Біль і гнів - Дімаров Анатолій
Всі вони, збившись у гурт, смалили цигарки й слухали Приходька Івана, який щось розповідав, а забачивши Гайдука, привітався голосно й радісно:
— З ясним сонечком вас! То й ви уже встали?
Всі одразу ж замовкли, насторожена тиша нависла над дворищем, лише чутно було мукання впряжених корів. Гайдук, не відповівши на Іванове привітання, дивлячись прямо і твердо крізь натовп, що поспіхом перед ним розступився, проніс закам'яніле обличчя до ґанку, ступив на скрипучі дошки.
В постерунку були вже всі три поліцаї — чекали на нього. Зірвалися на ноги, виструнчилися, їли очима начальство.
— Чого поніміли? — запитав строго Гайдук.— Не знаєте, як треба вітатись?
Поліцаї не знали.
— Хайль Гітлер! І праву руку вперед...
Поліцаї ґелґекнули: "Хайль!", Гайдук скрививсь невдоволено, але муштрувати не став: не до того було. Натомість спитав:
— Нікого вночі не затримали?
— Так що нікого, пане начальнику!
— Всю ніч чергували?
— Всю, пане начальнику!
Гайдук недовірливо гмикнув, але розповідати поліцаям про петлю і листівки не став: не довіряв уже й їм. Не сказав нічого й Приходькові, який вийшов із кабінету, почувши "хайль" поліцаїв; чи не принесла ще кого лиха година? Лише поцікавився:
— Усіх зібрали?
— Та начебто всіх...
— Повинні бути сто три діуші,— заглянув до блокнота Гайдук— А в дворі наче менше...'
— Хто хворий, а кого в