буде місце в отому ескізові?" І, прощаючись, вже.не дивилися один одному в очі, й намагалися швидше одійти один від одного, як ото розходяться добродії, які збиралися нагріти руки на чомусь і раптом побачили, що вони пошилися в дурні.

Гайдук полишив комендатуру останнім: мав домовитись із архітектором, коли виїжджати в Тарасівку. Добре обізнаний з планами Гітлера щодо східних територій та слов'ян, які їх заселяють, він не тішив себе ілюзіями, а всього націлив на те,

21 Л Лімлрлп

641

щоб вислужитись, стати необхідним для німців, посісти надійне місце на службовій драбинці. Був упевнений, що роботи йому вистачить на весь вік, бо не так просто упокороти, зігнути, перетворити на безсловесних рабів усіх його земляків, тож німці без нього ніяк не обійдуться, а раз так, то й змушені будуть поступатися місцем за столом переможців.

І хоч він нещодавно зірвався з драбини службової й замалим не шаснув донизу,— вчепився за останню щабельку, однак не збирався просидіти на ній все своє життя, а мав намір уперто видиратися вгору. Допомогти йому в цьому має оцей взірцевий маєток, за спорудження якого Гайдук має відповідати головою. І він його зведе, що б там не сталося, наперекір усьому зведе, кістьми покладе половину тарасівців, а зведе — в цьому Гайдук не сумнівався ні на мить.

Вже виходячи з комендатури, знову пригадав Ольку. Надумалася їхати чи й досі ще не відмовилась од наміру ловить женишків?.. Тоді доведеться загострити ще один сірник: він не мав наміру одступатися від Ольки. Не тому, що любив: скільки себе пам'ятає, до жінок ставився розсудливо й холодно, бо наперед бачив усі їхні вади, знав, чого од них можна чекати... То ж жодна красуня не зуміла заполонити його серце, не заполонила й Олька, і коли б їм довелося розстатися, він навряд чи й довго журився б за нею. Однак зараз він не бачив жодної жінки, яка могла б замінити Ольку, а скніти наодинці в порожньому будинкові Гайдук не збирався. Волів повертатися щовечора з служби в затишну й охайну господу, бачити на столі смачну й свіжу страву, лягати в зігріту жіночим тілом постіль. Олька ж була щодо другого й третього вдатна од роду: готувала смачно й охоче і постіль зігрівала як слід, то який йому сенс відмовлятись од неї?.. До того ж вона насмілилася збунтуватися проти нього, а тут уже Гайдук не міг поступитись ніяк. Мусив зламати її, обрубати, як то кажуть, хвоста.