Вигнання з раю - Загребельний Павло

Газета про стотурботпість, зоставлена Ганною Панасівною з намірами найкращими, і цей аркушик од Вірочки, яку, з усього видно, мучать оті сизо-чорні чорти. Але до чого тут віп? 1 чому він мас стати жертвою всіх пристрастей, стихій, пепорозумінь, безглуздь і невдоволень? Ще вчора він був там, де пародпвся і ріс, на безмежних просторах, під безкрайніми небесами, па землі неміряній, безкраїй, сам почувався безмежним і вільним, як птахи і мрії, а сьогодні сам себе замкнув міяс чотирьох стін, ув'язнився в глині, в штукатурці. Що таке штукатурка? Штука турка. Турок підсунув пашим будівельникам штуку, і вийшло: штука турка. Мало ці турки мордували мій парод, так ще й тепер маємо страждати від їхньої підступності.

Але тут Гриша схаменувся, що такі некоптрольовапі думки можуть призвести до міжнародних ускладнень, бо ж Туреччина — мирна сусідня держава, яка... Ага, подумав Гриша, а що я знаю

про політику сусідпіх держав? На комбайні міг собі дозволити розкіш нсзііаппя, а тут пс маєш такого права. Може, в листі Вірочкп в відповіді па ці питання, адже Вірочка — це молодь, а майбуття належить молодим!

Грпша присунув той аркушик, глянув, прочитав, коли-б міг умерти, то вмер би одразу, але мав жити далі, тому ще раз перечитав це неповторне писания. Там значилося:

"Я не можу без тебе. Мене переманюють то туди, то туди, обіцяють золоті гори і все, що вище, а мені не треба нічого, і, колп м знайдеться справді якась сила, що відірве мене від нашого "Кокоса", хочу, щоб ти знав: дні, пережиті з тобою, зробили мене щасливою, бо кому ж було ще дано знати тс, що зазнала я: захоплення, невіддільне від вдячності, пристрасть, перейняту шанобою і пі на йоту від того не меншу любов до людини царствепої, розумної, відзначеної особливим талантом і винятковими здібностями. І хоч життя та обставини вимагали відстані й відгороджували від мепе божество, що живе в тобі, я однаково була близька до нього, я зпала р-ільки божество".

Гриша перечитав це божевільне ппсання тричі, намагаючись змобілізувати всі запаси здорового глузду. Божество він потракту-вав як комбайн "Колос" (бо сподіваний "Дон" ніяк пе міг вийти |зі стадії випробувань, отож не міг братися до уваги). Себе він під (цей терміп по міг підставити пі за які гроші. Але однаково у листі було щось дратівливе і загрозливе. А ота "царствспа людипа"? 'Гриша уявив, що лист потрапляє до Дашупьки, і вперше у житті [відчув жах од цього дару, яким так пишається людство впродовж цілих тисячоліть. Ліпше було б та й не знать, краще було б та й не... І Гриша задихався. Тісний простір кабінету (чималенького, до речі кажучи) гнітив його, він підійшов до вікна, пошморгав пглін-талетами, штовхяув раму, тоді мало не бігцем кинувся до дверей, розчинив їх, побачив — пе побачив, хто там ще хоче до нього, ало рзихопив поглядом дядька Обеліска, показав йому, що запрошує до [себе. Обеліск з'явився, став па порозі, звів на молодого голову очі. ; — Щось хотіли? і — Сірники. У вас є сірники?

— Пащо вони вам? "— Хочу закурити.

— Та ви ж некурящий, як і Свиридоп Карпович.

— А коли хочу! Ось вам гроші. Принесіть мепі сірники і пачку сигарет.

— Там завмаг до вас хотів, то я йому — хай принесе...

— Може, пезручно?

— А хто ж вам носитиме, як не завмаг? Я вмент!

І вже за кілька хвилин — і сірники, і сигарети "Прима", з якими Грипга не зпав, що й робити, зате мерщій підпалив нисання Вірочкп і пильно стежив, щоб згоріло до цурки. І Тоді запалив сигарету, пхакнув димком, підійшов до вікна, глянув на світ божий і раптом згадав слова своєї дивної помічппці

про те, що лист свій вона спорудила в трьох примірниках, і жахнувся.

