Роздуми про Шевченка - Михайловський Іван

Але напам'ять я того вірша тоді не знав.

Та проходили роки, а з ними і десятиліття. І ось одного разу, десь на початку 21 —го віку, коли я працював у відділі головного енергетика Хмельницького заводу "Катіон", до моїх рук якимсь чином потрапив листочок перекидного календаря, на зворотному боці якого був надрукований саме той, улюблений мною, вірш. Я положив листочок на стіл під великий лист органічного скла з однією надією —завчити накінець "Садок вишневий коло хати". Тож коли працював, сидячи за столом, то час від часу мимохіть поглядав на віршові рядки. І таки вивчив їх напам'ять. А потім почалось найцікавіше: замітив, що коли самотньо рухаюсь територією заводу, або ж йду дорогою на дачу, то вірш Шевченка не тільки читаю про себе, але й — хвала Всевишнім силам — тихенько наспівую. Так народилася у моєму серці мелодія, що зненацька відносила мене в дитинство, на оту кам'яну огорожу сусіда, де я чекав увечері на повернення з поля замореної матусі. Але в тому, що музика вірша дійсно моя, не був до кінця впевнений. Адже на музикальні вірші Шевченка існує безліч пісень. Тож якось запитав у бувшого керівника заводського хору Миколи Бі-дюка (на жаль, нині покійного), чи знає він музику на слова поезії Шевченка "Садок вишневий коло хати"? І він тієї ж миті відповів:

— Є. Наскільки мені відомо, аж дві: одна — для сопрано (соло), а друга — для хору.

І тут у моє серце знову закрався сумнів: а що, коли мотив пісні,яку я наспівую, не мій, а плагіат. Раптом я чув її десь по місцевому радіо під час сну? Тож нікому про свою музику до вірша Шевченка не розповідав. Поки не почув одного разу в Хмельницькій обласній філармонії, як виконувала "Садок вишневий коло хати" Заслужена артистка України Фатіма Чергіндзія, а згодом, в березні 2014 року, на концерті до 200-річчя від дня народження Т.Шевченка її проспівали примадонна Віденської опери, народна артистка України Вікторія Лук'янець та національна заслужена академічна хорова капела України "Думка". Всі три виконання пісні мене вразили своєю майстерністю та неабияк зачарували. Я був приголомшений. Адже вперше впевнився в тому, що моя музика пісні на слова Тараса Шевченка —зовсім не така, яка вже існує. Вона — інша. Вона — все-таки моя! Безперечно! Тож попросив відомого подільського композитора і музикознавця Івана Тимофійовича Пустового виконати нотний запис пісні. Що він і зробив. І за що я йому висловлюю щиру подяку. Я, як міг, наспівав, а він миттєво зафіксував її ноти (адже, на жаль, я нотної грамоти не знаю). Так народилася, окрім кількох уже існуючих, ще одна музика пісні "Садок вишневий коло хати" (тепер уже для баритона). Пісні, яку я надзвичайно люблю і часто співаю, коли, звичайно, залишаюся наодинці. А особливо, коли знаходжуся в садку біля батьківської хати у рідному селі Вихрівка, що на Дунаєвеччині. Вірніше, співаю не я —нині людина старечого віку, — а співає, як не дивно, ще молода моя душа (так, про крайній мірі, я метикую). І кожного разу раптово із сутінок минулого моя пам'ять вихоплює співаючих весняним вечором дівчат за селом, плугатарів з плугами, що повертаються додому із ще теплого, нагрітого протягом дня, поля, і навіть в напівтемряві, що настає в садку після кожного заходу сонця, — пісню сіренького та мініатюрного (а тому малопомітного), невгамовного та чарівного соліста-соловейка.

Новостворена пісня на слова Т.Шевченка мені, звісно, подобається (можливо, тому, що вона — моя, народилася у моєму серці). А чи буде вона імпонувати іншим? Не знаю. Чи припаде їм до душі? Не відаю. Але останні надії, останні сподівання мене аж ніяк не покидають.