Осінь для ангела - Пашковський Євген

Надухмянений і раптовий нахопився з цілунками й вибаченнями лікар: струснув пляшкою в дипломаті, бочком присів до стола, кільцем диму хукнув через плече з напрасованим погончиком хакової безрукавки, замислено наморщив чоло, зиркнув на молодиків, що частували подруг теплою горілкою, підвівся з дивакуватим поклоном, а доки піднімалися провулками до Майдану, — стрижена під хлопчака жінка на таксі доїхала до будинку під восьмим номером, пройшла затхлим коридором, натиснула дзвінок, думаючи, що відповість, коли відкриє господиня; вибачте, мабуть, помилилась, мені вісім-а; за дверми попеліла і тліном чекань віяла тиша, нікогісінького, прочмихкотів ліфт, тітка вистукала відро об сміттєпровід і жінка опустилась на лаву біля під’їзду, вискубнула з блокнота й подерла на клапті адресу, переписану потайки з паспорта страхового агента, коли спав по-дитячому безпорадний на літньому балконі, спав, підмостивши обидві руки під щоку і вона сиділа скраю матраца, обхопивши коліна, думала, помру, якщо він зараз прокинеться від доторку піджака й скаже, пора нам прощатись, мені пора йти, вже досвіток, скоро дітей тобі в дитсадок вести; жалісний, якийсь не од світу тривоги, ковтне холодного чаю і довго налапуватиме сірники по кишенях; де ти?

А лікар, поторкавши залисини, злегка стиснув Нінин лікоть і переступив гостинний поріг; вона хотіла спитати, хто іменинник? та господиня вже тицьнула в керамічну вазу букета і гурт зааплодував новій пляшці, яку видобув лікар, переможно оглянувши добірне товариство: кучерявого журналіста, що розгорнув паспорта з п’ятьма загсівськими штемпелями перед писками двох ангельського вигляду лесбіянок, кооператора з боксерськими щелепами, котрий владно розкинув ручища на кріслі за шафою, обмакогонену під нулівку актрису у вишиванці; вона саме матюжила кедебіста з вовкулакуватим поглядом; бідного виперли з служби через потяг до гомосексуалізму, опечалений він написав про владу верлібра на чотири рядки, за що й був приведений сюди поетом у розчалапаних сандалях і шкарпетках, зав’язаних вузлем на п’яті, з качалкою газет під пахвою вельветової, подарованої "поетесою з Мюнхена", сорочки; поет тричі розцілувався з лікарем, що свого часу визволив його з лікарні, тепер хотів пробити в журнал свою статтю про лікування від пиятики гіпнозом, зробити рекламу й практикувати приватно, оскільки вже нема ради слухати ці голоси, натяки на каральну психіатрію; як результат, побільшало погроз і нападів, лікар до пори не забалакував на цю тему з поетом, головна риса якого: обіцяти всім усе, — готелі, знайомства з дівчатами з акторського факультету, фіктивний шлюб, місце на Байковому цвинтарі, квитки, єрусалимський, сандалового дерева хрест, — обіцяти й задобрювати, доки клієнт годен розщедритися на випивку. Лікар замірився погомоніти на перекурі з журналістом, що бавив анекдотами породисто гнучких лесбіянок, а Ніна здригнулась від крику жвавого, мов шкіра на ньому горить, поета: смерть графоманам! наливаймо повні українські чарки і вдарим по струнах золотих, щоб глибше запалися й кавкнули в землі три забиті мною на кордоні китайці! ех, врем’я, комбат на розводі гукає, смірна, тарщі салдати! завтра іті в атаку, но сріді нас ішо єсть животниє, что хлєщут тройной дікалон; вийті із строя! добре, що рота спилась, а то б з Даманського та в контрнаступ, та заварили третю світову війну; спасибі зеленому змієві за мир народам! всі взяли? тим часом кооператор жалівсь кедебістові: закусували лящами, солонезні такі, то зранку спрага палила, грів об залізні двері, випускайт, годі дрихнути, панове мінти, годинник новісінький, тещею подарований слиз, ну паскудники, рушник тлів на лампочці, коли заскакує шестеро, ноги ластівкою заломили, шапкою, змоченою нашатирем, накрили мармизу, думаю, гамба, дихати