Один примірник він спалив. А ще два? Куди вони помандрують? До Дашуньки? В Організацію Об'єднаних Націй?

Гриша знов кинувся до вікна. Вихопив з кишені хусточку, витер лице, шию. Не знав, що ще з досвітку перед сільрадою серед квітників сиділа його опозиція у складі Благородного й Первородного, Інтригана й Хулігана, Таксобі й Нітудинісюди, стежила за всім, що відбувалося в двоповерховому будинку сільради, спрово-ковувала події, підсилала новому голові комічних відвідувачів, щоб налякати, здискредитувати, відбити охоту, примусити підняти руки, здатися, визнати своє безсилля і знов попросити до влади дядька Зновобрать.

Грпша нічого того не знав, не зреагував навіть на несвідоме повідомлення про опозицію з боку діда Утюжка, пе здогадався визирнути у вікно, щоб побачити, як викрасовуються серед квітників, виплеканих Ганною Панасівною, Благородний і Первородний, Інтриган і Хуліган, Таксобі і Нітудинісюди, як плюються соняшниковим насінням цілий ранок і як пильно стежать за вікнами його кабінету.

Коли він відчинив вікно, вони вдоволено заплямкали:

— Ага! Задихається!

Коли визирнув і глянув на небо, закректали:

— Летіть хоче? Аби ж то!

Коли виткнувся з вікна іі безсило витирав лице й шию хусточкою, затоежествували:

— Ага! Допекло!

А Гриша нічого того по знав, бо опозиція сиділа перед сільрадою, в контакти не вступала, па переговори пе йшла і взагалі не заявляла про своє існування, так що коли б його спитали про опозицію, то віп би з пеймовірним здивуванням вигукнув:

— А що цс таке?

Досі ще не дзвоппв телефон, бо Гриша прийшов до сільради о сьомій годині рапку, навіть у гадці не маючи, що порушує трудове законодавство для установ, але тепер чорна скринька, яка стояла на столі, затарабанила так, що й мертвий би прокинувся. Гриша взяв трубку.

— Алло!

— Хто це? — закричало звідкись, не знати й звідкіля.

— Левенець.

— Що за Левенець?

— Голова Веселоярівського сільвикопкому.

— Ага! Тебе якраз мені й треба. Говорить Крикливець.

— Могли б привітатися, товаришу Криклпвець,— спокійно сказав Гриша.

— Що-о? — закричав Крикливець.— Тобі там робити нічого? Ти знаєш, хто я такий?

— Знаю. А ви мали б знати, хто я.

— Ну, гаразд, вважай, що помирилися,—збавив тон Крпкли-іи'ць.— Слухай, Левенець, як ти думаєш: культуру в районі треба ііднімать?

Гриша мовчав. Не тому, що був проти культури, а тому, що не зпав, що казати.

— Ти мене чуєш? — знову загукав Крпклпвець.

— Та чую. ,

— То як ти — пе проти?

— Та ні.

— Так чому ж ваш Веселоярськ па останньому місці по культурі? Ти мене чуєш?

— Чую.

— Чому ж мовчиш?

— Та мене тільки три дні тому обрали!

— За три дні, знаєш, що люди встигали зробити? Города цілі брали! Гагарін за дев'яносто хвилин землю облетів! А ти — три дні! Дай мені зведення про виторг по соках і вживай заходів! Вживай заходів і бувай здоров!

Розмова ввігнала Гришу в такий піт, що він знову кинувся до вікна і тільки тепер помітив опозицію, яка всілася поміж клумбами і вперто ждала, коли молодий голова провалиться або, як кажуть учепі людп, зазнає фіаско.

Опозиція сиділа боса, але не голодна. Такі можуть просидіти коч і вічність, гріючи ноги на сонці. Колись у селі не мили піг, щоб вони не пітніли, тепер ходять босі на зпак протесту, що спо-живкоопорація не завозить кросівок "адідас". Тому шість босих дядьків під сільрадою не здивували Гриші. (Не здивувало його й те, що не було там ще двох: Раденького і Солоденького. Бо хіба ж світ не влаштовано так, що завжди знаходяться охочі дотримуватися нейтралітету, простіше кажучи, подивитися, що вийде з того [чи з сього). Здивувало його тс, що вопи спокійненько собі сидять, не думають ні про яку роботу (а в сільського жителя роботи завжди повно!), курять сигарети "Прима" і демократично спльовують на викохані Ганною Панасівною клумби. Левенцю, який змалку звик до заклопотапості, для якого пайвпщим ідеалом була його рідна мама Сашка, дико було бачиш одразу стільки нероб (хай вони навіть пенсіонери, але ж мають власне господарство!), та ще й у такому, сказати б, державному місці. Він трохи висунувся з вікна, наставив вухо, щоб почути, про що ж можуть говорити такі люди і чи взагалі можуть хоч говорити.

Бесіда тривала некваплива, але досить в'їдлива.

— Молодий! — казав один.— А з молодого що?

— Молоде — дурне.

— От Свирпдон Карпович — ото голова!

— Всім головам голова!

— Поміняли шило на швайку.

" — Треба їм, бачиш, освіченого!

— Всі ходять у галстуках і з портфелями, а корови не дояіьсні

— Гей, хлопці, он Петро Безтурботний їде! Давай його до нового голови!

І тут Гриша став свідком того, як мисль може заволодіти навіть такою інертною масою, як оця опозиція, і творити дива. Вмить усі босі дядькп схопилися, побігли назустріч возові, на якому спав, за звичаєм, Петро Безтурботний, обаранилп його, замахали руками, заговорили всі враз, розштурхали Петра, натурчали йому в вуха, стягли з воза і, підпихаючи в спину, попровадили до входу. Тільки тепер Гриша збагнув, що, мабуть, усі сьогоднішні відвідувачі з'явилися в нього не випадково, а підібрані й організовані були отою босою опозицією.

Він одійшов од вікна і став очікувати, поки Петро Безтурботний вичалапкається на другий поверх. Той став у дверях, сонно глянув на нового голову, на стіл і стільці, на монументальний сейф у кутку, па снопи пшениці, кукурудзи, очерету й нехворощі (культурні злаки й дикоростучі рослини, які можна використовувати в народному господарстві) — спадок від старого голови, зітхнув і ВЯЇЄ хотів повернутися і потихеньку вийти, але Гриша його затримав.

— У вас якась справа, дядьку Петре? — спитав він.

— Та воно, щитай, і ніяка, так чоботи ж і хомут,— сказав Петро.

Гриша провів його до стола, всадовив па стілець, сам сів напроти, підбадьорив поглядом.

— Я б до Зінькп Федорівни, так воно ж за Дніпром, а в неї колгосп по цей бік, вона туди, щитай, не достає, а в тебе ж власть, а власть, щитай, достане скрізь.

— Так що ж там за Дніпром? — вже й сам зацікавився Гриша.

— Позаносило туди все,— соппо позіхнув Петро.— Я, щитай, у степу був, по зелену масу поїхав. Набрав, їду назад і, щитай, задрімав трохи, а воно вихор. Ноги мої встромилися в той вихор, так він, щитай, зірвав мої чоботи й попер! Схватився, дивлюся: летять мої чоботи сперва, щитай, угору, а тоді прямо через Дніпро на той бік. Думаю собі: або я, щитай, сплю, або чоботи мої здуріли. Коли за ппми, дивлюсь, хомут. Кінь борозенний, щитай, саме голову встромпв у той вихор — воно й зірвало хомут.

— Хомут же треба перевертати,— зауважив Гриша.

— А вихор, щитап, такий, що й чорта догори йогами переверне, не те що хомут! То я оце, щитай, і хотів...

— Гаразд, дядьку Петре,— заспокоїв його Гриша,— ми займемося вашою справою.