нема чим, загинаюсь, прибрали шапку, під’юджують, рипнеся до прокурора, скажемо, лички пообривав, сопротівленіє, суки, зап’ястя отерпли хоч ножем ріж! всьо ваша сволочна братія, унтерслужбісти! бреши, бреши про військову розвідку, падла кусок, роз’юшити б тобі риляку об унітаз та при компанії совісно; тоже руки виламував, садив, губив, вигнали злидня, пшол атсудава, виблядок, шаровик, у-у-у, антихристи! Ненадовго пригасла шкіра на поетові, здавалося, палахнула знову; він тричі оббіг стола, заметушився перед господинею в бляклих рум’янах, газетним віялом, щоб краще бачити, розігнав дим на головами гостей; годі курити, скидаймося, тра ж добавляти! журналіст підвівся й собі, заховав паспорта в нагрудну кишеню сорочки, позіхнув, обняв поета за шию: голубчику, знаєш, ми всі тебе любим, дай щось своє, найновіше, чорнобильське, дай, друканемо, святий хрест кладу, глянь, голубчику; той відмахнувся, заклопотаний трагічною відстанню до гастроному: люди, хто рвоне на таксі?! визвався лікар. А Ніна, ображена загальною неувагою, намагалась вгадати, чий день святкують, кивнула своєму на порозі; доки хляпнули двері, дістала з сумочки сигарету і скісно глянула на запальничку в руці поета — пані палить? — іноді — ви геніальна, ви зовсім неподібна на тих інтелектуальних дам, що під спружинний рип заводять балачку про Джойса — така проста? — я присвячу вам поему — оригінально — своєю французською вродою ви врятували вечір — дивно; нас слухають; ви несерйозний — так і знав, п’яний проспиться, а дурень ніколи; ваш коханець з останніх, — хочете образити? — саме навпаки, ходімте на вулицю й купим морозива порцій сто — щоб роздавати пенсіонерам? таке десь було, — і то правда — поет дужче затис під пахвою газети, розкошлав чуприну, повільно обійшов стола, постояв, подививсь, креснув запальничкою і знехотя зацідив ляпаса матюгливій, посоловілій від випитого, актрисі, що брикнулась на диван і картинно засукала побритими в дрібненькій щетині ногами; кооператор взявсь її утішати і гладити по військоматівській голові; тим часом лесбіянки з манірними губками щось ніжне й високе вуркотіли про кіномистецтво, що сімвол ішо нє образ, вот золотоє січєніє і пластіка ігри...; господиня подала актрисі шипучу, тільки-но відкорковану пляшку мінералки; гості виглядали гінця; Ніна слідкувала за поетом, що без дозволу відкрив вікно, зненацька, з підвальної квартири, ступив на тротуар до мулатки в строкатій сукні і, притуляючи обидві долоні до грудей, імітуючи східні звичаї, запросив шоколадну красуню до гурту, допоміг їй бочком пролізти на підвіконня, звідки її за лікоть підхопив журналіст і господиня плеснула з графинчика оденки домашнього вина; мулатка підняла залапану склянку, подякувала, згодилась на побачення з кооператором, кліпнула віями на загальну мовчанку, подарувала по жувальній гумці присутнім і, притримуючи сукню на породистих жижках, легко, невимушено, застібаючи на ходу маленьку лаковану сумочку, з почуттям гідності ступила за вікно і вже там, знаючи, що нею милуються, недосяжна, як сама зневага, торкнула пальцем під пахвами; понюхала піт і роздратованим похітливим вихилясом, косуючи сливовими білками на зупинене під аркою таксі, перепливла вулицю на косину до скверу; зникла в тіні оази, по собі залишивши солону пустелю нудистських мрій і поет обняв гостей переможним, особливо це стосувалось Ніни, поглядом; припалив недокурка з попільниці, потер жилаву худу шию: за таке треба випити! дзвінок, з’ява лікаря, його гортанний смішок, показні від переситу пестощі, обіймав попід груди, лоскотав голосом на вухо, скучила без мене, Ніночко; поет, підскубнувши з п’яти сповзлу шкарпетку, знову скомандував, ціхо ша! всі виходим на кручі, надихнемось природою і перекинем свинарник на Чкалова; смерть ідеологічним поросятам-графоманам, всі на свіжину! по дорозі вони забрели до переповненої кав’ярні, пили каву на бордюрі, співаючи слізної, і поет угрів кулаком по коліні, висмикнув сорочку з-за пояса джинсів, тернув сльозу: геніально! журналіст обняв лесбіянок за талії, обіцяв на сторінках преси висвітлити непуританську тему — і відчинимо брами любові для амазонок, завойовуйте нас! сумноокий кедебіст декламував вікопомні чотири рядки в потилицю кооператора, що сікався в бійку до немічних, з болонкою і гітарою, юнаків поміркованої зовнішності: кругом жиди й провокатори, за понюх тютюну продають; хапайт мене, бийте по голові, мені тільки в вухах пошумить, забзділи, виродки?! кедебіст, відковбасивши губу, чухав під носом і ненав’язливо заспокоював: всьо рамно, пущай собі дєті бренчат, нє трож, січас наряд зафіксіровать може, мєня то знают, а остальних подгребут, будь спокоєн; Ніна стріпнула лікареву п’ятірню на плечі, мов відчуваючи лоскітну щіпавку, таку собі кузочку, яка полюбляє селитися в рукаві одягу; до компанії прибивсь злодійкуватого вигляду, залізнозубий, приземистий чолов’яга з розплющеним нюхалом, певно знайомець поета, до якого і забалакав набичено, пошепки, торкаючи підборіддям виріз сорочки і виставляючи на показ брезентову торбу; поет відступив на крок, набурмосив трагічну міну: генії безгрішні; ти врозумів? мене не друкують! ти забув, що мені тільки на пам’ятник найдуть гроші, — народ, народ! прошу вас, пані Ніно, до цього під’їзду, друг штаненята за безцінок продає, пойміть бідаку, безменом носа на базарі розтовкли, позичав м’ясо, щоб вставити зуби після цинги; так от, примітний біля лотків, переключився на дрантя; зрозумійте, сім’я, недавно з табору, непрописаний ще, потрібно змилосердитись над людиною, бо ми відмовимо, він зозла цеглиною перехожого вб’є, може вашого родича, знову грати, посилки, клопи, осиротілі діточки, скорботно солом’яна вдова, подумайте, треба купити, бо де ж ваша совість тоді, ви, інтелигенти, читачі некрологів! Ніна зраділа: нехай розбазариться медичний хабарник, вождь параної, гімнюк, тимчасово виконуючий обов’язки батька, достойний син, професор ендури; обкусує кінчик лівого вуса, годі нудитись, божеволіти, вставайте, ваша єретична високість, гляньте на п’єдестали і вперед до пригод; на площадці між сходами наказала чоловікам одвернутися, скинула босоніжки, — бетонний холод приємно, пляжно, весняно, здавалось, на самісінькій твердій межі піску і води, з кольким лоскотом торкнув ступні, — пахло нагрітими віконними рамами, замазкою, павутинням, черствим порізаним сиром на газеті, напівобгризеним вареним качаном, зав’ялою гвоздикою на підвіконні, майже горищем, кислим на споді кварти вином, осонценим блудом піднятої пилюки; натягнула цвілої масті джинси, засмикнула блискавку, заправила передні кишені, сміючись, ляснула себе по обтягнутих клубах; годиться, як влиті! гірко усміхнений лікар з оцинкованою лисиною відрахував десять червінців, вклонився, цьомнув змійку годинника на простягнутому зап’ясті; вона, ловко перевдягнувшись, пристукнувши босоніжками, змотала штани, з відкоркованої поетом пляшки ковтнула коньяку за обнову — а парубка вам знайдемо! пообіцяв поет, прикладаючись до горловини й собі, коли піднялися по дубових сходах на пагорб; місяць посріблив кленову віть над проваллям і роями турботливих світляків місто відлітало в темінь, внизу на повороті цуценям скиглив трамвай, легіт доносив запах вапна від побіленої монастирської стіни, росяним мовчанням стелився на ніч деревій і чагаристі тіні відьомським танцем обступили ватагу; доки збирали сушняк, підпалювали сигаретні пачки, всі раптово притихли — тверезі, зачакловані пожарищним видивом урозкидь, — всі, крім поета, який лопухами змів пил на колоді й обхопив себе навхрест руками: допустим, завтра повішусь, що ви скажете на похоронах? так, так, так.